[Ред.]Замки Закарпаття

Див. окрему статтю Замки Закарпаття

[Ред.]з половини 13 і до кінця 15 ст.

Закарпаття охоплюють два колонізаційні рухи: із сходу — т. зв. волоський та із заходу — німецько-словацький. Волохами на Закарпаття були не винятково румуни, а румуно-українське пастуше населення, що з Семигороду осідало на закарпатських гірських долинах і тут, як і на північному боці Карпат, заснувало свої оселі (див. Волоське право). Німецька колонізація, що прийшла після татарського нападу, не зупинилася на Спиші, де існував союз 24 самоуправних німецьких гірничо-торговельних міст («Срібна земля»). На самому Закарпатті постав ряд міст за німецьким правом, між ними Пряшів, Бардіїв, Берегове, Севлюш, Хуст й інші. Паралельно йшла хліборобська колонізація за німецьким правом, в якій брали участь і місцеві русини. Рівночасно припливали на схід і словаки, що дало початок поступовій словакізації західного Закарпаття.

Позбавлені політичного самоуправління і упривілейованих станів закарпатські українці зберегли свою народність насамперед завдяки релігії. Східне християнство ширилося на Закарпаття, мабуть, ще з часів його приналежності до Болгарії. Але відомості про організовані центри церковного життя походять тільки з пізнішої доби. В 14 ст. між закарпатськ. монастирями вирізнялися два: св. Миколая на Чернечій горі б. Мукачева і св. Михаїла в Грушові на Мармарощині. Останній в 1391 р. отримав право ставропігії. З 1491 р. маємо першу документальну відомість про правос. єпископ у Мукачеві. Православіє на Угорщині було тільки в становищі толерованої релігії; становище духовенства і монастирів залежало від доброї волі місц. землевласників.

[ред.]1500 — 1711 pp.

На поч. 16 століття закарпатське населення взяло участь у повстанні семигородського шляхтича Юрія Довжі (1514) проти феодалів. Воно також найбільше зазнало репресій після придушення руху «куруців» (протифеодальна і протиавстр. партія). Поневолення селян остаточно оформив кодекс Тріпартітум, складений Стефаном з Вербівця (див. Вербовцій С.). Цей кодекс залишився основою угорськ. станового законодавства до 1848 р.

Після угорської поразки під Могачем (1526) і поділу Угорщини між Оттоманською імперією, Австрією і Семигородом історія Закарпаття визначалася, з одного боку, тур. натиском, а з другого — затяжним суперництвом між Габсбурґами і Семигородом. Рівнинні частини Закарпаття часто терпіли від тур.-тат. наїздів. В боротьбі проти них брало участь переважно населення зах. З., яке тоді перебувало під зверхністю Габсбурґів (Пряшівщина та Ужгородщина). Сх. Закарпаття належало до Семигороду. Через те Закарпаття припала доля бойовища, на якому в 17 століття билися дві сили: угорська шляхта під проводом Семигороду і австр. абсолютизм із своїми угорськ. прихильниками (повстання С. Бочкая 1604—06, військ-політ. акції Ґ. Бетлена, Юрія І і Юрія II Ракоціїв, Вешеленія, І. Текелія і зокрема велике повстання Франца II Ракоція 1703—11). Особливо активну участь брали закарпатські українці у повстанні Франца II Ракоція, яке в початковій стадії мало характер соц. революції; вони творили вірну ґвардію князя і заслужили від нього почесне ім'я «найвірнішого народу» (gens fidelissima). В наслідок безперервних воєн, що проходили на Закарпатті, край зазнав госп. руїни, занепали і нім. міста. Зате тягар панщини зменшився, а в горах вона навіть не була запроваджена. Це й було причиною припливу нових переселенців з галицького боку, де панщизняний утиск був більший.