32. Проблема масової та елітарної культури

Постановка проблеми протистояння елітарної та масової культури в багатьох випадках була обумовлена історичними обставинами. Кризові явища на рубежі ХІХ-ХХ століть, які супроводжували процес формування масового індустріального суспільства, спровокували цілу низку досліджень. Характерно, що в даний період дослідники акцентували свою увагу на аналізі дихотомії елітарної та масової культури, проте остання оцінювалась переважно з елітистсь- ких позицій як загроза існуванню "справжнього" мистецтва, культури та науки.

Першими про існування принципово полярних культур та естетик, в теоретичному ключі, поставили питання представники німецької філософської школи (Й. Гердер, Ф. Гегель, І. Кант). Зазначену проблему почали активно розробляти і в наукових працях західних мислителів ХІХ-ХХ століть (О. Шпенглер, Ф. Ніцше, А. Шопенгауер, Х. Ортега-і-Гассет, П. Бурдьє). У роботах зазначених дослідників мова йде про дві культури та естетики, які наповнюють культури, одна з яких є складною, спеціалізованою, доступною для розуміння обраною меншістю, а інша - загальнозрозумілою, стереотипною, простою для сприйняття.

Наприклад, Й.Г. Гердер, у своїй широко відомій праці "Ідеї до філософії історії людства" обґрунтував тезу про існування "культури вчених" та "культури народу". Призначення першої, з точки зору Гердера, - збереження та пере- дання знань, які накопичило людство за всю історію свого існування, а також виховання та просвітництво мас. Під культурою народу - простою, доступною та потребуючою зусиль для осягнення - Гердер розумів культуру мас [4].

Ідея про появу принципово нової культурної форми, яка відрізняється від культури соціальних верхів, простежується і в роботах І. Канта, який, спираючись на неї, дає своє обґрунтування принципової різниці між культурою і цивілізацією. Якщо цивілізованість, за Кантом, означає тільки засвоєння прийнятих в суспільстві зразків поведінки і правил етикету, то культура знаменує перехід людини від природного до морального стану, що відповідає більш високому ступеню її розвитку [9].

Антагоністичність "масової" та "елітарної" культури досить розгорнуто обґрунтована в працях А. Шопенгауера та Ф. Ніцше. На думку А. Шопенгауера (висловлена у відомій роботі "Світ як воля та уявлення"), людство спочатку було розподілено на дві групи "людей користі" (здатних виключно до утилітарної діяльності) і "людей генія" (орієнтованих на художньо-творчу, активно-перетворювану діяльність та здатних до естетичного споглядання) [20].

Ф. Ніцше в якості моделі ідеальної культури розглядав досократівську культуру з притаманною їй ієрархією і розділенням суспільства на рабів (варварів) та вільних громадян. Наявність такої протилежності він вважав необхідною умовою для розвитку культури та існування суспільства. Висока культура може виникнути тільки там, де існують дві касти - каста вільних і каста працюючих, що забезпечує можливість дозвілля вільним. Існування еліти неможливе без народних мас: еліта виникає та існує завдяки праці маси. Маса, за Ніцше, не є рушійною силою культури. Будь-яка культура створюється тільки великими людьми, геніями та існує тільки для великих людей, оскільки її справжнє призначення - бути умовою для їх появи. Він знає тільки одну культуру - культуру "великих одиниць", "виключних людей" [16, 219]. У працях Ніцше "Народження трагедії з духу музики", "Весела наука", "Людське, занадто людське", "Так говорив Заратустра" обґрунтовується ідея "надлюдини", яка наділена унікальними творчими здібностями та естетичною сприйнятливістю, а тому така осо­бистість має право на привілейоване соціальне положення.

33. Сучасні концепції істини. Проблема критеріїв істинності

34. Свідомість, мислення, мова