15. Випаровування ґрунту. Випаровування з поверхні води і ґрунту.

Випаровувальна здатність - це властивість ґрунту випаровувати воду. Власне випаровування - це перехід води в стан водяної пари, що зумовлює безпосередні втрати її з ґрунту. Цей процес залежить від таких факторів, як наявність енергії (тепла) для переходу води з рідкого стану в газоподібний, здатність повітря переносити водяну пару від випаровуючої поверхні, наявність води на випаровуючій поверхні. До типів випаровування належать: фільтрація, фізичне випаровування.

Випаровування (випаровуваність) з поверхні води.

Випаровуваність – це величина, яка показує, скільки води випарувалося б з одиниці площі відповідної території (або товщина цього шару) при необмежених запасах вологи. Ця величина є оцінкою потенційних можливостей регіону щодо випаровування.

Випаровування з поверхні оголеного ґрунту.

Процес вирубки лісу та руйнування природної рослинності негативно впливає на стан і властивості ґрунтів, оскільки поверхня ґрунту залишається оголеною, без захисту: талі та дощові води, не затримуються, стікають по схилах, захоплюючи частинки ґрунтів та виносять їх в річки. В землю потрапляє лише незначна частина вологи. Поверхневий стік води збільшується в 2-3 рази, знижуючи рівень ґрунтових вод, що приводить до збільшення посушливості ґрунтів. Крім того, випаровування з поверхні оголеного ґрунту проходить значно інтенсивніше. Посушлива дія випаровування на незахищених ґрунтах призводить до пониження конденсації вологи у вигляді роси, що надзвичайно важливо для аридних зон.

15. Фізико-механічні властивості ґрунтів і їхнє значення для сільського господарства.

Основними фізико-механічними (реологічними) властивостями грунту є липкість, пластичність, набухання, просідання, зв'язність, твердість і питомий опір. Пластичність – здатність грунту змінювати свою форму під впливом будь-якої зовнішньої сили без порушення суцільності та зберігати свою форму після знешкодження впливу зовнішньої сили. Липкість – здатність вологого ґрунту прилипати до інших тіл. Набухання – збільшення об'єму грунту при зволоженні. Просідання – зменшення об'єму грунту при його висиханні. Зв’язність - це здатність ґрунту чинити опір зовнішнім силам, які намагаються роз'єднати ґрунтову масу. Твердість - властивість ґрунту у природному заляганні чинити опір стискуванню і розклинюванню. Питомий опір - це зусилля, яке затрачається на підрізання пласта ґрунту, обертання його і тертя в робочу поверхню ґрунтообробних знарядь.

Значення фізико–механічних властивостей ґрунтів для сільського господарства.

Фізико – механічні властивості ґрунту істотно впливають на якісь його обробітку, оскільки вони визначають ступінь перевертання, кришіння, розпушування, перемішування та ущільнення ґрунту. До технологічних властивостей ґрунту належать зв'язність, пластичність, липкість і фізична спілість.

21. Форми вираження та інтерпретації даних гранулометричного аналізу ґрунтів.

Отримані дані механічного аналізу зазвичай подають у вигляді таблиці, в якій разом з фракціями вказують гігроскопічну вологість і втрати від обробки грунту НСІ. Цифровий матеріал оформляють графічно у вигляді інтегральної та диференціальної кривих, циклограми, профільної діаграми. Інтегральна крива: На одному графіку можна розмістити 3-4 кривих розподілу механічних елементів. Диференціальна крива: По осі абсцис відкладають величини розміру часток або логарифми діаметра цих часток;по осі ординат - відсотковийвміст фракцій. Циклограми: Величини процентного вмісту фракцій різного розміру вписують в коло. 

При цьому довжину кола приймають за 100%. Профільна діаграма: Її складають при наявності даних аналізу грунту або породи за глибинами. По осі ординат відкладають глибини. По осі абсцис наносять процентний вміст фракцій.

21. Шляхи покращення структурно–агрегатного складу ґрунтів. Заходами профілактики та боротьби із негативними змінами у структурно–агрегатному складі ґрунтів є наступні заходи: мінімалізація обробітку ґрунту, зменшення глибини розпушення, збільшення ширини захвату с/г агрегатів і швидкості виконання операції, застосування комбінованих агрегатів, відмова від полиневої оранки, виконання агротехнічних заходів для вирощування культур в оптимальні строки та при фізичній стиглості ґрунту, мінімізація руху по полю навантажених самохідних шасі та автомобілів, руйнування підорної підошви, розпушування ґрунту на глибину 30-40 см, дотримання чергування культур у сівозмінах, регулярне внесення гною, компостів, соломи, інших органічних добрив, мульчування поверхні ґрунту рослинними залишками.

Штучне оструктурення ґрунтів.

В утворенні структури бере участь низка чинників, серед яких найважливішими є: дія кореневих систем рослин, ключа властивість ґрунтових колоїдів, дія тварин, які населяють ґрунт. Особливе значення в утворенні структури має зміна об’ємів ґрунтової маси при періодичному зволоженні та висушуванні, замерзанні та розмерзанні. Велике значення для формування структури ґрунту має його обробіток с/г знаряддями. Поряд з утворенням структурних окремостей відбувається їхнє руйнування. Сприятливо на структуроутворення впливає обробіток ґрунту в стані його фізичної стиглості. І навпаки: якщо обробляти ґрунту в пересохлому стані , він сильно розпилюється, а якщо в перезволоженому стані – утворюється брилувата поверхня. Проте самим механічним обробітком не можна створити сприятливу структуру ґрунту , для цього потрібен комплекс заходів