21. Капілярний підйом ґрунтової вологи, його значення і оцінка.

Верхню межу капілярного насичення грунту за рахунок грунтових вод називають капілярною каймою. Потужність насиченого шару грунту відповідає висоті капілярного підйому. В полі висоту капілярної облямівки визначають за розподілом вологості по профілю грунту від поверхні до рівня грунтових вод. Підвищення вмісту вологи на деякій глибині зростає в міру наближення до дзеркала грунтових вод. Початок різкого перегину кривої вмісту вологи відповідає висоті капілярного підйому. Вміст вологи в цій точці відповідає величині загальної вологоємності (польовий). Висоту капілярного підйому води легко визначити на відкритому грунтовому розрізі.

 Грунт над капілярною каймою через 1-2 год підсихає, яснішає, а на рівні її і нижче залишається вологим, темним. Висоту капілярного підйому заміряють від рівня грунтових вод до межі змочування. При змоченому профілі визначити висоту капілярного підйому води описаними вище методами важко, тому застосовують фарби-індикатори або розчиняють в грунтовому розчині радіоактивні солі (мічені атоми).

21. Випаровування вологи, його типи і значення.

Випаровувальна здатність - це властивість ґрунту випаровувати воду. Власне випаровування - це перехід води в стан водяної пари, що зумовлює безпосередні втрати її з ґрунту. Цей процес залежить від таких факторів, як наявність енергії (тепла) для переходу води з рідкого стану в газоподібний, здатність повітря переносити водяну пару від випаровуючої поверхні, наявність води на випаровуючій поверхні. До типів випаровування належать: фільтрація, фізичне випаровування.

Транспірація вологи рослинами.

Роль води в ґрунті визначається її особливим станом у природі. По-перше, вода — це фізико-хімічна активна система, що забезпечує розвиток фізичних, хімічних і біохімічних процесів у природі, по-друге, вода — це потужна транспортна геохімічна система, що забезпечує міграцію (пересування) речовин у просторі. Тільки за участю води відбуваються процеси вивітрювання та новоутворення мінералів, життєдіяльність живих організмів та гуміфікація. З водою пов’язане формування генетичних горизонтів ґрунтового профілю. Вода значною мірою визначає температурний режим ґрунту та його тепловий баланс, впливає на родючість, забезпечує оптимальні умови розвитку рослин.

21. Повітряно–фізичні властивості ґрунтів і шляхи їхнього регулювання.

Повітряно-фізичні властивості грунтів – це сукупність фізичних властивостей грунтів, які визначають стан і поведінку грунтового повітря у профілі. Найбільш важливими є: повітроємність, повітровміст, повітропроникність, аерація. Загальною повітроємністю грунтів називають максимально можливу кількість повітря, яка вміщується в повітряно-сухому грунті непорушеної будови при нормальних умовах.Загальну повітроємність (Рз.п.) виражають у процентах до всього об'єму й визначають за формулою:Рз.п. = Рзаг. – Рг,де Рзаг. – загальна пористість грунту; Рг – об'єм гігроскопічної вологи,%.Повітроємність грунтів залежить від їх гранулометричного складу, складення, ступеня оструктуреності. Необхідно розрізняти капілярну й некапілярну повітроємність. Грунтове повітря, яке міститься в капілярних порах малого діаметра, характеризує капілярну повітроємність грунтів. Велика кількість у грунті цього повітря свідчить про низьке переміщення газів у межах грунтового профілю. Це характерно для важкоглинистих, безструктурних, щільних грунтів, що набухають, викликає в них оглеєння. Суттєве значення для забезпечення нормальної аерації грунтів має некапілярна повітроємність, або пористість аерації, тобто повітроємність міжагрегатних пор. Вона містить великі пори, ходи коренів і черв'яків у грунтовій товщі. Некапілярна повітроємність (Ра – пористість аерації) визначає кількість повітря, яка існує в грунтах при їх капілярному насиченні вологою. Вона розраховується:Ра = Рзаг – Рк, де Рк – об'єм капілярної пористості,%. У добре оструктурених грунтах некапілярна повітроємність досягає найбільших значень – 25-30%.Повітровміст – кількість повітря, яке міститься в грунті при визначеному рівні зволоження.Його визначають за формулою:Рв = Рзаг – Woб.,де Wo6. – об'ємна вологість грунтів,%. Оскільки повітря і вода в грунтах є антагоністами, тому існує чітка від'ємна кореляція між волого – і повітровмістом. Повітропроникність – здатність грунту пропускати через себе повітря.Вона визначає швидкість газообміну між грунтом і атмосферою. Залежить від гранскладу грунту та його оструктуреності, від об'єму й будови порового простору. Переважно визначається некапілярною пористістю. Необхідно також звернути увагу на залежність некапілярної пористості від стану поверхні грунту, його розпущеності, наявності кірки. Повітрообмін (газообмін), або аерація – це обмін газами між грунтовим повітрям й атмосферою. Аерація визначається великою кількістю факторів як безпосередньо грунтових, так і зовнішніх, а саме: 1) атмосферними умовами – коливаннями температури повітря, зміною атмосферного тиску, кількістю опадів та їх розподілом, інтенсивністю та об'ємом випарування і транспірації води; 2) фізичними властивостями грунту – гранулометричним складом, структурою, станом поверхні, щільністю, кількістю та якістю пор аерації, температурним режимом і режимом їх вологості; 3) фізичними властивостями газів – швидкістю їх дифузії; 4) фізико-хімічними реакціями у грунтах по ланцюгу: поглинаючий комплекс-грунтовий розчин-газова фаза. Основним фактором аерації в грунті, газообміну між грунтом й атмосферою є дифузія. Дифузія – це переміщення газів відповідно до парціального тиску