13. Реагування прокурора на виявлені порушення закону при проведенні дізнання та дс.

До основних засобів усунення прокурором порушень законності відносяться постанови та вказівки.

Постанова прокурора — це процесуальний акт, спрямований на усунення порушень закону органами дізнання та досудового слідства, відновлення правового статусу суб’єктів процесу, а також забезпечення додержання норм КПК України.

Письмова вказівка прокурора — це процесуальний акт, який скеровує хід розслідування і його результати. До вказівок прокурора повинні пред’являтися ті самі вимоги, що і до постанови прокурора (слідчого) (ст. 1 30 КПК України). Кожна вказівка прокурора, яких би питань вона не стосувалася, має бути законною, обґрунтованою та мотивованою. Крім цього, вказівка прокурора по кримінальній справі повинна відповідати вимозі доцільності, тобто виходити зі слідчої ситуації, що склалася у справі, і реальності, мати можливість бути виконаною.

За загальним правилом вказівки прокурора органам дізнання й попереднього слідства у зв’язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, надані у порядку, передбаченому законом, є для цих органів обов’язковими. Оскарження вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання (ч. З ст. 227 КПК України). Виняток складають випадки, передбачені ч. 2 ст. 114 КПК України, коли йдеться про незгоду слідчого із вказівками прокурора з таких питань: 1) про притягнення як обвинуваченого; 2) про кваліфікацію злочину; 3) про обсяг обвинувачення; 4) про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду; 5) про закриття справи. Слідчому надано право не виконувати цих вказівок і передати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладенням своїх заперечень (ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 227 КПК України).

Відповідно до ст. 227 КПК України вищестоящий прокурор може прийняти інше рішення, крім передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України, наприклад, запропонувати нову кваліфікацію злочину, повернути справу на додаткове розслідування для з’ясування обставин, що мають значення для справи,та ін.

Ефективним засобом попередження порушень прав і законних інтересів громадян в кримінальному процесі є санкціонування прокурором деяких дій органів досудового слідства. Санкція — це дозвіл прокурора на виконання певних слідчих дій, які обмежують правове становище особи у кримінальному процесі. Подання містять вказівки на характер установленого прокурором порушення закону, допущеного слідчим (органом дізнання), і вимоги прокурора щодо вжиття відповідних заходів за цими фактами, вирішення питання про відповідальність винних і повідомлення про результати розгляду подання в установлений законом термін.

Письмові вимоги містять найменування документів кримінальної справи, на які прокурор робить запит для вивчення.

14. Перевірка прокурором додержання вимог закону при пред’явленні обвинувачення: обставини, що підлягають перевірці термін перевірки, реагування.

Забезпечення виконання кримінально-процесуального законо­давства, яке регламентує діяльність органів досудового розсліду­вання щодо пред'явлення обвинувачення, виступає одним із най­важливіших завдань прокурорського нагляду. Закон зобов'язує про­курорів слідкувати за тим, щоб жодного громадянина не було під­дано незаконному і необґрунтованому притягненню до криміналь­ної відповідальності, а пред'явлення обвинувачення здійснювалось тільки в точній відповідності з установленим процесуальним по­рядком.

Наглядаючи за виконанням закону, який регламентує притяг­нення особи як обвинуваченого, прокурор має право:

• вимагати від органів дізнання і досудового слідства кримінальні справи для перевірки законності та обґрунтованості пред'яв­леного у їх межах обвинувачення;

• брати участь у пред'явленні обвинувачення та допиті обвинуваченого;

• давати вказівки про притягнення особи як обвинуваченого у справі, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення;

• усунути слідчого від подальшого розслідування, якщо він порушив закону;

• особисто пред'являти обвинувачення, не приймаючи справи до свого провадження;

• скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови про при­тягнення особи як обвинуваченого;

• закривати кримінальні справи (ст.ст. 213, 214 КПК України). Прокурорський нагляд повинен бути скерований, як на це неодноразово наголошувалось у наказах Генерального прокурора, у першу чергу, на недопущення фактів безпідставного притягнення гро­мадян до кримінальної відповідальності (п.5 Наказу № 4гн-2005).

Відповідно до п.9 Наказу прокурори повинні невідкладно вживати заходів реагування щодо службових осіб, винних у незаконному притягненні громадян до кримінальної відповідальності. У місячний термін такі справи із затвердженням прокурором обласного рівня висновком і дорученням документів реагування надсилати до Генеральної прокуратури України.

У законі немає прямих вказівок на те, щоб кожен акт притяг­нення особи як обвинуваченого негайно перевірявся прокурором. Така перевірка, зазвичай, поєднується із оцінкою правильності інших процесуальних рішень, обрання запобіжного заходу - взяття під варту і завершення розслідування із складенням обвинувального висновку. Обґрунтованість пред'явленого обвинувачення частіш за все спеціально перевіряється тоді, коли є скарга обвинуваченого, його родичів або захисника.

Правильність рішення слідчого щодо потреби обрання за­побіжного заходу у вигляді взяття під варту перевіряється про­курором у кожному разі, оскільки це рішення повинно бути у формі подання до суду, яке має бути обов'язково узгоджене з наглядаючим прокурором. При вирішенні цього питання, згідно зі ст. 165-2 КПК прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, пере­вірити законність одержання доказів, їх достатність для обви­нувачення. Рішення про відмову в погодженні подання про взяття під варту викладається із зазначенням мотивів у цьому документі.

У справах, в яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, законність і обґрунтованість притягнення особи як обвинуваченого перевіряється прокурором, як правило, або під час затвердження обвинувального висновку, або при дачі згоди на ске­рування слідчим до суду постанови про звільнення особи від від­повідальності в порядку ст.ст. 7-1 - 10, 11-1 КПК України.

До змісту нагляду входить також скасування прокурором вказівок начальника слідчого підрозділу про притягнення особи як обвину­ваченого, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, якщо ці вка­зівки суперечать закону. На прокурора покладається обов'язок ви­рішувати спір між начальником слідчого підрозділу і слідчим з цих же питань. Прокурор або погоджується з вказівками начальника слід­чого підрозділу, або скасовує їх. У першому випадку прокурор по­винен доручити подальше розслідування іншому слідчому.

Прокурор має право не тільки скасувати вказівки начальника слідчого підрозділу щодо питань, пов'язаних з притягненням особи як обвинуваченого, але й дати йому свої вказівки. Вони можуть стосуватись здійснення процесуального контролю. Якщо прокурор дійде висновку, що обвинувачення необхідно пред'явити за участі начальника слідчого підрозділу у зв'язку з недостатньою досвід­ченістю слідчого, складністю справи, отриманням скарги чи з інших причин, тоді він має право дати таку вказівку, а началь­ник слідства зобов'язаний її виконати. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокурору не зупиняє їх виконання (ст. 114-1 КПК).

Аналогічним правом прокурор користується і щодо начальника органу дізнання.

З метою попередження вчинення аналогічних порушень закону прокурор вносить подання на ім'я відповідних посадових осіб про усунення умов і причин, що сприяли цим порушенням, про потребу посилення відомчого контролю й вирішення питання про відпові­дальність винних. Для цього важливо, щоб прокурорами вивчалась кожна кримінальна справа, у якій було пред'явлення обвинувачення, але яка завершувалась виправданням підсудного або закриттям, внаслідок відсутності події чи складу злочину, або за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. До речі, напрацьована в органах прокуратури практика свідчить, що прокурорами обласних рівнів та прирівняними до них вивчаються, окрім інших випадків, саме ті кримінальні справи, щодо яких судами постановлені виправдувальні вироки або вони були закриті в судовому засіданні, а також якщо справа була закрита в стадії досудового розслідування із звільненням обвинуваченого з-під варти.

Необхідно вивчати й ті кримінальні справи, під час провадження у яких обвинуваченого не заарештовували, але існує потреба у з'я­суванні причин необґрунтованого звинувачення і вжиття заходів що­до попередження таких фактів у майбутньому.

Аналіз усіх без винятку кримінальних справ, що закінчувалися реабілітацією обвинуваченого, дозволяє прокурорам виявляти най­більш характерні помилки слідчих, органів дізнання, недоліки як у відомчому контролі, так і в прокурорському нагляді. Цим досягається реальна можливість здійснити ряд конкретних заходів для забез­печення законності в діяльності слідчих і органів дізнання щодо за­стосування кримінально-процесуальних норм, якими регламенту­ється порядок визнання особи обвинуваченим у широкому розумінні цього поняття.