3 Категория № 6
Казкова повість Гофмана завершує собою розвиток німецької романтичної літературної казки. У ній знаходять відображення багато проблем, пов'язаних не тільки з естетикою і світоглядом романтизму, але і з сучасною дійсністю. Казкова повість освоює пласти сучасного життя, використовуючи при цьому «казкові» художні засоби. У "Крихітку Цахес» присутні традиційні казкові елементи і мотиви. Це і чудеса, зіткнення добра і зла, чарівні предмети і амулети; Гофман використовує традиційний казковий мотив заворожений, викраденої нареченої і випробування героїв золотом. Але автор скомбінував казку і реальність, тим самим порушивши чистоту казкового жанру. Гофман визначив жанр «Крихітки Цахеса, на прізвисько Цинобер» як казку, але при цьому відмовився від принципу казкової гармонії. У цьому творі компроміс «чистоти» казкового жанру і серйозності світогляду: і те, і інше половинчасто, відносно. Автор бачив казку провідним жанром романтичної літератури. Але якщо у Новаліса казка перетворюється в суцільну алегорію чи в сновидіння, в якому зникало все реальне, земне, то в казках Гофмана основою фантастичного є реальна дійсність. Поєднання реального з фантастично, дійсного з вигаданим - головна вимога поетики Гофмана. Фантастичні казкові моменти принижена і обитовлени, вони втрачають свою самоцінність і відіграють підлеглу роль. Скобелєв О. В. визначив «Крихітку Цахеса» не як казку, а «повість з сильно вираженим ефектом авторської присутності, що для казки не характерно; <...> повість, іронічно, що постійно озирається на казку, умовно казкова повість, яка грає в казку, іронічно наслідує їй »[1].
Конфлікт є головним двигуном у кожному творі. Однак у Гофмана він набуває особливого значення. Зіткнення добра і зла - конфлікт універсальний і вічний, що лежить в основі будь-якої форми осмислення світобудови. У "Крихітку Цахес» він переважно романтичний, тобто зло тут «світове», абстрактне, глобально руйнівний, а добро (романтичний герой) особливо беззахисно і вразливе. Але казкові закони в поєднанні з романтичною іронією згладжують гостроту конфлікту, роблячи його в певному сенсі «іграшковим», що не знімає серйозності проблеми. Нарешті, казка вимагає щасливого фіналу, і Гофман дарує його своїм героям і читачам.
«Як найвищий судія, - писав Гофман, - я поділив весь рід людський на дві нерівні частини. Одна складається тільки з добрих людей, але поганих або зовсім не музикантів, інша ж - із справжніх музикантів. Але ніхто з них не буде засуджений, навпаки, всіх чекає блаженство, тільки на різний лад ».