
- •1.Розуміння поняття культури як суспільного та духовного феномену: еволюція поглядів та сучасні інтерпретації поняття.
- •2. Структура та функції культури.
- •3. Поняття і суть національної культури.
- •4. Джерела вивчення української культури.
- •5. Природні і політичні фактори в становленні і розвитку культури українців.
- •6. Особливості світогляду та характерології українського народу як підґрунтя української культури.
- •7. Національне бачення світу в знаково-символічній системі української культури.
- •8. Роль трипільської культури у формуванні традиційних господарсько-культурних типів на території сучасної України.
- •9. Слов‘янська міфологія.
- •10. Українська пісенна традиція. Музика і спів як чинники українського буття.
- •11. Витоки української культури.
- •12. Матеріальна та духовна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт).
- •13. Культура мідно-бронзової та залізної доби (кімерійці, скіфи, сармати, антична епоха Причорномор‘я).
- •14. Характерні риси культури ранньослов‘янського періоду. Зарубинецька та Черняхівська культури.
- •15. Специфіка та характерні риси дохристиянської культури Київської Русі.
- •16. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі.
- •17. Матеріальна та духовна культура Київської Русі (книжна культура, архітектура та образотворче мистецтво).
- •18. Визначні культурно-освітні діячі Київської Русі.
- •19. Особливості та характеристика культури Галицько-Волинської Русі.
- •20. Українські культурні несення в литовське, польське і московське середовище.
- •21. Культурна спадщина Київської Русі та сучасні дискусії про її спадкоємців.
- •22. Братства як культурні та освітні осередки.
- •23. Українське козацтво як культурний феномен.
- •24. Поширення гуманістичних ідей в духовній культурі України доби Ренесансу
- •25. Феномен українського Ренесансу: умови формування, специфіка, періодизація
- •26. Розвиток освіти та наукових знань в Україні: книгодрукування та культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.
- •27. Архітектура і образотворче мистецтво доби Ренесансу.
- •28. Музична культура і театральне мистецтво епохи Ренесансу.
- •29. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури 15 ст.
- •30. Самобутні риси культури Козацької держави.
- •31. Феномен козацького бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •32. Діяльність Києво-Могилянської академії.
- •33. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •34. Розвиток освіти та наукових знань в Україні іі пол. 17 – поч. 18 ст.
- •35. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •36. Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.
- •37. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці 18 – початку 20 ст.
- •38. Духовне життя в Україні в період Гетьманщини.
- •39. Історичні твори 17-18 століть.
- •40. Провідні школи живопису у 18 столітті.
- •41. Характерні риси дворянського періоду національно-культурного відродження в Україні.
- •42. Особливості народницького періоду національно-культурного відродження.
- •43. Модерністичний період національно-культурного відродження в Україні та його характеристики.
- •44. Національно-культурні осередки і товариства 19 – початку 20 ст. Та специфіка їхньої діяльності.
- •45. Досягнення суспільних і природничих наук у хіх столітті.
- •46. Український національний характер у прозі та драматургії.
- •47. Театральні корифеї хіх століття
- •48. Музичне та образотворче мистецтво на початку хх століття
- •49. Віровизнавчий чинник українського буття та його вплив на формування українського культурно-національного простору.
- •50. Головні тенденції та періодизація розвитку української культури хх ст.
- •51. Розвиток культури в добу Української революції (1917–1923 рр.).
- •52. «Розстріляне Відродження» 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури.
- •53. Особливості радянської доби в українській культурі. Панування соцреалізму.
- •54. Феномен дисидентів-шістдесятників як спроба відновлення української самобутності.
- •55. Творчість діячів української культури в еміграції.
- •56. Період «перебудови» в Україні як передумова національного відродження української культури.
- •57. Постмодерністичні тенденції в сучасній українській культурі.
- •58. Особливості та характерні риси українського соціокультурного простору наших днів.
- •59. Досягнення суспільних і природничих наук у хх столітті.
- •60. Культура, освіта й наука як складові стратегії сучасного державотворення.
- •61. Світове українство різних історичних періодів.
- •62. Молодіжна та професійна субкультури.
- •63. Культура українського народу в контексті світової культури.
- •64. Перспективи розвитку української культури у ххі ст.
36. Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.
Основою українського театру стали народні ігри й обряди, в яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти.
У 18 ст. виник також кріпосний театр. У маєтках багатих поміщиків і промисловців влаштовувались видовища, в яких були зайняті кріпаки. Згодом театри діяли переважно в містах. У 1789 р. в Харкові виник перший постійний театр в Україні. В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовувалися свої театралізовані вистави - так звані шкільні драми. Ставилися драматичні твори на релігійні або міфологічні теми. Акторами виступали здебільшого учні й студенти. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми.У той час виник і вертеп - ляльковий театр. Вертепи відбувалися у спеціально зробленій двоповерховій дерев'яній скрині: вистави на верхньому поверсі на релігійні сюжети, а на нижньому - з народного життя.
Українське музичне мистецтво набуло популярності далеко за межами краю. Українці були вчителями співу в багатьох містах Росії, видавали там нотні книги. У більшості українських колегіумів, ліцеїв існували хорові капели, театри, балет. Для підготовки хористів за царським наказом було відкрито співацьку школу в Глухові.
Важливою подією в музичному житті стало започатковане 1807 р. у Львові друкування нот – ірмолів. Гетьман К. Розумовський утримував при своєму дворі власний театр і оркестр, де влаштовували постановки популярних італійських опер, читали літературні твори, виконували уривки з балетів, ставили кращі п’єси класичної європейської драматургії. У Глухові існувала і найбільша в Європі нотна бібліотека.
37. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці 18 – початку 20 ст.
Наприкінці 18 ст., коли почався процес національного відродження, українська етнолінгвістична територія, тобто ті землі, де жили українці, перебувала в межах двох багатонаціональних імперій: Російської та Австрійської. Духовна культура українського народу кінця 18 — початку 20 ст. розвивалась в умовах постійних утисків Російської та Австрійської імперій. .
Сутність відродження виявляється в модернізації нації, її оновленні у системі реалій сучасного життя, поступі загальнолюдської цивілізації.
У сучасних наукових дослідженнях з проблем духовної культури під поняттям "національне відродження" розуміють такий етап у розвитку конкретного етносу, коли останній усвідомлює себе нацією, "дійова особа історії і сучасного світу", що має право на вільний розвиток, самовизначення та державну незалежність.
На першому етапі національно-культурного відродження як рушійна його сила виступило українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. Незважаючи на прийняття українським дворянством російської або польської шляхетсько-політичної ідеології, в його надрах продовжував жевріти український територіальний патріотизм. Найвиразніше ці ідеї прозвучали в книзі "Історія Русів", яку видатний історик Олександр Оглоблін назвав "вічною книгою незалежності українського народу". Головним девізом цього періоду національного відродження було гасло: "повернутися до козаччини".
На другому, народницькому, етапі національно-культурного відродження провідною його силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Його творчість наскрізь пронизана національною ідеєю, палкою любов'ю до України та її народу. Головним гаслом цього періоду національного відродження став заклик "повернутися лицем до народу".
На третьому, модерністському етапі ґенези український національно-культурний рух проник від інтелігенції у середовище народних масс і тривав аж до Першої світової війни, яка в історії модерного українства відкрила нову історичну епоху — національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу. Саме у той час формувалися політичні партії. Вони очолили національне відродження, стали провідниками української національної ідеї, а в програмних документах чітко формулювали кінцеву мету національно-визвольного руху — проголошення незалежної Української держави.
Внутрішня сутність національно-культурного відродження в Україні на різних етапах його еволюції визначалася змістом української національної ідеї, сформульованої представниками національної еліти, що вийшла із середовища українського дворянства, письменників, діячів науки і культури, суспільно-політичних діячів України. У ній відображені віковічні прагнення українського народу до свободи, національної незалежності, державного суверенітету.