20. Палеографія як сід, її предмет і методи.

   Палеографія(з грец. Палео-давній,графо-писати)-це спеціальна історико-філологічна дисципліна,яка досліджує письмові памятки з зовнішньої сторонни з ціллю визначити час і місце їх створення.Палеографію як термін ввів француз Б.Монфокон в  18ст. для вивчення грецького письма.Згодом термінт поширився і на інші види давнього письма.Сьогодна палеографія має два аспекти вивчення-історію походження писемності та набуття навичок для читання,датування, вивчення автентичності тексту.Основним заняттям палеогр. Є повна зовнішня атрибуція тексту.-правильне прочитання,реконструкція частин, датування,визначення авторства.Палеографія поділяється залежно від мов- латинська,грецька,російська і т.д.Існує багато варіантів поетапного письма.Найобгрунтованішим є (предметнее письмо-зарубки,вузлики,шнурки,піктографічне-малюнки,рисунки,ідеографічне-складні системи знаків,фонографічне-звукове).Отож,предметом вивчення палеографії є давнє письмо.Основний метод палеографії плягає в тому,що на основі вивчення письма датованих рукописів зробити висновок про розвиток письма і на цій основі датувати рукописи які не мають датування.Тобто порівнювати датовані і недатовані для відшукання спільних рис.Це позволяє датувати документи ,але досить неточно,лише в рамках часу попереднього написання і зміни нового написання,а це може робити рамки в століття.,та зате дає ознаки за якими можна визначити місце написання.Палеографія вивчає письмо на мягкому матеріалі,вона межує з іншими історичними дисциплінами,наприклад дипломатикою,філігранологією,епіграфікою,кодикологією. За Ю.Шеманським палеографія належить до групи дисциплін мова і письмо ,як ми сьогодні і класифікуємо.

18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.

   Волинська метрика - офіц. копії вихідних док-тів польс. Коронної канцелярії для укр. територій (Волинського, Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств), записані руською (староукр.) та польс. мовами у 29 актових книгах за 1569— 1673, що збереглися дотепер. Від серед. 15 ст. у Короні Польській та Великому князівстві Литовському стала регулярною практика ведення книг для записування офіц. копій більшості док-тів, що видавалися держ. канцеляріями та підканцеляріями на чолі з канцлерами та підканцлерами. Звідси беруть початок два паралельні комплекси актових книг, відомі як відповідно Коронна метрика та Литовська метрика (див. Метрика Великого князівства Литовського). Використання поняття «метрика» на означення цих комплексів зафіксовано з кін. 15 ст. З утворенням Речі Посполитої  до Корони Польської від Вел. князівства Литовського відійшли три воєводства — Волинське, Брацлавське та Київське, а на поч. 17 ст. польс. адміністрація поширила свою юрисдикцію на анексовану Чернігівську землю (1618), надавши їй (1635) статус коронного воєводства. Інкорпорація укр. воєводств зумовила суттєві зміни в діловодстві Корон, канцелярії, зокрема й виділення з Корон, метрики окр. серії актових книг для означених територій — Р. м. Це відокремлення відображало адм. та юрид. автономію інкорпорованих воєводств, фактично визнану привілеєм Люблін, унії. Зокрема, гарантувалося збереження традиц. зак-ва (Литовського статуту 1566 — див. Волинський статут), суд. системи та руської мови як офіц. ділової, обов'язкової не тільки для суд. процесу та діловодства, а й для всіх док-тів, адресованих із Корон, канцелярії до укр. воєводств. Окр. ведення та зберігання книг Р. м. в Корон, канцелярії тривало до кін. 3-ї чверті 17 ст., коли польс. мова фактично витіснила руську в адм. та суд. сферах на цих територіях. Загалом для серії характерна самоназва «Руська метрика» на означення тер. належності адресатів док-тів та їхньої мови. Але після того, як у складі Речі Посполитої з 4 укр. воєводств залишилося тільки Волинське, частіше вживалася назва «Волинська метрика». Осн. посадовцем, що відповідав за ведення книг у Корон, канцелярії, був писар. Для Р. м. до кін. 20-х рр. 17 ст. таких писарів було два: один служив у канцлера, другий — у підканцлера, вони знали мову та прав, специфіку укр. територій і здебільшого походили з тамтешньої шляхти. Після 1630 залишився тільки один з них — писар «декретів руських».

 

У 29 книгах Р. м. вміщено понад 3 500 публічно- та приватно-правових актів. Значну частину становлять корол. привілеї. Це дарчі та пільгові пожалування монастирям, шляхті — на землі, почесні титули та урядові й місц. посади; містам і містечкам — на самоуправління, зокрема за магдебурзьким правом, на ярмарки й торги тощо; акти затвердження виборів: у вел. містах — війта, а з серед. 17 ст. — козац. старшини. До книг Р. м. традиційно записувалися корол. підтвердження приват-но-прав. актів (угод купівлі-продажу, дарування, міни та ін.). Окр. групу актів становлять суд. док-ти, зокрема декрети королів, та сеймового судів. Записи різними реципієнтами офіц. копій док-тів надавали цим актам статусу нотаріально посвідчених, а тому вони широко представлені серед актів Р. м. У кількох книгах Р. м. містяться копії королівської дип. кореспонденції.( то скачано просто про кулаковського ніде нема)