24. Започаткування класичної школи в Англії

Швидкий розвиток мануфактурного виробництва та бурхлива капіталізація економіки Англії, посилення її зовнішньоекономічної експансії у XVII ст. сприяли виникненню нових процесів та явищ, які не вписувалися у меркантилістську доктрину і потребували теоретичного обґрунтування. Яскравим представником економічної науки цього періоду став англійський дослідник, родоначальник класичної школи політичної економії та засновник економічної статистики Вільям Петті (1623—1687). В. Петті питань зовнішньоекономічної політики. У своїх ранніх роботах англійський економіст виступав за державне регулювання зовнішньої торгівлі, нарощування колоніальної та торговельної експансії Англії, протекціонізм, спрямований на захист внутрішнього ринку.Водночас уже в перших своїх роботах В. Петті вийшов за межі меркантилістської доктрини, намагаючись проникнути у сутність економічних явищ та процесів, показати притаманні їм внутрішні залежності, зв'язки та закономірності, виявити їх "таємничу природу".Перейшов від емпіричного опису економіки до виявлення причинних залежностей її функціонування, застосування методу наукової абстракції. Одним із перших В. Петті висловив ідею про необхідність пізнання об'єктивних економічних законів, які він порівнював із законами природи. При цьому вчений різко виступав проти державної регламентації господарського життя, яка, на його думку, суперечить законам природного порядку.Започаткував математизацію економічного аналізу та економіко-статистичні методи пізнання. Маючи неабиякі математичні здібності, вчений вперше доповнив простий збір інформації її кількісним аналізом і здійснив спробу дати кількісну оцінку господарським явищам свого часу, "...замість того, щоб використовувати лише слова у порівняльному та найвищому ступені. Заклав основи трудової теорії вартості. Здійснивши спробу виявити сутність еквівалентного обміну товарів на основі затрат праці, видатний англійський дослідник вимірював останню робочим часом, витраченим на виробництво товару, а величину вартості він узалежнював від продуктивності праці. "Якщо хто-небудь, — писав В. Петті, — може добути з перуанського ґрунту і доставити в Лондон одну унцію срібла за той самий час, протягом якого він може виробити один бушель хліба, то перша становить природну ціну другого".

25.Виникнення класичної політичної економії у Франції.

Засновником класичної політичної економії у Франції К.Маркс називає П. Буагільбера (1646—1714). На формуванні його світогляду позначились особливості економічного розвитку Франції: панування феодалізму, слабкий розвиток промисловості, зубожіння сільського населення. В економічній теорії та в економічній політиці неподільно панував меркантилізм.У своїх працях «Докладний опис становища Франції» (1696), «Роздрібна торгівля Франції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей і податків» (1707) та інших Буагільбер виступив з гострою критикою меркантилізму. Усупереч останньому він джерелом багатства вважав не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошував себе адвокатом сільського господарства та виступав за реформування економічної політики в інтересах аграріїв. Справжнє багатство нації для нього — це різні корисні речі, передовсім продукти землеробства, а джерелом багатства є праця.Теорія вартості. Проголосивши Буагільбера засновником класичної політичної економії у Франції, К. Маркс називає його (як і Петті) прихильником трудової вартості. Як же визначає вартість Буагільбер? Він виділяє ринкову ціну й «істинну», або «справедливу», вартість, що залежить від робочого часу. «Істинна» вартість одного товару визначається іншим товаром, на який витрачено стільки ж робочого часу. Отже, як і в Петті, йдеться про еквівалентний обмін. Проте на відміну від Петті, який аналізував мінове відношення між товарами і грішми, Буагільбер розглядає прямий товарообмін. Він — супротивник грошей, які, на його думку, порушують природну рівновагу товарного обміну. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі. Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Саме їх західні економісти називають засновниками політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Вивчаючи це питання, необхідно уяснити, чим зумовлена поява школи фізіократів саме у Франції,в економічній політиці якої неподільно панував меркантилізм, фізіократи виступили проти меркантилізму і висунули на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала в них аграрного характеру. Фізіократи на відміну від меркантилістів були прихильниками економічного лібералізму.Утворилася школа фізіократів наприкінці 50-х pp. XVIII ст. її представниками були: Ф. Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де ла Рів'єр, Ж. Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф. Кене (1694—1774). Його перу належить низка економічних праць, зокрема «Економічна таблиця» (1758), «Загальні принципи економічної політики держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці», «Діалог про ремісничу працю», «Зауваження відносно грошового процента» (1766) та ін.Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сферу виробництва. Кене, зокрема, висунув ідею еквівалентності обміну за умов природного порядку. Якщо обмін є еквівалентним, то він не породжує багатства. Збагачення країни фізіократи пов'язують з матеріальним виробництвом, зокрема із сільським господарством.Отже, необхідно уяснити, що «чистий продукт» у Кене має натуральну форму, він є дарунком природи, а вартість обмежується споживною вартістю. «Чистий продукт» у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи виступали за проведення податкової Реформи з наміром усі види податків замінити одним — поземельним. Із поняття «чистого продукту» фізіократи виводили і своє розуміння продуктивної й непродуктивної праці. У них продуктивною є праця, що створює «чистий продукт», тобто праця в сільському господарстві, інші види праці вони оголошували «безплідними». Відповідно до цього Кене здійснює й поділ суспільства на класи. Він виділяє три класи: продуктивний — землероби, непродуктивний — виробники, що зайняті всіма іншими видами праці, і власники.

А. Тюрго (1727—1781) — продовжує розвивати ідеї фізіократів. «Чистий продукт» він називає «фізичним даром родючості», «чистим даром» понад заробітну плату. Якщо у фізіократів він є даром природи, то в Тюрго він — результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Цінність він пов'язує з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. Цінність або «природна ціна» не має внутрішньої субстанції. Це величина відносна. У процесі обміну відбувається обмін рівновеликими цінностями. Проте суб'єктивно кожний з учасників обміну одержує більше, ніж віддає (порівняйте визначення цінності Тюрго з визначенням Буагільбера). Ціна в Тюрго залежить від попиту і пропозиції. Капітал — нагромаджена цінність. Капіталісти (промислові, торгові, позичкові), пише Тюрго, сконцентрували в своїх руках рухоме багатство (засоби виробництва, предмети споживання, гроші). Нагромадження багатства цей клас здійснив за рахунок власної ощадливості. Отже, первісне нагромадження капіталу, на думку Тюрго, є результатом ощадливості. Прибуток він (на відміну від Кене) розглядає, як самостійний вид доходу і називає правомірним прибуток промислового капіталіста й торговця, пояснюючи це тим, що без рухомого капіталу неможливе жодне виробництво. Капітал також сприяє збільшенню «чистого продукту». Капіталіст, авансуючи капітал, ризикує втратити його. Саме тому Тюрго прибуток промислового капіталіста й торговця вважає «заробітною платою за працю, турботи, ризик». Виправдовує він і процент. Правомірність процента виводилась Тюрго з порівняння процента як «ренти тимчасової» з «вічною рентою» — земельною, яку власник капіталу міг би мати, купивши землю. Процент, як і прибуток, у нього — це частина «чистого прибутку».