1. Поняття права:різні підходи

У сучасній юридичній науці термін "право" використовується в кількох зна­ченнях:

а) право в широкому розумінні, коли воно позначає всю сукупність правових явищ, включно природне право, обєктивне i суб'єктивне право, діяльність державно-правових інституцій, правосвідомість.

б) правом називають юридично можливу поведінку індивіда чи організації -це так зване "суб'єктивне право". Право у цьому смислі асоціюється як право осо­би "на що-небудь". Суб'єктивним воно називається в силу того, що реалізація його залежить від свідомості, волі особи;

в) об'єктивне право - це сукупність юридичних норм, які мають чинність, знаходяться за межами людської свідомості. Об'єктивне право розуміється як система права;

г) природне право - це соціально-правові претензії людей на мінімальні умови їх існування у суспільстві (право на життя, свободу, вільне пересування).

2. Ознаки права

До основних ознак слід віднести: 1) Нормативність виражається в тому, що право складається з норм - загальних правил поведінки. Не всяке правило поведінки є нормою. Правило поведінки, що стосується конкретного життєвого випадку І застосовується одного разу маг не нормативний, а індивідуальний характер. 2) Системність означає, то норми права утворюють розвинуту систему, котрій притаманна внутрішня єдність, узгодженість між її елементами. Кількістю деструкцій у системі права у зворотній пропорції, звичайно, вимірюється ступінь досконалості, рівень розвитку права тої чи іншої країни. 3) Загальнообов'язковість. Якщо попередні дві ознаки хоч якоюсь мірою властиві деяким моральним чи релігійним системам, то загальнообов'язковість характерна лише для права. 4) Право покликане врегульовувати суспільні відносини через наділення учасників суспільних відносин певним набором прав і обов'язків. 5) Забезпеченість реалізації права державою з допомогою різних способів, в тому числі з використанням примусу.

3. Право і закон

Питання про співвідношення права i закону викликає в юридичній науці бурхливі дискусії. Щоб зрозуміти ix суть, необхідно врахувати, що термін "закон" вживається у р

ізних значеннях. У вузькому смислі це нормативний акт вищої юридичної сили, котрий приймаеться парламентом або шляхм всенародного голосування, в широкому - будь-яке джерело право. Суперечка про те, чи співпадає право i закон буде мати зміст лише в разі, якщо термін "закон" розуміється в ши­рокому смислі.

Одразу відзначимо: якщо під правом розуміти лише норми права, то очевид­ною є тотожність права i закону, оскільки поза джерелами права юридичні норми не існують. Проте вітчизняна юридична наука вже приходить до того, що право не можна зводити до лише норм. Крім сукупності правових норм (обєктивного пра­ва), право включає до себе природне право i суб'ективні права. Роль норм права якраз i полягає в тому, що вони перетворюють природне право в суб'ективні права учасників правовідносин. Норми права, продуковані державою, роблять це, м'яко кажучи, далеко не завжди (наприклад, у недемократичних державах) i саме в цьому й проглядаеться відмінність права i закону. Закон може бути й неправовим, якщо він несе державну сваволю.

Якщо конкретшше, то допустимо визначити таш основні характеристики правового закону:

1) закон маеє легалъний характер (приймаеться компетентним правотворчим органо 'в межах його повноважень за надежною процедурою);

2) закон не порушуе принципу юридичної piвнonpaвнocmi щодо фізичних осіб-суб'ектів правовідносин

3) закон не порушуе змісту природного права, в першу чергу так званих "невідємних" прав i свобод людини