38. Духовне життя в Україні в період Гетьманщини.

Початкову освіту, як і раніше, діти козацької старшини, духовенства, заможних міщан здобували в школах при церквах та монастирях, вищу - в Київській академії. Протягом першої половини 18 ст. почали діяти також нові навчальні заклади - колегіуми у Чернігові, Переяславі, Харкові. Центром освіти була Київська академія. Студенти вивчали слов'янські, латинську, грецьку та західноєвропейські мови, історію, географію, математику, астрономію, природознавство, богослов'я. Цей навчальний заклад не просто давав ґрунтовні знання з тих чи інших предметів. Студенти вчилися у ньому дискутувати і відстоювати свої погляди. Вони пробували сили в ораторському мистецтві, намагалися дохідливо і ясно висловлювати власні думки. Викладацькою діяльністю тут займалася група професорів, серед яких Феофан Прокопович. Академія мала велику бібліотеку, в якій налічувалося близько 12 тис. книжок. Певного розвитку набула шкільна освіта на Запорожжі. Крім початкових, у межах Запорозьких Вольностей діяли спеціальні школи. Функціонувала музична школа. Наприкінці 18 ст. в Україні почали діяти перші професійні школи. До них належали госпітальна школа в Єлисаветграді артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві

Протягом 18 ст. удосконалювались техніка друку, поліпшилось оформлення книжок. В Україні, у книгодрукуванні було запроваджено громадянський шрифт, який ліг в основу сучасного шрифту. Першу друкарню з гражданським шрифтом в Україні було відкрито у 1764 р. в Єлисаветграді. Згодом такі друкарні з'явилися в Києві, Катеринославі, Харкові та інших містах. Але книжки залишалися дуже дорогими. Їх могли придбати лише заможні люди. З'явилися перші підручники, які подавали основу медичних знань, описували різні хвороби. Значна увага приділялася боротьбі з епідемічними захворюваннями. У 1707 р. в Лубнах відкрилася перша в Україні аптека. Математична наука також почала набувати практичного спрямування. Наприклад, у підручник І. Фальковського були включені елементи практичної математики, матеріали по тригонометрії, цивільній та військовій архітектурі.

Безсумнівно, найбільш самобутнім українським інтелектуалом того часу був Григорій Сковорода. Між 1751 і 1769 р. Сковорода з перервами викладає в Переяславском і Харківському колегіумах, Сковороду називають "українським Сократом". Творча спадщина Сквороди досить різноманітно: вірші, байки, і підручники по етиці і поетиці, і філософські трактати.

Усі особливості барочного стилю відбилися у творчості українців, що одержали освіту в польських або західноєвропейських університетах, а потім повернулися в Київ і викладали в академії. Особливу популярність серед них одержали Феофан Прокопович, Стефан Яворский, Дмитро Туптало, Симеон Полоцкий, але було і багато інших. Прокопович написав свою знамениту драму "Володимир". В українській літературі 17-18 ст. з'явилися нові прозові твори, автори яких не просто реєстрували факти, а прагнули їх узагальнити, викласти свій погляд на події тощо. Першим історичним словом став "Літописець" невідомого автора. Наприкінці 18 ст. широкою популярністю користувалася "Історія Русів або Малої Росії" іншого невідомого автора. Серед паломницької літератури (записки мандрівників до "святих місць") відомий твір "Мандрування" В. Григоровича-Барського. Історичні пісні та думи, балади й перекази відображали життя селянства й рядового козацтва, знущання над ними з боку старшини. В усній народній творчості прославлялися ватажки повстанців - Максим Залізняк, Іван Гонта, Олекса Довбуш, змальовувалися Полтавська битва та інші події в житті України.

У 18 ст. в Україні з'явилися літописи. Їх автори Самійло Величко і Григорій Грабянка описали події Визвольної війни українського народу. Процес поступової ліквідації Гетьманщини також знайшов відгук у літературі. Так, у 1762 р. перекладач генеральної канцелярії Семен Дивович написав довгу полемічну поему "Розмова Великороссії з Малоросією", у якій відстоював право України на автономію.

Основою українського театру стали народні ігри й обряди, у яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти. В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовувалися свої театралізовані вистави - так звані шкільні драми. Ставилися драматичні дій на релігійні або міфологічні тими. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові тими.У той час виник і вертеп - ляльковий театр. Вертепи відбувалися у спеціально зробленій двоповерховій дерев'яній скрині: вистави на верхньому поверсі на релігійні сюжети, а на нижньому - з народного життя. У 18 ст. виник також кріпосний театр. У маєтках багатих поміщиків і промисловців влаштовувались видовища, у яких були зайняті кріпаки.

Численні бандуристи, кобзарі, лірники виконували пісні про тяжке життя трудящих, їхню героїчну боротьбу проти кріпосницького гніту та іноземних загарбників. У містах з'явилися нові музичні цехи. У 18 ст. зросла професійна майстерність композиторів і виконавців. Композитори Максим Березовський та Артем Веделя. Українська архітектура та образотворче мистецтво другої половини 17 - 18 ст. розвивалися під потужним впливом мистецтва бароко. Справжніми шедеврами світової архітектури є українські барокові споруди - Софійський та Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Хрестоздвиженський у Полтаві , Покровський у Харкові, Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві, церква Катерини в Чернігові, Миколаївська церква у Ніжині, собор св. Юра у Львові. Найвідоміший архітектор українського бароко - Іван Григорович-Барський. Він спорудив, зокрема, дзвіницю Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву Миколи Набережного на Подолі в Києві. Іншим визначним будівничим доби бароко був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра - корпус на території Києво-Печерської лаври, названо його ім'ям.

Великої слави зажили українські художники-графіки Олександр та Леонтій Тарасовичі. У 1702 р. у Києві вийшов друком "Києво-Печерський патерик" із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Неперевершеним гравером був Іван Щарський. Велику популярність мав за тихнув часів світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Надзвичайну популярність мали в Україні народні картини "Козак Мамай".