22. Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні

До раціонального, логічного пізнання, або абстрактного мислення, належать такі форми: поняття – думка, яка відображає речі та явища в їхніх загальних і суттєвих ознаках.. Є початковою формою мислення і водночас його результатом; судження, тобто думка, що має вираження у формі розповідного речення, в якому щось стверджується про річ, явище, і яка є істиною або хибною. Характерними особливостями абстрактного мислення є відтворення внутрішніх, суттєвих сторін, закономірних зв’язків дійсності, тобто пізнання сутності; узагальненість та опосередкованість відображення речей, їхніх властивостей та зв’язків.

Тому процес пізнання є не чим іншим, як взаємодією суб’єкта пізнання об’єктом пізнання.

Чуттєве пізнання — це початок, джерело, а тому й основа пізнавального процесу. Основними його формами, розташованими за ступенем складності й прояву активності суб'єкта, є відчуття, сприйняття та уявлення. Відчуття — це відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів, що впливають у якийсь момент на органи чуття, тобто це найпростіша форма чуттєвого пізнання. Воно виникає тоді й тільки тоді, коли є безпосередня взаємодія суб'єкта з об'єктом. Складнішою формою відображення є сприйняття, яке теж виникає у процесі безпосередньої взаємодії суб'єкта з об'єктом пізнання. Воно являє собою відображення у свідомості вже не окремих властивостей, а цілісних предметів. Сприйняття формується на базі відчуттів як їх зв'язок, поєднання. Таким чином, вони є продуктом синтезуючої діяльності свідомості, активної координуючої роботи органів чуття. В основі цієї діяльності лежать практика і людські здібності. Сприйняття виникли й розвинулися в процесі матеріально-практичної, чуттєво-предметної діяльності. Уявлення - це відтворення у свідомості суб'єкта чуттєвих образів, що ґрунтується на основі попередньо отриманої інформації, минулих враженнях, відбитки яких зберігаються в пам'яті. Уявлення можуть бути більш чи менш узагальненими, хоча й при цьому ніколи не втрачають чуттєво-наочного характеру. У здатності уявлення, враження, фантазії проявляється активна робота свідомості, зокрема її можливість передбачати майбутнє, створювати ідеальні образи бажаних результатів діяльності. Здорова, не відірвана від реальності фантазія є великою цінністю. Всі форми чуттєвого пізнання являють собою суб'єктивні образи об'єктивної дійсності, способи її відображення, зміст яких обумовлений властивостями об'єктивної реальності. Це й об'єднує їх, характеризуючи діалектичну єдність. Водночас їм притаманна й істотна відмінність. Головна з них полягає у тому, що уявлення, на відміну од відчуттів, сприйняттів, не потребує (в цей момент) безпосередньої взаємодії суб'єкта з об'єктом. Воно може бути викликане певними спонукальними причинами (чинниками), які викликають до життя ("оживляють") попередню інформацію про об'єкт дійсності.

23. Поняття соціального в філософії

Людина є суспільною істотою і її можливості реалізуються лише в суспільстві, а всі дії людини, зв'язки і відносини, умови, в яких живуть люди, можна правильно зрозуміти лише тоді, коли усвідомлюється зміст поняття суспільства, соціуму. Відомий філософ Хосе Ортега-і-Гассет підкреслює, що в сучасних умовах люди постійно говорять про закони і права, державу, національне і інтернаціональне, громадську думку та повноваження, правильну й неправильну політику, пацифізм та мілітаризм, батьківщину і людство, соціальну справедливість і несправедливість, капіталізм і колективізм, соціалізацію й лібералізацію, авторитаризм, особистість і колективізм тощо. Ідея закону, права, держави, свободи, державності, соціальної справедливості тощо є основною складовою частиною ідеї соціальної, суспільної. І якщо ідея соціальна, суспільна неясна, то всі ідеї втрачають сенс, і розмова про них перетворюється у звичайне пустослів'я. Проблема що таке соціум, що таке суспільство, яка природа елементарних явищ, що складають факти суспільного життя. Тому соціологія, соціальна філософія все ще не дали чіткої відповіді на питання. Одні філософи (неокантіанці, Вільгельм Віндельбанд, Генріх Ріккерт) пояснюють це складністю будови суспільства, плинністю суспільного життя, зв'язаною з унікальністю свідомої дії кожної людини. Суспільство не має своїх законів і наука про суспільство неможлива. Інші, - англійський філософ Карл Поппер та ін. – ідуть ще далі, пояснюють неможливість наукового визначення суспільства унікальністю самого суспільного життя на Землі, суспільство позбавлене всезагальних, універсальних законів. Зазначені труднощі пізнання суспільства справді стримували пошуки соціальною філософією суті соціуму, суспільства протягом історії. Відкривши характерні властивості: розподіл праці, відносини власності, моральні якості, філософи ототожнювали суспільство з державою, спільністю, народом. Засновники соціології Огюст Конт і Герберт Спенсер не говорять, що є суспільство. Аж до кінця XX ст. багато соціологів ототожнювали суспільство з біологічним організмом, особою, взаємодією тощо.

24. Філософський зміст понять руху, простору і часу

Рух — спосіб існування матерії. З точки зору філософії, матерія не виникає і не зникає. Вона існує вічно. Матерія не може перетворюватися в ніщо. Які б зміни у світі не відбувалися кількість і якість матерії залишаються стабільними. Цей процес детермінується об'єктивними законами природи. У русі предмет, річ виникає, стає.Немає жодного виду матерії, яка б не знаходилася у русі. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії поза рухом.

Форма руху матерії – це якісна спільність матеріальних обєктів, для яких є однаковими закони, правилиа організації.

Основні форми руху матерії1.механічна форма руху (дія — протидія; притягання — відштовхування тощо); 2.фізична форма руху (наприклад, позитивна — негативна електрика, симетрія — антисиметрія); 3.хімічна форма руху (розкладання — з'єднання; асоціація — дисоціація); 4.біологічна форма руху (асиміляція — дисиміляція; спадковість — мінливість); 5.соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

Простір — форма координації співіснуючих, об'єктів, станів матерії. Простір існує лише тоді і в тому зв'язку, коли є матеріальні об'єкти. Без них це поняття є безпредметним.

Структура простору виражається у системі визначень.1.Простір перш за все єдність протяжності та розташування. Протяжність виражає безперервно – кількісний аспект простору. Розташування виражає дискретно – кількісний аспект простору. Цим аспектам простору співвідносяться тривалість та порядок часу – аспекти часу. 2.Протяжність поділяється на обмежену та безмежну. Обмежена протяжність в різних аспектах характеризується наступними поняттями: довжина (ширина, глибина, висота, відстань), площа, об’єм.

Час — форма координаціїї об'єктів і станів, які змінюються. Час, без матеріальних об'єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо.

Перш за все час є єдність тривалості та порядку часу. 1.Тривалість ділиться на конечну та безкінечну. Конечна тривалість характеризується наступними поняттями: мить, момент, секунда, хвилина, година, день, доба, тиждень, місяць, рік, століття, ера та ін.2.Порядок часу є тотожність, різність та протилежність моментів. Приватним випадком порядку часу є послідовність. Порядок часу або часовий порядок включає крім послідовності тотожність, оборотність моментів часу (одночасність, одномоментність).

Момент – вічко часу, в якому перебуває або відбувається щось, звідки або кути змінюється щось. Момент – часове поняття; в русі у часі (зміні та збереженні) йому співвідноситься стан.3.Тривалість та послідовність виражаються у понятті «плин часу». Ми виражаємо об’єктивний характер руху у часі, що щось змінюється або зберігається незалежно від нашої волі та свідомості. «Плин часу», будучи абстракцією руху в часі, є також і абстракцією реального часу. Вимірюване секундою, хвилиною, годиною, добою, роком та ін., він є формальним, неприроднім часом та служить тільки у якості засобу людської діяльності.