7. Рибозбірно-осушувальна система

Рибоводні ставки залежно від їх призначення бувають залиті водою певний відрізок часу. Після закінчення періоду роботи вода із рибоводного ставка повинна бути повністю спущена, а ложе його очищене. Для збору води з ложа ставка і підведення її до донного водоспуску, а також для повного ската риби на ложі ставка влаштовують рибосбірно-осушувальну мережу.

Розташування мережі осушних каналів на ложі ставків залежить від рельєфу ложа ставка. Чим спокійніше рельєф та менше ям, улоговин на ложі ставка, тим простіше розташування осушної системи каналів. При спокійному рельєфі осушну систему проектують по схемах, показаних на мал. У схемах променевого і ялинкового розташування каналів посередині ставка проходить центральний канал, розташований майже перпендикулярно горизонталям; до центрального каналу зі всіх знижених місць підводять воду бічні канали — відгалуження. Центральному каналу зазвичай додають ухил 0,002—0,003. При ялинковому розташуванні каналів бічні канали підводять до центрального каналу під кутом 45—60° і роблять їх на відстані 40—50 м один від одного.

При складному рельєфі, різких пониженнях і піднесеннях схема розташування осушних каналів може бути ускладнена.

Мінімальні розміри поперечного перетину осушної мережі залежать від категорії ставка.

Скидні канали відводять воду від донного водоспуску у водоприймач і повинні пропускати розрахункову витрату води. Зазвичай їм додають ухил 0,002 з таким розрахунком, щоб канали не розмивалися. Якщо ухил виходить значно великим, на трасі скидного каналу влаштовують споруду, що сполучає.

Розміри поперечного перетину скидного каналу визначають гідравлічними розрахунками, використовуючи формули, вживані при розрахунку водопостачальних каналів.

Скидні канали часто бувають значних розмірів, тому для переїзду через них передбачається пристрій мостів і труб.

8. Визначення відмітки нпр у водосховищі.

При проектуванні рибоводних господарств у водосховищах (головних ставках) встановлюють певні характерні рівні води: максимальний підпірний рівень (МПУ), нормальний підпірний рівень (НПУ) і рівень мертвого об'єму (УМО)

Максимальний підпірний рівень — короткочасний рівень води у водосховищі в період пропуску максимальних витрат води (прийнятій забезпеченості) через водоскидні споруди.

Нормальний підпірний рівень — рівень, відповідний верхній межі корисного об'єму водосховища за нормальних умов експлуатації.

Рівень мертвого об'єму — рівень, до якого спрацьовує водосховище в умовах нормальної експлуатації.

Об'єм води, ув'язнений, між НПУ і УМО називається корисним об'ємом. Він забезпечує споживання води ставками в потрібний: період і спад води на випаровування, фільтрацію і інші втрати.

Об'єм води, ув'язнений нижче УМО, називається мертвим об'ємом, оскільки він не бере участь в регулюванні стоку. Вище за відмітку УМО повинна забезпечуватися самотічна подача води з водосховища через водозабірну споруду до рибоводних ставків .

Повний об'єм водосховища складається з корисного і мертвого об'ємів водосховища.

Мертвий об'єм водосховища призначається з умов заповнення його наносами. Відмітка рівня мертвого об'єму призначається з таким розрахунком, щоб мертвий об'єм був заповнений наносами після закінчення розрахункового терміну служби водосховища без очищення.

Визначення геометричних елементів водосховища: об'єму водосховища при заданій відмітці і площі дзеркала води, відповідній певній відмітці, знаходять по заздалегідь побудованих топографічних характеристиках водосховища у вигляді кривих v= f(h) і F=f(h).

Криву залежності площі дзеркала водосховища F=f (h) будують на підставі вимірювання площ водосховища планіметром по топографічній карті при різних глибинах, причому вимірюють площу водосховища, обмежену горизонталлю і віссю дамби. Всі дані відкладають на графік в двох координатах: по осі ординат відкладають глибини, по осі абсцис — площі; сполучаючи отримані крапки, викреслюють криву F=f(h).

Криву залежності об'ємів води у водосховищі від рівня води в нім v=f(h) будують на підставі кривої F = f(h). Для кожної окремої площі водосховища визначають його об'єм і по ряду крапок будують криву: по осі ординат відкладають відмітки, по осі абсцис — об'єми.

Розташування водопостачальної системи залежить від рельєфу ділянки, на якій будують господарство, розміщення ставків на місцевості.

При будь-якій схемі розташування водопостачальної системи канали, лотки і трубопроводи розміщують вище за всі ставки з таким розрахунком, щоб відмітка горизонту води в них була вища за відмітку горизонту води в ставках.

Оскільки в рибоводних господарствах повинна бути забезпечена самотічна подача води в ставки, то відмітка горизонту води в головному ставку призначається вищим за відмітку горизонту води в магістральному каналі і вище за відмітки горизонтів води у всіх ставках.

Відмітку горизонту води в головному ставку призначають залежно від умов його роботи.

У тому випадку, коли джерело водопостачання (річка, струмок) забезпечує безперебійну подачу необхідної кількості води у всі періоди року, відмітку води головного ставка призначають з умови забезпечення самотічної подачі води у всі ставки господарства.

Якщо ж води в джерелі водопостачання недостатньо, в певні сезони року (взимку, коли вимерзає джерело водопостачання, або влітку, коли сильно збільшуються втрати на фільтрацію і випаровування) головний ставок грає роль водосховища з корисним запасом води, який може бути використаний в потрібний період. Відмітку горизонту води у водосховищі визначають з урахуванням необхідного корисного об'єму води.

Розглянемо, як визначається відмітка нормального підпірного горизонту води у водосховищі, якщо витрату джерела водопостачання забезпечує безперебійне живлення ставків господарств у всі періоди року.

Оскільки рибоводне господарство діє і влітку і зимою, то самотічна подача води повинна бути забезпечена весь час. Тому відмітка горизонту води у водосховищі залежить від рівня води в літніх і зимових ставках, але остаточно вибирається більша відмітка горизонту води у водосховищі.

Отже, для того, щоб встановити відмітку горизонту води у водосховищі, потрібно знати різницю відміток горизонтів води у водосховищі і в літніх і в зимових ставках.

Різницю відміток горизонту води дальнього літнього ставка (нагульного в повносистемному господарстві і вирощувального в рыборозпліднику) і головного ставку (Нл) визначають з виразу Нл = hп+hн+ih+hв

де hп — перепад в кінці водоподаючої системи, тобто відстань від дна лотка

що подає воду в дальній ставок, до горизонту води в цьому ставку; для літніх ставків ця величина приймається рівною приблизно 0,20 м;

hн — глибина води в каналі під час проходу найбільших витрат; для повносистемних господарств приймається рівною близько 0,60 м, для рыбопитомников — близько 0,40 м;

il — падіння дна каналу унаслідок ухилу i впродовж всієї довжини каналу, м;

hв—втрата натиску в головному водозаборі магістрального каналу; приймається рівною не менше 0,10—0,20 м.

Різниця відміток горизонтів води зимувальних і головного ставків (Нз) можна отримати з виразу Нз=h'п+h'н+i'l'+h'в

де h'п — перепад в кінці водоподаючої системи, тобто відстань від дна лотка

що подає воду в зимувальні ставки, до горизонту води в них; приймається рівним 0,4 м;

h'н — глибина води в каналі або лотку, що подає воду в зимувальні ставки; приймається рівною 0,20—0,40 м;

i'l' — падіння, дна каналу або лотка, що подає воду в зимувальні ставки, впродовж всієї його довжини, м;

h'в — втрата натиску в головному водозаборі магістрального каналу; приймається рівною 0,10 м.

При визначенні Hз потрібно знати відмітку горизонту води в зимувальних ставках, яка залежить від відмітки їх дна. Відмітка дна зимувальних ставків призначається залежно від горизонту води у водоприймачі.

Визначивши Нл і Нз, їх додають відповідно до відмітки горизонту води в крайньому літньому ставку і до відмітки горизонту води в зимувальному ставку. Найбільша відмітка і буде шуканою відміткою горизонту води у водосховищі.

Висновки.

Найближчим часом з метою оптимізації харчування людей доцільно довести споживання риби до 22кг на душу населення за рік. Проте виробництво ставової риби, основного джерела живої і охолодженої рибної продукції, залишається на низькому рівні і становить 0,5 – 1,2 кг на душу населення, що стримує якісне поліпшення структури рибного раціону.

Для підвищення кількості рибних продуктів на душу населення, потрібно збільшити кількість рибоводних господарств, їхню економічність та загальну рибопродуктивність ставів. За допомогою точних розрахунків, правильному підбору робітників господарства, дослідивши харчовий попит, та знайшовши найзручніше та найвигідніше місце для розташування господарства. Воно має бути у безпосередній близькості від промислових центрів і міст. Це зменшує транспортні витрати та дає змогу зберегти високі смакові та дієтичні якості продукції.

Найбільше значення також становить боротьба з браконьєрством в Україні. Браконьєри незаконно виловлюють рибу та продають її на базарі без проходження санітарних норм. Ціна на таку рибу набагато дешевша, саме тому вона складає серйозну конкуренцію рибним господарствам. Браконьєрство в Україні за останні роки набуло загрозливих масштабів. На сьогодні в країні в цьому ганебному явищі бере участь майже 2 млн. осіб. Однак покарання за незаконне винищення тваринного й рослинного світу вдається уникнути більшості правопорушників.

Якщо вдасться уникнути негативних чинників, таких як: браконьєрство, неосвіченість та недбалість робітників. Використовувати більш якісні і водночас дешеві матеріали будівництва, корма для риб та економічні засоби для перевезення риби. Ми зможемо зробити господарства більш економічно-вигідними і буде необхідність в збільшенні їх кількості.

Лiтература.

1. Галасун П.Т.,"Довiдник рибовода", К.: "Урожай", 1985, с.180.

2. Голубева З.С. Рябкова Г.А., "Практикум по рыбохозяйственной гидротехнике" , М., ВО "Агропромиздат" 1989, с 208.

3. Гринжевський М.В.,Сабодаж В.М. та iншi, "Рекомендацiї по органiзацiї iнтенсивного ведення рибництва в колгоспах i радгоспах", К.: УкрНДIНТI, 1978, с. 87.

4. Дорохов С.М., Пахомов С.П.,”Практикум по рыбоводству”, М., „Высшая школа”, 1971.

5. Іванов А.П. „Рыбоводство в естественных водоймах”, М., „Агропромиздат”, 1988.

6. Исаев А.И., Карпова Е.Н., „Рыбное хозяйство водохранилищ”, М., „Пищевая промышленность”, 1980.

7. Козлов В.И., Абрамович Л.С., "Справочник рыбовода", М.: "Росагропромиздат", 1991, с. 237.

8. Ланда Н.Г. , Макарова С.Б. „Сборник нормативно – технологической документации по товарному рыбоводству”, М.: «Агропромиздат», 1986.

9. Липин А.Н. «Пресные воды и их жизнь», М., «Учпедгиз», 1950.

10.Орлова З.П. "Рыбохозяйственная гидротехника", М.," Пищевая промышленность" , 1978. с. 279.

11. Привезенцев Ю.А., "Практикум по рыбоводству", М.: "Высшая школа", 1982, с. 182.

12. Черномашенцев А.И., Мильштейн В.В., "Рыбоводство" М.: "Легкая и пищевая промышленность", 1983, с. 272.

13. Шерман I.М., "Ставове рибництво", К.: "Урожай", 1994, с. 336.

14. Шерман І.М., Краснощок Г.П., Пилипенко Ю.В., „Рибництво”, К., „Урожай”, 1992.