1. Номенклатура вологомісткості ґрунту.

В питанні про номенклатуру вологомісткості грунту нема єдиної думки. П.С. Косович на основі дослідів з колоною піску виділив3 зони зволоження: 1)«найбільшої волого місткості грунту»-найглибший рівень, межує з РГВ, всі капіляри заповнені; 2) «відносної ,або капілярної волого місткості»-віддаленішавід РГВ, капілярів заповнених водою менше; 3) «плівкової або найменшої волого місткості»-не досягаєкапілярнавода.З цих термінів найбільше часто для характеристики вологомісткості застосовували «найменша волого місткість», що позначає максимальну кількість води(%), яку може утримувати в собі грунт після стікання з горизонтів вільної гравітаційної води.Цим терміном користуються Роде, Мельникова, Абрамова.

Розов іАстанов дану характеристику називають граничною вологомісткістю грунту.Ряд авторів називають її капілярною волого місткістю.Бленей, Тейлор пропонують називати її польовою волого місткістю.

Річардс вважає, що даний термін не містить всобі певного фізичного змісту.Так само вважає й Качинський.Вони стверджують, шо «польова волого місткість» постійно зменшується, навіть без випаровування.Качинський пропонує називати її загальною волого місткістю.

2. Транспірація вологи рослинами: суть процесу і значення.

Транспірація-це процес випаровування вологи з поверхні рослин через продихи.Основним органом транспірації є лист.Процесвідбувається тоді, коли вологість повітря є нижчою за вологість повітря в порах рослин.Таким чином рослина викачує вологу з грунту.Тому транспірація має великий вплив на запаси вологи в грунті.А роль води в ґрунті значна. По-перше, вода — це фізико-хімічна активна система, що забезпечує розвиток фізичних, хімічних і біохімічних процесів у природі, по-друге, вода — це потужна транспортна геохімічна система, що забезпечує міграцію (пересування) речовин у просторі. Тільки за участю води відбуваються процеси вивітрювання та новоутворення мінералів, життєдіяльність живих організмів та гуміфікація. З водою пов’язане формування генетичних горизонтів ґрунтового профілю. Вода значною мірою визначає температурний режим ґрунту та його тепловий баланс, впливає на родючість, забезпечує оптимальні умови розвитку рослин.

3. Фізичні властивості грунтів і їх трансформація в процесі осушних меліорацій.

Загальними фізичними властивостями ґрунту є щільність твердої фази, щільність непорушеного ґрунту і його пористість.Щільність твердої фази - інтегрована щільність всіх компонентів твердої фази ґрунту (уламки гірських порід, новоутворені мінерали, органічні частки). Верхні горизонти ґрунту мають меншу щільність, ніж нижні тому, що щільність гумусу становить 1.4-1.8, а щільність мінеральних компонентів - 2.3-3.3.Щільність ґрунту - маса одиниці об'єму ґрунту в непорушеному і сухому стані. Завдяки наявності пор, виповнених повітрям, щільність ґрунту значно менша, ніж щільність його твердої фази. Так, щільність ґрунту верхніх горизонтів становить 0.8-1.2 г/см3, а нижніх - 1.3-1.6 г/см3, щільність твердої фази відповідно 2.4-2.6 і 2.6-2.7.Пористість ґрунту - сумарний об'єм всіх пор між частками твердої фази одиниці об’єму..Загальні фізичні властивості ґрунту залежать від мінерального, механічного і структурного складу.Так, гумусний горизонт структурного ґрунту (наприклад, чорнозему) має високу пористість (до 70%), а безструктурного глинистого ґрунту значно меншу (<50%) ґрунт тепловий водний повітряний.

Гранулометричний склад – важлива генетична й агрономічна характеристика ґрунту, тісно пов’язана з властивостями ґрунтотворних порід. Він відображає їхню трансформацію в процесі ґрунтотворення, є одним з індикаторів змін, що відбуваються у ґрунті внаслідок антропогенного впливу (осушення, зрошення, рекультивація тощо) та різних умов сільськогосподарського використання ґрунтів. Осушувальні меліорації належать до факторів швидкої і глибокої трансформації просторової структури, ґрунтових режимів і процесів, які спричинюють зміни властивостей ґрунтів, у тому числі й гранулометричного складу.