33) Терористичний акт (ст. 258 кк)

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є громадська безпека. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами

злочину є життя, здоров'я особи, власність, довкілля тощо.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 258 КК) виявляється в таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;

2) погроза вчинення зазначених дій.

Застосування зброї - це використання її вражаючих властивостей проти життя, здоров'я, власності, довкілля тощо. Вчинення вибуху - ініціювання вибуху за допомоги вибухових речовин, вибухових пристроїв, вибухових матеріалів або бойових припасів. Вчинення підпалу - знищення або пошкодження майна вогнем, якщо при цьому існувала загроза життю та здоров'ю людини, спричинення значних матеріальних збитків. Вчинення інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров 'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків - це, зокрема, застосування отруйних речовин, затоплення, зруйнування будівель і споруд, пошкодження нафтопроводів, поширення збудників заразних хвороб, спричинення обвалів тощо. Погроза вчинення зазначених дій - це реальна загроза, високий ступінь ймовірності заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров'ю особи, власності, безпеці руху, зв'язку тощо.

Злочин є закінченим з моменту вчинення передбачених у ч.1 ст. 258 КК дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч. 1 ст. 258 КК: 1) порушення громадської безпеки; 2) залякування населення;

3) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; 4) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; 5) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 258 КК) є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків (наприклад, знищення чи пошкодження майна, спричинення тяжкого тілесного ушкодження тощо).

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 258 КК) є загибель людини (передбачає смерть хоча б однієї особи).

37) Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 кк)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосереднім об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату, право на відпочинок. Потерпілими від цього злочину виступають працівники (особи, на яких поширюється законодавство України про працю та які є відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні службовці, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу). Поняттям "працівники" в контексті ст. 172 КК не охоплюються працівники міліції та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, у т.ч. ті, що проходять так звану військову службу за контрактом.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 172 КК) виявляється у формі: 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю.

Звільнення працівника з роботи є незаконним, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначеного законом. Незаконне звільнення працівника з роботи завжди є грубим порушенням законодавства про працю. Інше грубе порушення законодавства про працю - це будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю (наприклад, невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додаткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудових спорів тощо).

Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за собою адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 41 КУпАП).

Злочин є закінченим: а) при незаконному звільненні працівника з роботи - з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; б) при іншому грубому порушенні законодавства про працю - з моменту фактичного вчинення такого діяння, незалежно від його наслідків.

Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа, якій надано право приймати працівника на роботу чи поновлювати на роботі, звільняти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а перша його форма, крім того, особистими мотивами (помста, особиста неприязнь, корисливість, прагнення влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо). Порушення законодавства про працю, вчинене з мотивів расової національної, релігійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 172 КК) є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього (особа, яка не досягла 18-річного віку), вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда (дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту).