51. Липкість ґрунту, причини виникнення і значення.

Липкість – це здатність ґрунту прилипати до предметів, що контактують з ним. Липкість ґрунту залежить від гранулометричного складу, структури, вологості, вмісту гумусу, складу обмінних основ. Найбільша липкість у глинистих, найменша – у піщаних ґрунтів. За Качинським, за липкістю ґрунти поділяються: дуже сильно в’язкі (5 – 15 г/см³), середньов’язкі (2 – 5 г/см³), слабов’язкі (0,5 – 2 г/см³), розсипчасті (0,1 – 0,5 г/см³).

Липкість негативно впливає на технологічні властивості ґрунтів, оскільки присипання ґрунту до знарядь і ходових частин машин, що обробляють ґрунт, збільшує тягловий опір та погіршує якість обробітку.

51. Прикладне значення фізики ґрунтів для будівництва і промисловості.

Фізико - механічні властивості ґрунтів мають дуже важливе значення при будівництві будь-яких об'єктів. Від механічного і хі­мічного складу ґрунтів, хімічного складу ґрунтових вод, біохіміч­них реакцій в ґрунтах, від взаємодії будівельного матеріалу і ґрунту залежить довговічність дерев'яних, металевих і бетонних споруд. Інженерно-геологічні дослідження ґрунтів і ґрунтоутворюючих порід потрібні для проектування і проведення промислового, цивіль­ного, гідротехнічного, оборонного, дорожнього та інших видів бу­дівництва. На основі цих досліджень проектують потужність фун­даментів, вибирають раціональний спосіб технічної меліорації ґрунтів, вибирають напрямок прокладання зрошувальних каналів, доріг, газопроводів тощо. Механіка ґрунтів вивчає фізико-механічні властивості, напружено-деформований стан, умови міцності та стійкості ґрунтових масивів, та їх взаємодія з будівлями та спорудами.

51. Поняття про агрономічно-цінну структуру.

Грунт є полідисперсних і пористим тілом. Його тверда фаза складається з частинок різного розміру - механічних елементів або грунтової структури. Якісна оцінка структури визначається її розміром, пористістю, механічною міцністю і водостійкістю. Найбільш агрономічно цінними є макроагрегати розміром 0,25 - 10 мм, що володіють високою пористістю (> 45%), механічною міцністю і водостійкістю. Така структура, надаючи грунту пухке складення, полегшує проростання насіння і розповсюдження коренів рослин, а також зменшує енергетичні витрати на механічий обробіток грунту. Агрономічне значення структури полягає в тому, що вона робить позитивний вплив на агрофізичні властивості грунту - пористість і щільність складання, протиерозійну стійкість, а також водний, повітряний, тепловий, окисно-відновний, мікробіологічний та поживний режими грунтів. Агрономічно цінну структуру можна відновлювати агротехнічними заходами та відповідною структурою посівних площ. Так, багаторічні трави (чисті бобові культури чи бобово-злакові травосумішки) залишають у грунті більше кореневих решток і кращої якості, ніж однорічні. Тому після них утворюється більше гумусу і краще оструктурюється грунт. На оструктурення ґрунту впливають добрива. Вони сприяють підвищенню врожаю надземної і кореневої мас, посилюючи цим роль рослинності в оструктуренні ґрунту. Крім того, органічні добрива (гній, торфокомпости та ін.) є додатковим джерелом утворення гумусу. Оструктуренню сприяють також вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів. Зберіганню і поліпшенню структури може сприяти правильний і вчасний обробіток ґрунту. При обробітку оптимально зволоженого ґрунту утворюються міцні агрегати з пористістю, характерною для природних. Під час обробітку сухого або перезволоженого ґрунту, навпаки, структура руйнується і тим більше, чим більші відхилення вологості від оптимальної. Зберіганню структури може сприяти заміна оранки поверхневим обробітком, зменшення кількості (або повне виключення) міжрядних розпушувань на посівах просапних культур, поєднання кількох операцій в одному робочому процесі, застосування комбінованих ґрунтообробних агрегатів.