1\ Види банків та банківських об’єднань.

Банки - це кредитно-фінансові установи, які здійснюють операції по залученню та накопиченню тимчасово вільних грошових коштів (вкладень) підприємств, організацій І населення; посередництву у взаємних платежах та розрахунках клієнтів (пасивні операції), а також емісію грошей, ЦП; короткостроковому кредитуванню, надання різного роду кредитів на умовах повернення та терміновості. За функціями та характеру виконання операцій банки поділяють на: 1. Емісні (центральні) - банки, які за розпорядженням уряду проводять емісію грошей, зберігають обов'язковий резерв інших банків і надають їм кредит у разі потреби. 2. Комерційні банки (депозитні) - банки, які здійснюють функції кредитування промислових, торгових та інших підприємств, переважно за рахунок грошових коштів (у вигляді кладень (депозитів)). 3. Експортні банки - спеціалізуються на операціях, пов'язаних із зовнішньою діяльністю. 4. Іпотечні банки - спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості. 5. Ощадні банки - кредитні установи, як виконують функції ощадних кас. 6. Інвестиційні банки - спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні в основному за посередництвом операцій з цінними паперами. 7. Інноваційні банки - спеціалізуються на фінансуванні інноваційних проектів шляхом придбання відповідних акцій, а також шляхом розміщення облігаційної позики. 8. Державний банк - фінансовий заклад, який входить до системи центрального банку країни і контролює грошовий обіг. Крім того існують міжнародні кредитні організації - Європейський банк реконструкцій та розвитку, Група світового банку. Банк міжнародних Розрахунків (БМР) тощо. Головними функціями банків є: 1. Створення грошей (посередництвом кредитних та інвестиційних операцій). 2. Платежі та розрахунки (забезпечення переміщення коштів). 3. Акумуляція заощаджень з наступним їх використанням на різного роді 1 економічні та соціальні потреби. 4. Надання кредитів (фінансування сільського господарства промисловості, торгівлі тощо). 5. Фінансування зовнішньої торгівлі (надання банківських послуг для здійснення міжнародних розрахунків). 6. Операції з цінними паперами. 7. Емісійні операції, 8. Операції за дорученням, 9. Зберігання цінностей. Відповідно до функцій в найбільш загальному вигляді класифікацій банківських послуг можна надати наступним способом 1. кредитні послуги; 2. депозитні послуги; 3. операції за дорученням; 4. інвестиційні послуги; 5. операції з фондовими цінностями; 6. інші послуги. В ринковій економічній системі банки, головним чином, виконують ролі посередників - залучають тимчасово вільні грошові кошти у їх власників і надають ці грошові кошти (у борг) позичальникам (мал. 1). До проголошення незалежності України власної банківської системи не було. Панувала монополія Державного банку СРСР. Для того, щоб мати дієві важелі стабілізації економіки і забезпечити її перехід до ринкових відносин, Україна організовує власну банківську систему. Банківська система - це поняття, що характеризує структуру та операції національних банків. Банківська система України має дворівневу структуру: перший рівень Національний банк України (НБУ), другий рівень формується безпосередньо під впливом потреб суб'єктів, діючих в межах ринкової економіки, - це різноманітні види банків, фінансових компаній та фірм.

Типи, порядок створення та правовий статус банківських об'єднань визначені у Законі України «Про банки і банківську діяльність».    Відповідно до статті 9 цього Закону банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів:    • банківська корпорація;    • банківська холдингова група;    • фінансова холдингова група.    Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам Національного банку України щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку. У Законі України «Про банки і банківську діяльність» визначено мінімальний перелік функцій, які передаються банками-учасниками корпорації. Зокрема, централізації на рівні корпорації підлягають:    • виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами;    • операції на ринках грошей та капіталів;    • встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та іноземних валютах);    • моніторинг кредитних ризиків;    • розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій та внутрішньої звітності;    • формування зовнішньої звітності;    • внутрішній аудит.    Зазначений перелік централізованих функцій може бути розширений за згодою банків — членів корпорації. Передача повноважень щодо централізованого виконання вказаних функцій від банків-членів до банківської корпорації повинна бути зафіксована не тільки у статуті банківської корпорації, а й у статутах банків—членів такої корпорації.    Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації. Банки, що увійшли у банківську корпорацію, можуть входити до інших банківських об'єднань (за винятком професійних асоціацій, створених не на комерційних засадах) виключно за згодою корпорації. Банки—члени банківської корпорації повинні в усіх своїх документах, угодах тощо вказувати свою належність до корпорації.    Банківська холдингова група — це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки.    Банківська холдингова група складається з материнського банку та дочірніх банків. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50% акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.    Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний термін.    Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків—членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю.  Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.    Фінансова холдингова група — це банківське об'єднання, яке складається переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.    Материнській компанії має належати більше понад 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов'язана подавати наглядовим органам консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи відповідно до вимог цього закону. Материнська компанія при здійсненні своєї діяльності з управління та координації діяльності її членів на виконання законодавства та нормативно-правових актів Національного банку має право встановлювати правила, що є обов'язковими для членів фінансової холдингової групи. Материнська компанія відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.    Крім банківських об'єднань банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.    З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки).

2\ Організаційна структура та управління банком.

рганізаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами: — структурою управління банком; — структурою його функціональних підрозділів та служб.    Згідно з положеннями Закону України “Про господарські товариства” структура управління акціонерними і пайовими комерційними банками є такою:

   Вищим органом акціонерного та пайового банку є загальні збори акціонерів (учасників). Збори вирішують стратегічні завдання в діяльності банку:   визначення основних напрямів діяльності банку, затвердження планів його діяльності та звітів про їх виконання;   обрання та відкликання членів спостережного, виконавчого та контрольного органів банку;   затвердження організаційної структури банку, а також внутрішніх положень, що регламентують виконання банківських операцій;   внесення змін до статуту банку;   затвердження річних результатів діяльності, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;   прийняття рішення про додатковий випуск акцій (для акціонерного) чи встановлення розміру та порядку внесення учасниками додаткових вкладів для збільшення статутного капіталу пайового банку;   створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв та затвердження їхніх статутів і положень;   прийняття рішення про припинення діяльності банку;   інші питання, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів (учасників) за статутом банку.    Загальні збори скликаються щорічно, не пізніше ніж через місяць після складання балансу банку за звітний рік.    Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні.    Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового — дирекція. Правління банку (дирекція) вирішують усі питання його поточної діяльності, які не належать до виключної компетенції зборів акціонерів (учасників). Роботою правління керує голова правління, а дирекції — генеральний директор, які обираються чи призначаються згідно зі статутом банку. Ні голова правління акціонерного банку, ні генеральний директор пайового банку не можуть бути одночасно головою загальних зборів акціонерів (учасників).    Контроль за діяльністю правління (дирекції) комерційного банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами акціонерів (учасників). Члени ревізійної комісії обираються зі складу акціонерів (учасників) за винятком посадових осіб. Комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності правління (дирекції) як з власної ініціативи, так і за дорученням зборів та на вимогу акціонерів (учасників) банку. Результати перевірок доводяться до відома вищого управлінського органу банку. Ревізійна комісія також складає висновок по річних звітах та балансах банку, без якого загальні збори не вправі затверджувати баланс. Головне завдання ревізійної комісії — контроль за дотриманням банком законодавчих та нормативних актів, що регулюють банківську діяльність.    Згідно з положенням НБУ “Про кредитування” вітчизняні комерційні банки зобов’язані приймати рішення про видачу кредиту колегіально. З цією метою вони можуть створювати кредитний комітет, який виконує функції контрольного органу. Кредитний комітет розробляє кредитну політику банку, структуру залучених коштів та їх розміщення, приймає рішення про надання кредитів та про рівень процентної ставки за кредитами.    Комерційні банки за рішенням зборів акціонерів (учасників) створюють спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ревізійної комісії. Таким органом є рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка захищає інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку, керуючись чинним законодавством та нормативними актами НБУ. На спостережну раду може покладатися виконання окремих функцій загальних зборів, крім тих, що належать до виключної компетенції вищого управлінського органу банку.    Організаційна структура комерційного банку включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов’язки. Основним критерієм організаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він виконує. Департаменти, управління або відділи (залежно від обсягу операцій та масштабності самого банку) формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у різних комерційних банків можуть бути неоднаковими. Так, у структурі одного із найбільших банків України — Промінвестбанку — основна функціональна ланка — департаменти, окремі з яких складаються з управлінь і відділів. Однак найбільшою структурною одиницею у більшості банків є управління.    Незалежно від виду комерційного банку, його масштабності, спеціалізації та обсягу виконуваних операцій всі вони обов’язково створюють кілька функціональних підрозділів, що виконують базові банківські операції. Так, виконання депозитних операцій та операцій з кредитного і розрахунково-касового обслуговування вимагає створення всіма банками управлінь депозитних операцій, розрахунково-касового обслуговування клієнтів та кредитних управлінь.    Управління депозитних операцій виконує операції з мобілізації грошових коштів від юридичних, фізичних осіб та комерційних банків на депозитні рахунки: укладає договори, веде облік та аналіз депозитних операцій, надає необхідну інформацію для планування ресурсів банку.    Управління кредитних операцій здійснює кредитування юридичних та фізичних осіб. Банк може надавати кредити підприємствам та організаціям різних галузей народного господарства, іншим банкам, своїм філіям, населенню. Специфіка кожного виду кредиту, їх призначення, сфери використання, строк та механізм кредитування обумовлюють створення окремих відділів у межах кредитного управління. Так, відділ загальної організації кредитних операцій визначає загальну політику банку і механізм її реалізації в конкретних економічних умовах; розробляє загальну методику кредитування, оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника; вивчає кредитні ризики і визначає способи їх мінімізації. Відділи короткострокового, довгострокового кредитування та кредитування населення визначають потребу в кредиті, вивчають кредитоспроможність клієнтів, укладають кредитні договори, організовують видачу, контролюють цільове використання та своєчасність погашення відповідно короткострокових, довгострокових та споживчих кредитів.    Слід зауважити, що коли та чи інша операція посідає вагоме місце у структурі активних чи пасивних операцій, то відповідні відділи можуть існувати як самостійні управління. Так, деякі банки організовують облік і аналіз усіх операцій з іншими комерційними банками, своїми філіями та центральним банком через відділ міжбанківських операцій. Розвиток факторингових, лізингових операцій, операцій з пластиковими картками обумовлює необхідність створення відповідних відділів. Крім того, деякі банки формують самостійний відділ оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників, який займається виключно вивченням кредитоспроможності клієнтів та веде відповідну картотеку по кожному з них.    Управління розрахунково-касового обслуговування здійснює відкриття та ведення рахунків клієнтів, безготівкові розрахунки, видачу та приймання готівки через каси банку.    Валютне управління створюється в комерційних банках, що мають ліцензію на здійснення валютних операцій. Це управління відає веденням валютної позиції банку, відкриттям валютних рахунків клієнтам, здійсненням безготівкових розрахунків по валютних рахунках, купівлею-продажем валют, залученням валютних коштів клієнтів у депозити та кредитуванням клієнтів у іноземній валюті. Як і кредитне управління, залежно від кількості й обсягу окремих операцій створюються окремі відділи в межах валютного управління або самостійні управління.    Управління філіями створюють комерційні банки, що мають філії. Відповідно управління керує діяльністю філій, контролює правильність проведення ними кредитної політики і здійснення кредитних операцій, допомагає впроваджувати нові методи роботи, нові технології виконання окремих банківських операцій.    Сучасний комерційний банк багато уваги приділяє питанням рентабельності та ліквідності, а тому формує структурні підрозділи, які здійснюють поточну діяльність банку та прогнозують його діяльність на перспективу. Таким підрозділом є управління прогнозування діяльності банку та управління маркетингом.    Банки як юридичні особи мають у своїй структурі служби, що не виконують суто банківських операцій. Це — бухгалтерія, управління кадрами, юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ, відділ аналізу та статистики, відділ експлуатації ЕОМ. Серед таких служб деякі створюються в обов’язковому порядку з ініціативи самого банку або за вказівкоюНБУ.    Так, створення підрозділу внутрішнього аудиту є однією з обов’язкових умов для отримання ліцензії на здійснення банківських операцій, а службу безпеки банки формують з власної ініціативи.    Згідно з положенням Закону України “Про господарські товариства” визначення конкретної організаційної структури банку є компетенцією загальних зборів акціонерів (учасників). Однак вищий управлінський орган може передавати вирішення цього питання іншим органам управління (спостережній раді, правлінню банку). Функціонування окремих служб і підрозділів регламентується спеціальними внутрішніми положеннями комерційного банку, які затверджуються органом управління банку.

3\Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантува́ння вкла́дів фізи́чних осі́б (ФГВФО) створено за Указом Президента України № 996/98 від 10 вересня 1998 року^[1]. При цьому, початковий розмір відшкодувань становив 500 грн. (див. нижче динаміку зміни розміру відшкодування). Функціонування цієї інституції врегульовано Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".^[2] У статті 3 вказано: Фонд гарантує кожному вкладнику банка - учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів,^[3] але не більше 150.000 гривень^[4] за вкладами у кожному із таких банків. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками - учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду та інших факторів.

(З 21 вересня 2012 року діяльність системи має регулюватись за Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до статті 12 цього Закону Виконавча дирекція Фонду отримує право на інвестування коштів Фонду).

Відшкодуванню вкладів до зазначеної суми підлягають всі вклади, розміщені одним вкладником на кількох рахунках в одному банку чи в різних банках, а також в різних валютах (за курсом НБУ на день настання недоступності вкладів). Проте Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами, розміщеними членами наглядової ради, ради директорів і ревізійної комісії банку, вклади в якому є недоступними; працівниками незалежних аудиторських фірм, які здійснювали аудиторські перевірки банку протягом останніх трьох років; акціонерами з істотною участю у банку, вклади в якому є недоступними; вкладниками, які на індивідуальній основі отримують від банку пільгові відсотки та мають фінансові привілеї, що призвели до погіршення фінансового стану банку; а також вкладниками, які не ідентифіковані ліквідаційною комісією. Виплата Фондом гарантованої суми відшкодування через визначені банки-агенти здійснюється протягом 3-6 місяців з дня настання недоступності вкладів, а строк позовної давності за зверненнями вкладників становить 3 роки. Важливо також зазначити, що Фонд набуває право кредитора щодо банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню, з дня настання недоступності вкладів. Процедура відшкодування вкладів надалі деталізується Положенням "Про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб" ^[5] та Положенням "Про порядок визначення банків – агентів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" ^[6], затвердженими рішеннями адміністративної ради Фонду.

Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Окрім цього, він має статус юридичної особи, володіє відокремленим майном, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку. Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція. Адміністративна рада складається із п’яти членів, які відсилаються КМУ (2), НБУ (2) та АУБ (1) та координує роботу Фонду, затверджує організаційні питання, здійснює контроль і нагляд за його діяльністю, зокрема, видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до її повноважень, які є обов’язковими до виконання банками-учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

Виконавча дирекція вирішує питання, що пов’язані з поточною діяльністю Фонду. Вона розробляє та подає на затвердження адміністративній раді певні документи, а також приймає рішення про відшкодування коштів вкладникам у разі настання недоступності вкладів і розглядає звернення вкладників. Окрім цього, виконавча дирекція здійснює в обмеженому обсязі безвиїзний та виїзний нагляд банків- (тимчасових) учасників Фонду. Порядок проведення перевірок детально регулюються "Положенням про порядок проведення перевірок банків – учасників (тимчасових учасників) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб" (зі змінами та доповненнями).^[7]

Учасниками Фонду є всі банки-юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, та мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Банки Фонду поділяються на дві категорії: учасників та тимчасових учасників. Учасником Фонду є банк, який виконує встановлені НБУ економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та в стані виконувати свої зобов’язання перед вкладниками. Банки, які не виконують економічних нормативів та / або дія їх ліцензії зупинена, переводяться до категорії тимчасових учасників Фонду. У разі відкликання банківської ліцензії НБУ Фонд виключає банк із числа учасників (тимчасових учасників) Фонду. Залучені банком вклади до дня його виключення з числа учасників або переведення до категорії тимчасових учасників Фонду, відшкодовуються у разі настання їх недоступності. За даними сайту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб www.fg.org.ua станом на лютий 2009 року у Фонді знаходиться 183 банки-учасників та 0 банки тимчасові-учасники, а вклади 4 банків відшкодовуються. Деякі автори вважають за неправильне те, що Ощадбанк не є учасником Фонду. Це, по-перше, надає йому конкурентної переваги. По-друге, у разі банкрутства Ощадбанку збитки відшкодовуватимуться за рахунок Державного бюджету, тобто усіх громадян, а не інших банків.^[8]

Динаміка зміни розміру суми відшкодування:

Дата	Розмір, тис. гривень
9.1998	0,5
10.2001	1,2
01.2003	1,5
10.2003	2
3.2004	3
20.04.2004	5
18.02.2006	8
5.06.2006	15
26.02.2007	25
11.09.2007	50
31.10.2008	150

Фінансування Фонду

Як вже зазначалося, банки- (тимчасові) учасники зобов’язані сплачувати збори до Фонду (див. табл. нижче). Початкові збори сплачуються новоствореними банками після отримання ліцензії в розмірі 1 % зареєстрованого статутного капіталу. Банки з поновленою ліцензією звільняються від таких зборів. Регулярні збори нараховуються двічі на рік в розмірі 0,25 % загальної суми вкладів, включаючи нараховані відсотки та сплачуються рівними частками щоквартально. А спеціальні збори встановлюються, якщо поточні доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов’язань. Вони не повинні перевищувати на рік розмір регулярного збору. Якщо банки не сплачують своєчасно або в повному обсязі збори, вони зобов’язані сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру не перерахованої суми за кожний день прострочення.

Подальшими джерелами фінансування Фонду є початковий внесок НБУ у розмірі 20 млн. грн. НБУ може також надавати Фондові кредити під заставу ЦП за ціною не нижче середньострокового (5 років) індексу інфляції. Кабінет Міністрів України також уповноважений надавати кредити у грошовій формі або у вигляді державних ЦП, але тільки, якщо інші форми фінансування вичерпані. Ліміт кредитування на наступний рік визначається щорічно в десятикратному розмірі надходжень від банків – учасників Фонду за 1 півріччя поточного року. Отримані ЦП Фонд має право реалізувати на відкритому ринку, використовувати в якості застави при отриманні кредитів у банків, іноземних кредиторів, НБУ, або тримати їх до погашення. Фонд може також перераховувати свої кошти на депозитні рахунки в НБУ, за яким отримуватиме доходи. Взагалі, Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України.

Табл.: Джерела фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Банки - (тимчасові) учасники Фонду	Початкові збори	При першому отриманні ліцензії банки сплачують 1 % реєстрованого статутного капіталу.
	Регулярні збори	Нараховуються та сплачується двічі на рік у розмірі 0,25 % загальної суми вкладів.
	Спеціальні збори	В разі потреби, Фонд вимагає сплачення, але не в більшому розмірі від річних регулярних зборів.
	Пеня	В разі несвоєчасного або неповного перерахування зборів сплачується подвійна облікова ставка НБУ від розміру не перерахованої суми за кожний день прострочення.
НБУ	Одноразовий внесок	При заснуванні Фонду сплачено 20 млн. грн.
	Кредити	Під заставу цінних паперів надаються кредити за ціною не меншою від індексу інфляції строком на 5 років.
	Доходи з депозитів	Доходи з депозитів, що розміщені Фондом в НБУ.
КМУ	Кредити	Надаються в грошовій формі або як державні цінні папері, при цьому ліміт на кредитування на наступний рік визначається в 10-кратному розмірі зборів банків-учасників за перше півріччя поточного року
Банки та іноземні кредитори	Кредити	Кредит під заставу цінних паперів надається згідно з індивідуальними домовленостями

Нарахування та сплата зборів до Фонду з боку банків деталізується окремим Положенням, затвердженим рішенням адміністративної ради Фонду.^[9] Нинішній її розмір, визначений за середньоарифметичним вкладом фізичної особи, насправді служить обмеженням.^[10] Для вирішення цієї проблеми Н. Бицька пропонує підвищити розмір відшкодування за рахунок збільшення кількості джерел фінансування, наприклад, регулярного перерахунку частини прибутку НБУ до Фонду, а також забезпечення прибутковішого розміщення коштів Фонду, наприклад, за рахунок їх інвестування не тільки в державні, а й в іпотечні цінні папери. Також запропоновано запровадити диференційовані ставки за внесками банків до Фонду в залежності від ризику банку.^[11]

Необхідно зауважити, що масове банкрутство ощадно-кредитних банків в США в 80 роках минулого століття, яке за деякими оцінками коштувало державі приблизно 100 млрд. дол. США, було частково спричинено фіксованими зборами в американській системі страхування депозитів. Така недосконала система страхування депозитів спонукала банки до максимізації ризику при впевненості в безумовному відшкодуванні вкладів з боку системи страхування депозитів. Виникнення такого "морального ризику" в Україні можна обмежити, зобов’язавши банки сплачувати до Фонду збори за розміром, пропорційними до його ризику. З іншого боку, підвищення зборів банку може спровокувати подальше збільшення ризикованих операцій. Постає питання, на базі яких показників якнайточніше можна вираховувати індивідуальну для банку ставку зборів. В США, наприклад, для цього використовується оцінка ризику за системою "CAMELS" ^[12].