100 Класовий підхід до соціальної структури суспільства

Першим дослідником, хто створив наукову концепцію соціальної нерівності, був Карл Маркс, що розробив знамениту теорію класів та класової боротьби.

У марксизмі класи — це великі групи людей, що відрізняються за їх місцем в історично обумовленій системі суспільного виробництва, за їх відношенням до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, а також за способами отримання й розмірах тієї долі суспільного багатства, якою вони володіють.

Виходячи з марксистсько-ленінської теорії, класи — явище історичне. Вони виникли в період розпаду первіснообщинного ладу і змінились настільки, наскільки змінилися засоби виробництва. Кожній суспільно-економічній формації відповідає свій клас. Так, у рабовласництві класами-антагоністами були рабовласники і раби, у феодалізмі - феодали та кріпосні селяни, у капіталізмі — буржуазія і робітничий клас. Двома класами, що не є антагоністами у соціалістичному суспільстві виявляються робітники і селяни. Що стосується комунізму, то у ньому класів не буде узагалі, адже класи, будучи явищем історичним, виникли на певному етапі розвитку цивілізації, тож настане день і час, коли вони мають зникнути, і суспільство стане безкласовим.

Основними критеріями, за якими марксизм поділяв суспільство на класи, були такі:

· організація суспільного виробництва;

· володіння засобами виробництва;

· використання найманої робочої сили.

На основі цих критеріїв розподіляється рівень доходів між класами, в результаті чого у капіталізмі існують такі класи як буржуазія, пролетаріат (робітничий клас) і селянство.

Крім класів, як вважав К. Маркс, в суспільстві існують ще й інші соціальні верстви, зокрема, міжкласовий прошарок — інтелігенція, декласовані елементи та маргінальні групи. Інтелігенцією Маркс називає соціальну групу, що складається з осіб професійно зайнятих творчою працею, котра потребує спеціальної освіти (лікарі, науковці, діячі культури та мистецтва, педагоги, тощо). Інтелігенція не має ніякого відношення до виробництва, тому не є класом, але покликана обслуговувати інтереси класів. Декласовані елементи — це соціальні верстви населення, у яких відсутня будь-яка власність і стабільне джерело доходу. Маргінальні верстви перебувають на самому "дні" суспільства, за межами характерних для даного суспільства соціальних норм та цінностей. Маргінальні верстви викликають зневагу у всіх інших членів суспільства.

В сьогоднішньому українському суспільстві в тій чи іншій мірі існують всі вказані вище суспільні групи.

Класична теорія К. Маркса та В. Леніна, давала збої вже в радянські часи, де незважаючи на прийняту модель 2+1 (два класи — селянство і робітники, та прошарок — інтелігенція, всі приблизно рівні за умовами праці та рівнем доходів) існувала відчутна соціальна нерівність. Та й якщо пригадати, що і буржуазія за Леніним, поділялась на велику, середню і дрібну, існувала так звана група середняків, яка, між іншим, була багаточисельною, то чіткі грані між класами вловити було надто складно, адже дрібна буржуазія за рівнем доходів часто-густо могла прирівнюватися не до буржуазії, а до середняків, а іноді навіть до пролетаріату. Тому, для більш чіткого розуміння класової теорії, слід використовувати поняття "соціальні верстви", які складають внутрішню структуру класів і великих соціальних груп (наприклад, згадані вище велика і дрібна буржуазія; робітники високої, середньої і низької кваліфікації).

Соціальна верства — сукупність індивідів, зайнятих економічно й соціально рівноцінними видами праці, які отримують приблизно рівну матеріальну та моральну винагороду.

Таким чином, доцільніше говорити не просто про класову, а про класово-верствову структуру суспільства.

У будь-якому разі, класова теорія трактує соціальну нерівність однобоко. Одним із основних недоліків, які можна віднайти в класовій теорії є визнання соціальної нерівності явищем історичним, тобто тимчасовим, з намаганням вбачати у майбутньому суспільство соціально однорідне. Інша проблема класової теорії — відхилення у поясненні соціальної нерівності усіх інших факторів, окрім економічного. Уже через кілька десятиліть після появи теорії Маркса, М. Вебер довів, що на статус людини у суспільстві крім багатства впливають також влада і престиж. Тож теорія класової структури як єдиного чинника пояснення соціальної нерівності почала давати збої. Потрібна була інша концепція, яка б використовувала багатоманітність факторів, що впливають на формування соціальної нерівності і чиї теоретичні положення були б підкріплені емпіричними даними. Такою концепцією і стала теорія соціальної стратифікації.

100

Клас — угруповання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи.

Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз (багатство).

Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріаль-ному. Його ідентифікують за різними критеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:

1. Сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, виконуючи внаслідок цього функцію соціального медіатора (посередника).

2. Порівняно високо забезпечена частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, вгаслідок чого він є соціальним стабілізатором суспільства.

3. Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші, найдіяльніші кадри суспільства. Професійний склад його охоплює наукових і інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80 відсотків. Завдяки переліченим якостям та високому соціальному престижеві середній клас виконує функцію агента технологічного і соціально-економічного прогресу.

4. Більшість населення високорозвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, національної культури, тобто властивих відповідним суспіль ствам цінностей, норм. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі верстви, середній клас виступає культурним інтегратором суспільства.

Нижчий клас. До нього належать малокваліфікова-ні робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»).

Однак за всієї значущості класова система — один з виявів соціальної стратифікації. При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки — сприяють побудові моделі соціальної структури. Розгляд соціальної структури в контексті стратифікації дає змогу описати механізми і способи формування конкретної ієрархії в суспільстві. Це особливо важливо при дослідженні перехідних періодів у розвитку суспільства, коли змінюються механізми соціальної диференціації.