32) Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 кк)

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Предметом злочину є чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 191 КК, характеризується такими формами: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрата такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191 КК); 3) привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК).

Привласнення - незаконне безоплатне обернення (вилучення, утримання) винним на свою користь чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його законному віданні. Розтрата - незаконне безоплатне обернення (відчуження, витрачання, використання) винним чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його віданні (споживання, дарування, продаж, обмін на інше майно, передача іншим особам тощо), на користь інших осіб. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище всупереч інтересам служби.

Злочин є закінченим з моменту незаконного безоплатного заволодіння чужим майном (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний. Суб'єктом привласнення і розтрати (ч. 1 ст. 191 КК) є фізична, осудна особа з 16-річного віку, якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її законному віданні. Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) є лише службова особа (див. прим. до ст. 364 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 191 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК); 2) в особливо великих розмірах; 3) організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК).

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (див. у прим. до ст. 185 КК).

Вимагають розмежування схожі за багатьма ознаками такі злочини, як заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) і шляхом зловживання владою або службовим становищем, вчинювані з корисливих мотивів (ст. 364 КК). Основною лінією розмежування є встановлення об'єкта злочину, яким у першому випадку визначається право власності, відповідно до якого здійснюється володіння, користування та розпорядження майном, а в другому - правомірна діяльність державних або самоврядних органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності у будь-яких галузях їхньої діяльності та їх авторитет. Крім того, суттєвою є різниця у характері заподіюваної шкоди. Викрадення шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем веде до обернення на користь цієї особи частини чужого майна, чим завдаються прямі збитки власникові майна. У процесі ж корисливого зловживання своїм службовим становищем воно (зловживання) не поєднується з безоплатним оберненням чужого майна на свою користь, а створює шлях до незаконного отримання прибутків, пільг, уникнення законних витрат (наприклад, плати за квартиру) тощо. Заподіювана винним шкода не має характеру прямих майнових збитків, а виглядає як не одержані суб'єктами законні прибутки та понесені незаплановані витрати (наприклад, у результаті незаконного підвищення ставки заробітної плати).