3. Характеристика специфічних принципів, що регламентують діяльність у фізичному вихованні

Позиції, що визначають найбільш загальні, відправні положення керівництва процесом фізичного виховання, в теорії фізичного виховання одержали назву принципів. Знання принципів та їх практична реалізація роблять процес фізичного виховання школярів ефективнішим і є віддзеркаленням демократизації навчально-виховного процесу. Незнання принципів або їх ігнорування вчителем ускладнює процес фізичного виховання, робить шлях від постановки завдань до досягнення мети довшим, може зашкодити розвитку і здоров’ю дітей, породжує зневіру у своїх силах, призводить до втрати інтересу учнів до занять фізичними вправами, знижує авторитет вчителя.

Принцип свідомості і активності останнім часом все більше усвідомлюється і реалізується в педагогічній практиці. Встановлено, що творча діяльність учнів ефективно здійснюється в умовах співпраці з учителем. Будь-який навчальний процес є ефективним лише тоді, коли викликає і організує психічну і фізичну активність учнів. Ніщо не буде введено у свідомість, або у відчуття учня при його пасивному, або негативному ставленні до процесу навчання. Вчитель повинен виходити з того, що результат навчання дорівнює добутку здібностей на старанність.

Принцип наочності. Процес пізнання розвивається за формулою „від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики”. Це положення лежить в основі принципу наочності. Навчання вправи починається зі створення певного уявлення про особливості її виконання. При цьому створення уявлення повинно базуватися на зоровому, слуховому, тактильному і м’язовому сприйнятті. Отже, наочність здійснюється не тільки за допомогою бачення, але й шляхом мобілізації інших аналізаторів.

Принцип доступності та індивідуалізації. Дітям притаманні вікові та статеві відмінності. Більше того, діти одного віку і статі мають різні здібності, які необхідно враховувати в процесі навчання і виховання. Природа індивідуальних особливостей обумовлена наступними причинами: біологічними (стать, вік, генетично обумовлені особливості, працездатність); соціальними (сім’я, школа, оточення); психічними процесами (сприйняття, пам’ять, мислення, воля, характер, схильності); фізичним розвитком. Індивідуальний темп навчання – природно задана властивість, обумовлена швидкістю утворення тимчасових зв’язків в ЦНС, яка в різних дітей неоднакова, тому їм необхідний різний час та різна кількість повторень для засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок. Ці положення лежать в основі принципу доступності та індивідуалізації.

Принцип систематичності. Освітні, оздоровчі та виховні завдання фізичного виховання вирішуються протягом всього навчання учнів в школі. Для їх успішного розв’язання необхідні цілеспрямовані і тривалі зусилля учнів. Тривалий характер розв’язання цих стратегічних завдань обумовлює необхідність організації безперервної пізнавальної і рухової діяльності учнів. Звідси випливає одна з умов забезпечення ефективності навчально-виховної роботи з фізичного виховання, що полягає в необхідності тісного взаємозв’язку між уроками фізичної культури, наступності їх змісту. Ні у свідомості, ні в досвіді учня, ні в його функціональних можливостях нічого не виникає само по собі. Нові знання, вміння, навички та рівні функціональних можливостей досягаються тільки на основі їх органічного зв’язку з уже набутими.

До специфічних принципів, які регламентують побудову процесу фізичного виховання належать:

• Принцип безперервності тренувального процесу, системності змін навантаження і відпочинку.

Основний зміст цього принципу полягає в тому, що збільшення показників кожної рухової здібності можливе лише за умови постійного тренування. Ця постійність повинна бути присутня як в окремому занятті, так і серії занять. В першому випадку мова ведеться про величину тренувального навантаження. Вона повинна бути оптимальною, але завжди призводити до необхідних змін у діяльності організму. В другому випадку розуміється позитивне накопичення результатів кожного окремого заняття в єдиний результат (кумулятивний тренувальний ефект). Другою складовою принципу є наявність відпочинку. Відпочинок – це процес відновлення функціональних можливостей організму. Для досягнення запланованих зрушень в організмі необхідно використовувати, крім навантаження, також і відпочинок. В окремому занятті, в залежності від завдань, використовують різні типи відпочинку. За тривалістю відпочинки бувають: ординарні – працездатність після роботи відновлюється до вихідного рівня, ЧСС стає такою, як на початку виконання вправ; жорсткі або напружені – невелика тривалість, працездатність відновлюється частково, нова робота починається на фоні недовідновлення, „часткової втоми”, ЧСС більша на 20-40 ударів/хв.. порівняно з початком роботи. За типом діяльності виділяють: активний відпочинок, коли виконуються різні вправи на розслаблення, дихальні вправи тощо; пасивний відпочинок, коли відсутня будь-яка рухова активність в цей час. Після окремого заняття і до початку нового присутній відпочинок. Найбільш ефективним є суперкомпенсаторний відпочинок, тобто коли працездатність відновлюється з надлишком порівняно з попереднім заняттям. Момент зверхвідновлення настає в період відпочинку і триває незначний час, потім він поступово зменшується. Наведемо граничні значення часу, протягом якого утворюється та зберігається суперкомпенсаторний ефект. Тренування на швидкість та КЗ – працездатність відновлюється протягом 10-14 годин. Нове тренування доцільно починати не пізніше 48 годин; Тренування на силові та швидкісно-силові здібності – працездатність відновлюється протягом 24-48 годин, нове тренування повинно починатись не пізніше 72 годин; На витривалість – час відпочинку повинен складати 48-72 години, а нове заняття слід починати не пізніше 96 годин; Гнучкість є специфічною здібністю і бажано щоденно виконувати фізичні вправи на гнучкість.

Навантаження це - міра впливу фізичних вправ на організм, що супроводжується підвищенням рівня його функціонування. Навантаження у свою чергу, складається із двох компонентів, а саме обсягу і інтенсивності.

Інтенсивність навантаження це - кількість виконаної роботи за одиницю часу.

Обсяг навантаження це - тривалість роботи, загальна кількість вправ, які були виконані на одному занятті.

Обсяг і інтенсивність навантаження знаходяться у такому зв’язку - обсяг зменшується – збільшується інтенсивність і навпаки.

• Принцип поступового збільшення тренувальних навантажень та адаптаційного збалансування їх динаміки.

В основі принципу прогресування фізичних навантажень та адаптивного збалансування їх динаміки лежать положення:

• адаптації організму, яка проявляється в його пристосувальній реакції на неодноразово застосований подразник;

• необхідності зміни тренувальних програм у зв’язку із звиканням організму до попередніх тренувальних впливів;

• забезпечення переходу об’єкту педагогічного впливу із одного якісного рівня на більш високий якісний рівень.

В залежності від конкретних завдань використовується декілька видів збільшення величин навантаження: сходинко подібний, лінійно подібний та хвиле подібний тип. Сходинкоподібний тип динаміки характеризується тим, що величина об’єму навантаження збільшується не на кожному занятті, а довільно після серії занять. Зміна параметрів відбувається лише після отримання адаптаційного ефекту. Він виражається у зменшенні реакції організму на виконану роботу. Лінійноподібний тип ще називають ударним. Основною його особливістю є збільшення величини навантаження на кожному наступному тренуванні. Застосовують цей тип в роботі з підготовленим контингентом, тривалість використання такого збільшення навантаження повинна бути невеликою, - 4-10 тренувальних занять. Хвилеподібний тип характеризується суттєвим збільшенням параметрів сумарного об’єму навантаження протягом серії занять, потім тимчасовим зниженням рівня інтенсивності. Така динаміка утворює „хвилю”, яка повторюється протягом певної кількості занять, але загальна тенденція зростання при цьому зберігається.

• Принцип циклічності.

Він полягає у повторенні найрізноманітніших компонентів фізичного виховання. Різниця між елементами, що повторюються полягає у їх змісті. Наприклад, з певним інтервалом повторюють уроки фізичної культури, кожного нового навчального року повторюються завдання.

В основі принципу циклічності лежать положення:

• повторяються окремі заняття;

• повторяються серії занять;

• кожного нового навчального року повторюються навчальні завдання.

• Принцип вікової адекватності.

Цей принцип є найбільш важливим у практичні й діяльності вчителя фізичної культури. Він зобов’язує будувати навчально-виховний процес відповідно до вікових особливостей школярів. В самому загальному вигляді реалізація цього принципу здійснюється за трьома напрямками, відповідно до завдань фізичного виховання в середній школі: оздоровчий, освітній, виховний. Вирішення виховних завдань і в першу чергу вдосконалення рухових здібностей, базується на особливостях їх природного розвитку та фізіологічних особливостях реакції організму дітей різного віку на величини навантажень. Особливості природного розвитку рухових здібностей полягають у гетерохронності, тобто існуванні вікових періодів, коли створюються найбільш сприятливі умови для вдосконалення якої не будь рухової здібності. Такі періоди отримали назву „сенситивних”, „чутливих”. Значення даних періодів для практики фізичного виховання школярів чимале. Рухові якості, які не були реалізовані в межах повного вікового періоду, в пізнішому віці можуть бути досягнуті шляхом триваліших вправ, іноді з меншою повнотою, або не можуть бути досягнуті взагалі. Хронологічні межі періодів прискореного розвитку рухових якостей у хлопчиків значно ширші, ніж у дівчаток, і охоплюють практично весь період навчання у школі. У дівчаток вони більш концентровані у часі і починаючи з 12-річного віку розвиток рухових здібностей лише епізодично характеризуються високими темпами.