6. Співвідношення «мистецтво і правда».

Питання мистецької правди було ранньогрецьким питанням, яке самі поети ставили тільки у зв’язку з поезією. Давні греки усвідомлювали, що навіть коли ми навмисне не змінюємо дійсності, то робимо це несамохіть: наші очі переінакшують, деформують бачене.

На початку європейського середньовіччя Аврелій Августин збагнув, що мистецтво, аби бути правдивим, має заразом бути фальшивим.

Загалом західна думка шукала поміркованого розв’язання цього питання. Вимагаючи від мистецтва як наслідування дійсності правди, вона радила послуговуватися ще й уявою та творчістю. За такого підходу мистецтво складається не з правди й брехні, не з правди й фальші, а з правди й фікції.

7. Героїчний епос.

Із всіх жанрів середньовічної народної літератури найкраще зберігся героїчний епос. Героїчний епос пройшов через дві стадії розвитку. Виникає він на вищих ступенях варварства і остаточно оформляється на ранніх етапах рабовласницького і феодального суспільства. Дослідники відзначають, що у всіх народів світу епос з’являється за схожих соціально історичних умов і виявляє дивовижну подібність як зовнішніх, так і внутрішніх ознак. Його початковим жанром є коротка епізодична пісня лірико-епічного характеру, яка створювалась під безпосереднім враженням якоїсь значної події в житті роду чи племені. Творцями і носіями епосу спочатку були дружинні співці, які теж брали участь у цих подіях. Очевидно, поряд із піснею у багатьох народів існувало і прозаїчне сказання.

На ранньому ступені розвитку в епосі відсутня широка народна і загальнодержавна панорама.