14. Становлення та розвиток феодальної системи господарства в окремих країнах Європи

Феодальне суспільство як у Західній, так і в Східній Європі, а також і в країнах інших континентів пройшло в своєму розвитку три основні стадії, або періоди, — раннього, розвинутого та пізнього феодалізму. Якщо в Італії та Франції феодалізм складався на основі синтезу римських та германських соціально-економічних інституцій, то в Німеччині, Англії, східноєвропейських країнах перехід до феодалізму відбувся через розпад родоплемінного ладу, обминаючи рабовласницьку формацію. Францію часто називають класичною країною феодалізму, і це визначення стосується не лише економіки, але і її державного устрою. Саме тут досягла закінченого виразу притаманна феодалізму ієрархія у вигляді васалітету, економічний зміст якого полягає у перерозподілі феодальної ренти між пануючими верствами населення. Очолювалася держава королем; королівськими  васалами були найбільші феодали — герцоги, графи; їхніми васалами, у свою чергу, вважалися середні та дрібні феодали — лицарі. Васал підпорядковувався лише своєму сюзерену, за його наказом і за свій рахунок збирав ополчення, яке й охороняло володіння сюзерена від зовнішніх ворогів, а також було апаратом позаекономічного примусу селянства. Проте ця система нерідко порушувалася, в результаті чого територія Франції ставала театром руйнівних внутрішніх та зовнішніх війн. Особливо важкі економічні наслідки мали походи північнофранцузьких феодалів на південь країни (альбігонські війни XIII ст.), а також періодичні спалахи Сторічної війни, що велася між Францією та Англією (ХІV—ХV ст.) на території Франції. Проте Сторічна війна об’єктивно прискорила звільнення французьких селян від феодальної залежності. Для звільнення країни від англійців французьким королям знадобилася масова наймана армія, озброєна артилерією, що вимагало не лише людських, але й матеріальних ресурсів, які могли дати лише вільні селяни. Тому королівська влада всіляко підтримувала звільнення селян за плату, і до кінця ХV ст. більшість населення північнофранцузького села вже складалася з особисто вільних землеробів. Але економічний стан селян при цьому зовсім не покращився, адже викупні платежі та податки з успіхом замінили феодальну ренту. Земля приносила вільному французькому селянинові дохід, який не перевищував 10% її вартості, а з цього ще 20% відходило на користь церкви та держави.До ХІV ст. вже виділяються головні зони сільськогосподарської спеціалізації: Північна та Центральна Франція — основна житниця; Південна — база виноробства тощо. В той час чітко виявилася економічна перевага Північної Франції, яка полягала, зокрема, у становленні трьохпільної системи землеробства.Головна особливість економіки феодальної Англії полягає в більшій, ніж у Франції, централізації управління. Причиною цього було завоювання (1066 р.) країни французькими феодалами під керівництвом герцога Нормандії, який посів англійський престол. Завойовники провели загальний перепис («Книга страшного суду»), який показує, що до того часу створення феодальних маєтків (манорів), які обслуговувалися працею залежних селян, у країні вже завершилося. Але на відміну від континентальних феодалів власники англійських маєтків були васалами не великих феодалів, а безпосередньо короля. Інакше було організоване й господарство феодала. Тут процвітало вівчарство та вироблялась велика кількість вовни-сирцю. Вовна не лише покращувала побут англійських селян, але й була важливою промисловою сировиною. Найбільший попит на вовну-сирець був у містах Фландрії — головного центру виробництва вовняних тканин у середньовічній Європі. Саме через це королі Англії всіляко заважали королям Франції розповсюдити свою владу на Фландрію, що й стало однією з причин Сторічної війни.Торгівля вовною, яку вели не лише феодали, але й селяни, підривала кріпосне господарство: до кінця XIII ст. панщина та натуральні повинності все більше замінюються грошовим оброком, а праця кріпаків — найманою працею. Середні та дрібні феодали (на відміну від континентальних лицарів) стали перетворюватися на великих сільських господарів, центр інтересів яких був не у війні, а у вивозі вовни. Цей процес дещо затримала феодальна реакція в середині ХІV ст.: після пошесті чуми, що забрала не менше третини населення Англії, власники манорів (лорди), бажаючи закріпити за собою робочі руки, стали повертатися до панщини, що викликало широке невдоволення народних мас і вилилося в одне з найбільших повстань, очолюване Уотом Тайлером (1381 р.). Після повстання в англійському селі наступає майже повна комутація, а потім і викуп селянами феодальних повинностей. В ХV ст. практично всі англійські селяни стали особисто вільними — копігольдерами, такими, що зобов’язані за свої земельні наділи сплачувати грошову ренту, або фрігольдерами, які були повністю вільними утримувачами землі.В ХV ст. виникає нове дворянство — джентрі, — що застосовує у своєму господарстві виключно найману працю. І хоча для англійського селянина феодальна залежність уже була позаду, залишалася небезпека, що в разі зростання попиту на вовну джентрі заявлять свої права на землі копігольдерів, необхідні власникам для розширення пасовищ. Це й сталося в ХVІ ст.Особливості феодальної економіки Німеччини формувалися під впливом, перш за все того, що становлення феодальної системи тут відбувалося пізніше, ніж в Англії або Франції. Крім того, Німеччина, до складу якої входили французькі, слов’янські, італійські регіони, не була національним комплексом, а окремі частини країни економічно були відірвані одна від одної. Дуже велике значення мав також рух німецьких феодалів на Схід, де вони захопили землі західних слов’ян, які жили по річці Лабі (Ельбі), що дало значне прирощення посівних площ. Розгорнулася внутрішня селянська колонізація територій на схід від Ельби (на досить пільгових умовах при мінімальній залежності від феодалів).У ХV ст. почався масовий вивіз хліба через балтійські порти в Голландію та Англію, і феодали Східної Німеччини змогли взяти його до своїх рук. Відбувається повне закріпачення селян (учорашніх пільгових колоністів), створюються величезні масиви панської оранки, селян зганяють з їх земель та переводять на панщину. Це явище набуло масового характеру в ХVІ ст., а пізніше воно поширилося й на ряд країн Східної Європи.