Повітропроникність і повітромісткість ґрунтів.
Загальною повітроємністю ґрунтів називають максимально можливу кількість повітря, яка може містися в повітряно-сухому ґрунті непорушеної будови при нормальних умовах. Загальну повітроємність (Рз.п. ) виражають у процентах до всього об'єму й визначають за відповідною формулою. Повітроємність ґрунтів залежить від їх гранулометричного складу, складення, ступеня оструктурення. Необхідно розрізняти капілярну й некапілярну повітроємність. Ґрунтове повітря, яке міститься в капілярних порах малого діаметра, характеризує капілярну повітроємність ґрунтів. Велика кількість у ґрунті цього повітря свідчить про незначне переміщення газів у межах ґрунтового профілю. Це характерно для важкоглинистих, безструктурних, щільних, набубнявілих ґрунтів, що викликає розвиток у них процесів оглеєння. Суттєве значення для забезпечення нормальної аерації ґрунтів має некапілярна повітроємність, або пористість аерації, тобто повітроємність міжагрегатних пор. Вона включає великі пори, ходи коренів і черв'яків у ґрунтовій товщі. Некапілярна повітроємність (Ра - пористість аерації) визначає кількість повітря, яка існує в ґрунтах при їх капілярному насиченні вологою.У добре оструктурених ґрунтах некапілярна повітроємність досягає найбільших значень - Повітровміст – це кількість повітря, яка міститься в ґрунті при визначеному рівні зволоження. Оскільки повітря і вода в ґрунтах є антагоністами, існує чітка від'ємна кореляція між волого- і повітровмістом.
Повітропроникність - здатність ґрунту пропускати через себе повітря.
Вона визначає швидкість газообміну між ґрунтом і атмосферою. Залежить від гранскладу ґрунту та його оструктуреності, від об'єму й будови порового простору. Переважно визначається некапілярною пористістю. Необхідно також звернути увагу на залежність некапілярної пористості від стану поверхні ґрунту, його розпушеності, наявності кірки.
Вода кристалізаційна або кристалогідратна.
Кристалізаційна вода – підтип хімічно-зв’язаної води, вода, що входить до складу кристалічних речовин у вигляді самостійних молекул, наприклад, вода, що входить до складу молекули гіпсу (СаSO4·2Н20). Кристалізаційну воду можна видалити при нагріванні ґрунту до 100-200OC.Вона не бере безпосередньої участі у фізичних процесах, які протікають в ґрунті. Вона не може засвоюватись рослинами. Вміст кристалізаційної води в кристалогідратах визначають методом відгонки( метод заснований на виділенні води при нагріванні).
Рідка фаза ґрунту. Роль вологи у формуванні ґрунтів і життєдіяльності рослин. Методи визначення ґрунтової вологи. Рідка фаза і її значення для ґрунту.
Рідка фаза ґрунту - це ґрунтовий розчин, який являє собою суміш розчинених мінеральних солей, деяких органічних речовин і газів у воді. У ньому в найдоступнішій для рослин формі знаходяться поживні речовини. Ґрунтовий розчин активно впливає на водозабезпечення рослин за рахунок осмотичного тиску, який визначається концентрацією іонів (від кількох мг/л до 100 і більше г/л), рН тощо, які, в свою чергу, залежать від вмісту води в ґрунті. Вода в ґрунті знаходиться у різних формах. Підґрунтова вода - вода, яка, просочуючись у нижні шари ґрунту, накопичується над водонепроникним ґрунтовим горизонтом. Гравітаційна - це вода, що знаходиться у великих некапілярних порах ґрунту і опускається донизу під дією гравітації.
Генетичне значення рідкої фази ґрунту.
Рідка фаза грунту (грунтовий розчин) – це динамічна фаза, яка має дуже важливе значення для грунтоутворення. Під її впливом відбуваються майже всі елементарні грунтові процеси. Грунтовий розчин має величезне значення у генезі грунтів та їх родючості. Він бере участь у процесах перетворення (руйнування і синтез) мінеральних і органічних сполук.Виключно велика роль грунтового розчину в живленні рослин.Рідка фаза є основним фактором диференціації грунтового профілю, оскільки саме з вертикальними та горизонтальними водними потоками відбувається пересування по грунтовій товщі продуктів локального педогенезу (у вигляді суспензій та істинних чи колоїдних розчинів)
Для визначення вологості ґрунту використовують декілька способів. Термостатно-ваговий, заснований на вилученні зразків визначеного шару ґрунту з наступним важенням в лабораторних умовах. Тензометричний метод базується на зміні всмоктуючої сили ґрунту в залежності від вмісту вологи. Гамма-скопічний метод визначення вологи базується на тому, що інтенсивність пучка гамма-квантів, проходячи через ґрунт, ослаблюється, при чому це ослаблення викликається як твердими частинками ґрунту, так і вмістимій в ньому водою. Якщо товщина ґрунту залишається постійною, то зміни інтенсивності пучка гамма-квантів будуть залежати тільки від змін вологовмісту. Існує також нейтронний метод визначення вологості ґрунту, рефлектометричний метод, дистанційний теплоємкісний і інші. Найбільш поширеним і точним з цих методів є термостатно-ваговий. При термостатно-ваговому методі визначення вологості зразки ґрунту беруться суцільною колонкою з свердловини буром або з стінки шурфа з врахуванням генетичних горизонтів ґрунту і геологічних нашаровувань. Тому, спочатку проводять морфологічні описи ґрунту, з тим, щоб своєрідно генетичним горизонтом ґрунту намітити глибину взяття зразків на вологість.