Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Маркетинг все.docx
Скачиваний:
15
Добавлен:
20.09.2019
Размер:
961.5 Кб
Скачать

3. Цінові стратегії у межах товарного асортименту

Якщо товар є частиною товарного асортименту фірми, то розробляючи ціно­ву стратегію, треба врахувати його зв'язок з іншими складовими цього асортимен­ту. Розглянемо три аспекти цієї проблеми.

Коли фірма виробляє асортиментну групу товарів різного рівня якості (висо­кого, середнього і допустимого), вона використовує ступеневе диференціювання цін.

На кожному рівні якості коливання цін на аналогічні товари незначне, а при переході від одного рівня якості до іншого ціна змінюється суттєво. У наслідку формуються так звані „цінові лінії" (наприклад, для фотоапаратів різних класів). При тому найбільший ціновий відрив має бути при переході на вищий рівень якості, оскільки тут попит стає менш еластичним.

Багато фірм поряд із своїм основним продуктом пропонує до нього доповнювальні товари. Так, покупець автомобіля може додатково придбати пристрої для регулювання сили світла фар, радіо- та аудіо апаратуру тощо.

При визначенні цін на такі товари фірмі треба стратегічно визначи­тись, що саме з цього обладнання має встановлюватися на серійному варі­анті продукції і входити в її базову ціну, а що можна пропонувати додатково і за окремою ціною.

Такі рішення не є простими, оскільки впливають на ставлення споживачів до фірми та її товару, і тому потребують ретельного обґрунтування. Наприклад, „Дженерал моторз" найчастіше рекламує „оголену" модель автомобіля за доволі низь­кою ціною для залучення публіки в демонстраційні салони, де виставлені й уком­плектовані додатковим обладнанням моделі за значно вищою ціною. Але аналогічна цінова стратегія фірми „Фольксваген", яка пропонувала дешеву „ого­лену" модель машини і доповнювальні товари за високими цінами, дещо підірва­ла до неї довіру німецьких споживачів. І з 1989 року фірма розпочала нову маркети­нгову кампанію під гаслом „Більше „Фольксваґена" за одну марку". Нова стратегія полягала в тому, що в базову версію багатьох своїх моделей фірма внесла додаткові елементи обладнання, які раніше пропонувала за окрему плату, але при тому зали­шила без змін базову ціну.

Деякі фірми виробляють так зване „обов'язкове приладдя", що вико­ристовується разом з основним товаром (леза до гоління, фотоплівка, ди­скети та лазерні диски для комп'ютера). Виробники основних товарів (апаратів до гоління, фотокамер тощо) часто призначають на ці товари доволі низькі ціни, а на обов'язкове приладдя до них — досить високі.

Такий підхід використовує, приміром, фірма „Кодак", яка добре заробляє на продажу плівки. Інші виробники, які не пропонують власну плівку, для отримання такої самої норми прибутку вимушені встановлювати на свої камери вищі ціни, що знижує їх конкурентоспроможність.

  1. Методи ціноутворення.

Після визначення цінових стратегій можна переходити до вибору моделі й конкретного методу розрахунку ціни. У практиці ціноутворення використовують різноманітні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об’єднати у три базові моделі, відповідно до факторів, що визначають цінову політику фірми:

    1. модель ціноутворення, що базується на витратах виробництва;

    2. модель ціноутворення, що базується на попиті;

    3. модель ціноутворення, що базується на конкуренції.

Кожна модель містить конкретні методи ціноутворення.