71. Антициклічні методи регулювання економіки

Антикризове регулювання є основою антициклічного регулювання. Найважливішу роль у ньому відіграє держава.

Антициклічне регулювання економіки — свідомі та цілеспрямовані дії держави і наднаціональних органів, а також могутніх корпорацій та частково ринкових важелів на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і збільшення темпів економічного зростання.

Вперше в історії розвитку капіталістичного способу виробництва воно було застосоване у США під час кризи 1929—1933 рр.

Особливості антициклічного регулювання значною мірою зумовлені домінуванням монополій (у тому числі олігополій) в економіці. Е. Чемберлін обґрунтовано стверджував, що навіть за відсутності угод (письмових або усних) ціни на олігополістичному ринку є вищими, ніж на конкурентному, а обсяг виробництва нижчим.

З метою розширення сукупного попиту держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умов прискореного списання вартості основних фондів, що служить засобом стимулювання інвестицій у недержавному секторі економіки. За наявності державного сектору уряд під час кризи збільшує обсяг прямих капіталовкладень насамперед у галузі економічної та соціальної інфраструктури (транспорт і транспортне будівництво, електро-, газо- і водопостачання, житлове будівництво, атомну енергетику та ін.).

У фазі підйому держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капіталовкладень, що гальмує процес надмірного "перегріву" економіки.

Між здійсненням заходів кредитно-грошової політики й отриманням певного результату проходить чималий проміжок часу. Так, згідно з оцінками західних учених, цей лаг в умовах циклічного спаду становить від 5 до 20 місяців, а в період підйому — 10—24 місяці. Тому важливо мати чіткий економічний прогноз механізму перебігу економічного циклу. Загалом антициклічне регулювання здійснюють за допомогою економічних, правових і адміністративних методів.

Антициклічне регулювання стало важливим чинником послаблення глибини економічних криз, подовження фази піднесення, скорочення фаз кризи і депресії та інших форм модифікації економічного циклу. Однак воно неспроможне подолати циклічний характер виробництва, усунути суперечності суспільного відтворення.

72.Причини кризових явищ в Україні, можливості їх послаблення.

73. Інфляція. Соціально- економічні наслідки інфляції. Антиінфляційна політика держави

Інфляція здійснює негативний вплив на суспільство в цілому.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів

між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх.

Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню

прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та

інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими

цінами.

Проте не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а

працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар — робочу

силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи втрати

від інфляції можуть мати представники будь-якої соціальної групи.

Проте є соціальні групи населення, які не мають можливості захистити

себе від втрат унаслідок інфляції. Це передусім пенсіонери, особи, що

живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з

фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці,

студенти та ін.

Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість

економічних суб'єктів, її негативними соціальними наслідками є також

загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі

свого економічного становища, загострення соціальних суперечностей. Все

це спричинює соціальну і політичну нестабільність у суспільстві.

Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорціональності

розвитку суспільного виробництва.

Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою

проводиться за кількома напрямами — дефляційної політики (урегулювання

попиту), політики доходів чи за одним і другим напрямами одночасно.

Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспроможного

попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізм. Для того щоб

зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати

державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні

потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. З

метою вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко

використовується посилення податкового тиску на доходи. Проте

мобілізовані в бюджет через податки кошти можуть знову надходити в обіг

у вигляді державних витрат. Щоб цього не сталося, необхідно реально

зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення.