План

Вступ

1. Історія і сучасний стан вивченості замків і фортець України

2. Замки Львівщини, не включені у її “Золоту підкову” масового туризму: давньоруські фортеці Стільське та Тустань, Бродівський і Добромильський замки

3. Використання замків і фортець у туризмі : Олесько,  Підгірці,  Плісненськ,  Золочів,  Поморяни,  Свірж,  Старе Село,  Жовква,  Львів.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Містобудівний розвиток населених пунктів, художньо-естетичне виховання суспільства не можливі без включення замків, фортець та монастирів у сучасне життя, надання доступу до пам'яток історії та культури широким верствам населення України та іноземним туристам. Туристичну адаптацію оборонних споруд рідного краю необхідно здійснювати комплексно, "нанизуючи" всі варті уваги об'єкти у "намисто" екскурсійно-туристичних маршрутів комерційного та краєзначо-освітнього значення. Немало для цього в Україні вже зроблено за перше десятиріччя незалежності. Так, наприклад, нині активно функціонує й користується неабияким попитом серед європейських туристів національна система туристично-екскурсійних маршрутів "Намисто Славутича". Ця система охоплює 12 областей України: Дніпропетровську, Житомирську, Запорізьку, Київську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Полтавську, Сумську, Херсонську, Черкаську, Чернігівську та Київ. У межах національної системи "Намисто Славутича" розроблено туристично-екскурсійні маршрути за тематичними напрямами місцями, багатими на пам'ятки історії, культури, архітектури та природи, а також пов'язаних з життям і діяльністю видатних людей. Передбачено здійснення численних радіальних подорожей та екскурсій з основних пунктів цих маршрутів. Зокрема, велике значення для розуміння витоків нашої держави у контексті загальноєвропейської історії має краєзнавче висвітлення періоду існування Київської Русі (IX-XIII ст.), яка помітно вплинула на історичний розвиток як України, так і Європи в цілому. "Намистом Славутича" охоплено унікальні давньоруські археологічні, історико-культурні, архітектурні пам'ятки X-XIII ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Острі; пам'ятки археології у Києві, Переяславі-Хмельницькому, Чернігові та селі Білогородці (літописному Білгороді - резиденції КНЯЗЯ Володимира Великого). Наступним визначальним для історичного розвитку України був період національно-визвольної війни українського народу у XVII ст. та існування Козацької держави.

1. Історія і сучасний стан вивченості замків і фортець України

“Замки й фортеці – найвиразніші реальні свідки нашої драматичної минувшини, невпинної збройної боротьби за терени, “що текли молоком і медом”.

У багатій історико-архітектурній спадщині України виз-начне місце належить пам’яткам оборонної архітектури – фор-тецям, замкам, оборонним храмам, міським укріпленням. Уп-родовж багатьох століть роль оборонних споруд була провідною в системі розбудови міст і містечок. Без пе-ребільшення можна сказати, що від рівня організації оборони залежала доля всіх поселень.

Споруди оборонного типу, або, як ми тепер їх називаємо, пам’ятки оборонного будівництва, зводили як для захисту від ворожих нападів, так і для оборони великих феодалів і маг-натів від народного гніву і частих взаємних нападів феодалів-сусідів. Потреба в обороні краю з кожною наступною епохою видозмінювала архітектурну монументальність оборонних споруд країни. Завдяки цьому на місці давніх дерев’яно-зем-ляних укріплень давньослов’янських градів з’являються кам’яні укріплення княжих резиденцій і палаців, а згодом – укріплені династичні замки і садиби господарів краю. У період пізнього середньовіччя оборонну роль в Україні відігравали не лише замки і фортеці, а й численні церкви і монастирі.

З часів Київської держави і Галицько-Волинського князівства оборонні споруди у первісному стані не збереглися. Адже переважно вони були дерев’яні. В XIII ст. на заміну дере-ву, як основному будівельному матеріалу, прийшов камінь та об-палена цегла. Перші цегляні замки були збудовані на галицьких і волинських землях. В цей час багато монастирів також було

 огороджено цегляними стінами. Спорудження замків, фортець з дерева продовжувалося до ХVІ ст. Проте вдосконалення вогне-пальної зброї, розширення населених пунктів зумовили посту-повий перехід до будівництва кам’яних оборонних споруд. В ХVІ – ХVІІ ст. кам’яні споруди – замки і монастирі – остаточно витіснили дерев’яні оборонні споруди попередніх епох.

Замки і монастирі – це найбільші за розмірами історичні споруди в забудові населених пунктів. Завдяки своїм масштабам вони досі виступають композиційними центрами багатьох істо-ричних міст і сіл України (Києва, Переяслава, Чигирина, Полта-ви, Путивля, Чернігова, Глухова, Батурина, Охтирки, Новгоро-да-Сіверського, Львова, Кам’янця-Подільського, Білгорода-Дністровського, Жовкви, Дрогобича, Белза, Судака та ін.). Деякі з наших міст – Київ, Львів, Володимир-Волинський, Луцьк, Пу-тивль, Новгород-Сіверський, Білгород-Дністровський – мали надзвичайно розвинену й складну систему укріплень, що фор-мувалися понад півтисячоліття. Головні траспортні торгівельні шляхи проходили через більшість укріплених міст та містечок. Торгівельні зв’язки міст різних регіонів України, завдяки укріпленим територіям, сприяли не лише розвиткові внутрішнього ринку, але й міжнародній торгівлі.

Найбільша кількість замків, фортець та оборонних монас-тирів збереглася до нашого часу на заході України.

Перші науково-краєзнавчі описи замків та монастирів Ук-раїни почали проводитися в XIX ст. Члени Одеського товари-ства історії і старовини видали кілька книг, в яких наведені історико-архітектурні характеристики багатьох фортець та замків Бесарабії, Поділля та Волині.

Дослідження замків Галичини, виконані в ІІ-й пол. XIX ст. істориком А.Чаловським цінне тим, що автор використав архівні матеріали. В книзі, крім тексту, є рисунки і плани замків у Бере-жанах, Добромилі, Кудринцях, Окопах, Пньові, Сидорові, Ста-рому Селі, Свіржі, Теребовлі, Чорткові, Збаражі, Раківці, Галичі. У наступній книзі А.Чаловського у співавторстві з істориком Б.Янушем описані замки, монастирі, церкви, костьоли та синаго-ги Тернопільського воєводства. Крім того, у Львівській бібліотеці НАН України є рукописний фонд ім.А.Чаловського, в якому зберігається багато інвентарних описів ХVІІ-ХІХ ст. замків і монастирів Галичини. В них практично зібрано матеріал про спорудження, функціонування, реконструкції та зруйнуван-ня замків, фортець і монастирів у Львівській, Івано-Франківській і частково Тернопільській областях.

Про пам’ятки історії і культури Поділля, насамперед, фор-теці краю, видана в 1901 р. книга краєзнавця В.Гульдмана. Крес-лення планів замків у ній відсутні. Матеріали книги були вико-ристані для складання археологічної карти Подільської губернії. Про замки Поділля видано кілька книг польського історика Юзефа Роме. В книзі про Кам’янець-Подільський автор деталь-но описує фортецю, історію її будівництва та реконструкції.

  Перші дослідження замків Волині в кінці XIX – на поч. ХХ ст. здійснили мистецтвознавець Ю.Дуткевич, мистецтвоз-навець і етнограф А.Шрусевич. В їхніх працях описані фор-тифікації в Луцьку, Володимирі-Волинському, Олиці, Кле-вані, Ізяславі, Острозі, Новомалині, Корці. Про пам’ятки історії Волині, а саме замки та монастирі, є публікації В.Со-бецького та А.Яблоновського, краєзнавців А.Фотинського, С.Каретнікова та Б.Вітте, етнографа С.Кордасевича, священ-ника Синдульcького.

У другій половині ХІХ ст. на Україні почали проводитися археологічні розкопки. Вони стали невід’ємною частиною при дослідженні замків та монастирів, особливо їх зруйнованих частин. Археолог В.Антонович в 1900 р. видав археологічну карту Волинської губернії, яка супроводжувалася текстовим матеріалом на 130 сторінках.

Архітектор Л.Маслов опублікував декілька статей про архітектуру Луцького замку і оборонних веж Волині в жур-налі “Наша культура” в 1937 р. Археолог О.Цинкаловський у 1936 р. в журналі “Життя і знання” дав історико-архітектурну характеристику найстаріших культових споруд Волині. Більшість замків і монастирів Волині була описана названими дослідниками.

Замки Закарпаття досліджувалися відомим українським археологом Я.Пастернаком. В своїй роботі “Середньовічні го-роди на Закарпатті”, яка видана у Львові в 1932 р., автор опи-сав 15 замків регіону.

Протягом останніх років проводиться інтенсивна робота над складанням каталога оборонних споруд України, які існува-ли від найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. Це давньоруські укріплені городи, пізніші (ХІV-ХVІІІ ст.) міста-фортеці, замки, оборонні монастирі, церкви, костели, синагоги, військові украп-лення (табори), сторожеві вежі, оборонні дзвіниці тощо. На те-риторії України взято на облік близько 5 тис. таких об’єктів [9].