Набухання ґрунту, причини, наслідки і методи визначення.
Набухання – збільшення об'єму грунту при зволоженні. Зумовлене сорбцією вологи грунтовими частинками й гідратацією обмінних катіонів. Залежить від мінералогічного складу та складу колоїдів і обмінних катіонів. Найвища здатність до набухання встановлена у грунтів, багатих на монтморилоніт та вермикуліт, найменша – у збагачених каолінітом. Сильно набухають ґрунти, насичені натрієм. Набухання виражають в об'ємних відсотках та обчислюють за формулою:
НГ
= 
,
де НГ- набухання ґрунту, %; ОВГ- об'єм вологого ґрунту, см3 або м3; ОСГ- об'єм сухого ґрунту, см3 або м3.
Величина набухання залежить від кількості та складу колоїдів, а також складу глинистих мінералів ґрунту. Особлииво велике набухання (до 120-150%) спостерігається у випадку насичення ґрунту натрієм, що властиве солонцюватим ґрунтам. Волога, що надходить в грунт адсорбується поверхнею глинистих частинок, утворюючи гідратів оболонки. При первинному відносно близькому розташуванні частинок під дією гідратних оболонок вони розсуваються, викликаючи збільшення об'єму грунту. Частина води проникає всередину кристалів глинистих мінералів, також призводить до збільшення об'єму грунту. При зменшенні вологості набухаючих грунтів виникає їх осаду, що призводить до об'ємних деформацій.
Процес набухання вивчається за допомогою приладу ПНГ, який побудовано на принципі Васильєва:досліджуваний зразок поміщають у металеве кільце між двома перфорованими пластинками, капілярно зволожують і ступінь набухання(за висотою) точно фіксують індикатором-мессурою.(визначають у насипних або не порушених зразках).
Радіоактивність ґрунтів. Її причини і значення.
Радіоактивність ґрунтів - здатність ґрунтів до випускання α, β, γ-λ променів, обумовлена наявністю в п. і материнських породах природних і штучних радіонуклідів. До групи природних радіонуклідів входять: 238U, 235U, 232Th і продукти їх розпаду (Ra, Rn, Th та ін), а також 40К, 87Rb, 14C і 3Н. Крім природних радіонуклідів в даний час відомо понад 1300 штучних, найбільш важливими з них є: 90Sr, 137Cs, 131J, 89Kr, 3H. Вони можуть створювати небезпеку для здоров'я населення у разі забруднення сільськогосподарських рослин, питної води, продуктів харчування, повітря. Природна радіоактивність ґрунтів визначається як фон при вивченні різних властивостей ґрунту за допомогою радіоактивних ізотопів, а також для контролю забруднення ґрунтів штучними радіонуклідами.
Смуга найбільш значного радіоактивного забруднення простягається на захід від м. Прип'яті, охоплюючи східну і північно-східну частину Рівненської області. Інтенсивність забруднення з просуванням на захід помітно зменшується. Майже третина території 30-кілометрової зони, розташованої в північній та північно-східній її частинах, характеризується невисоким рівнем радіаційного забруднення. Смуга високого забруднення з північного сходу і півночі безпосередньо підходить до Києва і частково захоплює його північно-східну частину (внаслідок Чорнобильської катастрофи). Північна ж її межа проходить через Ворзель, Гостомель, Виш-город. Райони басейну Десни характеризуються порівняно невисоким забрудненням. Значний обсяг різнопланових екологічних заходів ще належить здійснити в майбутньому для зниження радіаційної забрудненості в зоні, що прилягає до Чорнобильської АЕС. На значній території України поки що спостерігається підвищений радіоактивний фон. До того ж, на великих площах країни виходять на поверхню або залягають близько від неї різні кристалічні породи, які, як відомо, характеризуються підвищеною радіоактивністю. В окремих районах підвищена радіоактивність властива і молодим осадовим породам. За цих умов навіть невелика додаткова радіоактивність є дуже небезпечною.