48.Глобалізація світової економіки та її вплив на соціально-трудову сферу.

XXI століття знаменується тим, що значно посилилася взаємозалежність і взаємопроникнення країн, яке отримало термін «глобалізація». Глобалізація є об’єктивним суспільним процесом. Глобалізація як категорія відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом і робочою силою, що виходить за межі кордонів. Вона виявляється в розширенні проникнення компаній в економіку зарубіжних країн за допомогою експорту. Отже, глобалізація здійснює розподіл у світовому масштабі. Як і інші явища, глобалізація має переваги й недоліки. До переваг належать поглиблення міжнародного розподілу праці, економія на масштабах виробництва, можливе підвищення продуктивності праці. До недоліків можна віднести взаємозалежність фінансових ринків, зростання спекулятивних валютних потоків між державами, обмеженість незалежної макроекономічної політики на національних рівнях. Особливо жорстко ця обмеженість дається взнаки у сфері праці й соціально-трудових відносин, що неминуче негативно позначається на трудовому потенціалі суспільства. Глобалізація поглиблює нерівність у галузі зайнятості, продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту, стає перешкодою в розвитку соціально-трудових відносин. Інтенсифікація процесів глобалізації супроводжується масовим намаганням роботодавців знижувати заробітну плату, зменшувати витрати на поліпшення умов праці і порушенням трудового законодавства. Усе це негативно позначається на формуванні та використанні трудового потенціалу. Це свідчить про необхідність збереження сильних позицій держави у виробленні та реалізації політики зайнятості і соціально-трудових відносин.

49.Еволюція політики доходів і досвід їх регулювання в зарубіжних країнах.

На рівень трудової активності негативно впливає, за свідченням світової практики, як незначна, так і завелика диференціація доходів. Перша призводить до зрівнялівки, а друга — до соціальної несправедливості. В обох випадках рівень мотивації трудової діяльності низький. Тому країни з розвинутою ринковою економікою, починаючи із середини XX століття,розпочали активний перегляд політики доходів у напрямі забезпечення більшої соціальної справедливості.Очевидним є зв'язок між структурою доходів працюючих та спонуканням їх до праці. Аналізуючи цей зв'язок, маємо звернути увагу на те, що з-поміж багатьох форм існування необхідного продукту провідне місце належить заробітній платі, через яку величина необхідного продукту, що надходить у розпорядження працівника, пов'язується з його працею. Практика господарювання країн з різним економічним устроєм переконливо свідчить,що чим більше необхідного продукту розподіляється поза механізмом виплати заробітної плати, тобто чим менший обсяг необхідних для життя потреб задовольняється за рахунок трудового внеску, тим (за інших однакових умов) нижча роль заробітної плати як чинника-стимулятора.Зазначимо, що країни з розвинутою ринковою економікою постійно відстежують частку заробітної плати в сукупних доходах населення і проводять політику, спрямовану на підтримання її на достатньо високому рівні.