1.2.Основи техніки диригування

Потрібно відзначити, що не існує окремо узятої техніки руху рук, ніг, голови, кистей і т.д., а існує загальна техніка диригування, де усі сприймається в сукупності в залежності від переслідуваної диригентом творчої мети. Однак для того, щоб сприймати все це в єдності, необхідно знати загальні характерні принципи й особливості функціонування частин тіла, що складають диригентський апарат.

Почнемо з ніг. Найбільшу волю й грацію в руках диригента під час керуванням оркестром можна придбати тільки при вірній опорі корпуса тіла на ноги.

Руки диригента є головним елементом диригентського апарата. Розміреність їхнього руху відбиває: метричність музики, темп, характер, динаміку, штрихи й фразування. У залежності від музики руху рук можуть бути плавними й різкими, легкими чи вагомими, м'якими чи енергійними. Для зручності прийнято використовувати традиційно три основних позиції. Перша – нижче пояса, друга – на рівні пояса і третя – на рівні пліч.

Передпліччю властивий великий діапазон амплітуди рухів, здатних у першу чергу, виражати рівень динаміки, експресії, характер штриха і сприяти побудові фраз. Руху передпліччя здобувають виразність лише в сполученні з діями інших частин руки (усього диригентського апарата) і, у першу чергу, кисті.

Плече служить опорою для руху передпліччя. Звичайне плече включається, коли необхідний жест великої амплітуди для відтворення насиченості звучання і голосної динаміки

Голова й корпус диригента, у міру необхідності можуть займати різні положення. Виразність голови й корпуса залежить не скільки від їхніх рухів, скільки від якості характеру обраної пози.

Погляд і міміка є засобом контакту диригента з виконавцями й посиленням виразності диригування, за умови проникнення диригента в зміст твору.

Диригентська паличка так само є важливим компонентом для посилення виразності й точності в рішенні технічних задач.

Паличку варто тримати вільно, без напруги, з урахуванням характеру музики й особливостей будівлі руки, не викликаючи скутості рухів. Будучи як би продовженням руки, диригентська паличка додає велику зібраність, організованість у їхньому русі, підсилює естетику сприйняття фігури диригента в цілому.

1.3. Диригентський жест. Ауфтакт. Атакуючі і підтримуючі жести. Підготовчі диригентські рухи

Необхідно зрозуміти, що мова йде не про естетику жестикуляції, а про структуру техніки диригентського жесту.

Без представлення основ будівлі структури диригентського жесту, сама по собі техніка диригування мало, що представляє. Рухи рук у процесі диригування підкоряються визначеним закономірностям і виконуються по сформованим у практиці формам і послідовностям.

Диригентським жестом прийнято називати окремий рух руки в тактовій схемі у відповідній цьому ритмічній тривалості рахункової частки.

З художньої точки зору поняття ауфтакта прийняте сприймати як передачу на емоційній основі внутрішнього естетичного імпульсу волі диригента оркестру в момент попередній початку звучання. Іншими словами, якщо коротко, - це пробудження виконавців до початку звуковидобування з установкою на конкретний характер звучання (темп, динаміку, штрих).

Атакуючі – це жести, що спонукають до виникнення звучання й руху в розвитку музичної лінії. Ці жести можуть або збігатися, або не збігатися з початком рахункової частки, тому підрозділяються у свою чергу на жести співпадаючої й незбіжної (наступної) атаки.

Жести, що показують виникнення чи звучання рух голосів, що збігаються з початком рахункової частки, називаються атакуючими.

Підтримуючі – це жести, що не спонукують виконавців до відтворення початку звучання, а всього лише виконують функцію звуковедення, підтримки динаміки, темпу, колориту й характеру уже виниклого звучання.

Диригент може користуватися атакуючими й підтримуючими жестами одночасно і по черзі.

Підготовчі диригентські рухи поділяються на:

1. Вертикальний диригентський жест

2. Диригентський жест з нахилом

3. Опуклий диригентський жест

4. Увігнутий диригентський жест