3.2.Стилі і методи управління керівника

Стиль управління конкретного керівника - це упорядкована сукупність робочих практичних прийомів його поведінки і стосунків з підлеглими в процесі управління, зокрема, при розробці, прийнятті рішень, організації і контролю їх виконання. В стилі управління відображується власна концепція керівника, його особистість, досвід, світогляд, характер; це його власний почерк, ділові манери і ділова професійна грамотність.

Традиційно психологи класифікують стилі управління за трьома основними типами. А саме:

-директивний-авторитарний;

-демократичний;

-ліберальний.

Директивного, або авторитарного керівника можна впізнати за чітким викладенням думок, керівним тоном. Він надає перевагу різного роду заборонам, не знає поблажливості і, як правило, не заохочує працівників. Плани та рішення напрацьовуються власне ним і ним же контролюються.

Подібний керівник має переваги переважно у тих ситуаціях, коли немає часу на тривалі дискусії. Однак якість рішень, що приймається ним, залежить від ступеня його поінформованості чи вміння опрацьовувати наявну інформацію. Крім того, ефективність дій авторитарного керівника прямо пов'язана з кількістю санкцій: кого, як і за що він може покарати.

Зазвичай, керівники цього типу викликають суперечливе ставлення з боку підлеглих, що досить часто призводить до створення у колективі (команді) неформальних груп невдоволених з працівників.

Демократичного керівника з поміж інших вирізняє привітний тон, приязне ставлення, схвальні відгуки на адресу підлеглих та оточуючих. Навіть осуджує він м'яко, рекомендуючи, як вирішити проблему, що виникла. Інструктує такий керівник також не жорстко, а пропонуючи альтернативні рішення. Обговорення планів відбувається у колективі (команді). Проте, і за результати відповідають всі члени колективу (команди).

Ця модель вимагає від керівника впевненості у собі, володіння технікою дискусії, вміння відмежовувати критику дії від особистої критики. При цьому культура спілкування у колективі (команді) знаходиться на належному рівні.

Ліберальні керівники зустрічаються рідко, найчастіше у творчих колективах. Від підлеглих такий керівник, як правило, відсторонений, виконуючи психотерапевтичну роль, зосереджуючи на собі всю агресію колективу (команди).Справи вирішуються самі по собі, енергія вирує, але більшою частиною витрачається не на справу, а на міжособисті стосунки.

Стиль управління знаходиться в тісному зв'язку та взаємодії з методом управління. Окремі вчені й спеціалісти не визнають різниці між ними і розглядають їх як рівнозначні. Але різниця між цими поняттями є і досить суттєва.

Якщо метод управління може бути загальновживаним комплексом способів і прийомів впливу суб'єкта на об'єкт управління, незалежним від керівника, то стиль управління залежить від індивідуальності керівника, стиль управління завжди суб'єктивний, при всій об'єктивності форм, в яких він проявляється. «Метод і стиль можна порівняти з нотами і манерою виконання музичного твору, ноти одні для всіх, але кожний виконавець трактує твір по-своєму» .

На практиці стиль управління керівниками органів (підрозділів) прокуратури часто недооцінюється. Неможливо погодитися з тим, що лише ретельне і своєчасне виконання наказів, інструкцій та інших управлінських рішень вищого керівництва, дотримання регламентних положень забезпечать достатній рівень діяльності органу (підрозділу) і системи в цілому.

Особливе значення стиль управління набуває тоді, коли від керівника і колективу вимагається застосування найбільш оптимальних прийомів і методів впливу на ситуацію, мобілізації зусиль всього колективу на спільні

дії.

Стиль управління не є раз і назавжди встановленим, він може і повинен змінюватись під тиском як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. У чистому вигляді типи стилю управління, як і темпераменти, практично не зустрічаються. Можна говорити лише про переважання елементів того або іншого стилю.