67. Паводковий і амфібіальний типи водного режиму ґрунтів.

Паводковий режим характерний для ґрунтів, які періодично затоплюються водами річок, схилів, дощовими або іншими водами (заплави річок).

Амфібіальний режим - у постійно затоплюваних маршах і плавнях дельт річок, у морських і озерних мілководдях, або в періодично затоплюваних приливними водами манграх.

Відповідно, як і паводковий так і амфібіальний водний режими ґрунтів є інтразональними і вони формуються регіональними умовами (річка, море, океан й їхніми режимами) і в меншій мірі залежать від зонального типу водного режиму, або й взагалі мізерно залежать.

67. Мікроагрегатний склад ґрунтів. Вплив мікроструктури на властивості ґрунтів.

Мікроагрегатиний склад ґрунту – відносний вміст у ґрунті водостійких мікроагрегатів різного розміру (0.25-0.05, 0.05-0.01, 0.01-0.005, 0.005-0.001 і <0.001).

Сприятливий режим у ґрунті створюється завдяки наявності не тільки макро-, але й мікроструктури. Тому з одночасною характеристикою макроструктури велике значення для оцінки агрофізичних властивостей ґрунту має його мікроструктура. Вона також повинна бути водостійкою та шпаруватою. Найкращі розміри мікроструктури відповідають розмірам агрегатів 0.25-0.05 і 0.05-0.01 мм. Така мікроструктура, як водостійка, наприклад, у чорноземах і жовтоземах, створює позитивні властивості макроагрегатам. Крім того, вона безпосередньо збільшує вологоємність ґрунтів, покращує їх водо- та повітропроникність, відіграючи роль ніби “піщаних зерен і лесоподібної фракції” гранулометричних елементів ґрунту. Не сприятливими є мікроагрегати, що мають розміри середнього пилу (0.01-0.005мм). Вони утруднюють водо- та повітропроникність ґрунту, зумовлюють високу випаровуючи здатність ґрунту та інші негативні ґрунтові властивості.

Для агрономічної та меліоративної оцінки ґрунту важливо знати не тільки ступінь мікрооструктуреності, але й якість мікроагрегатів у ньому. Це дасть змогу вияснити, як гранулометричні елементи зв’язані між собою у мікроагрегати і наскільки водостійкі ці агрегати. Характеризуючи мікроструктуру, можна оцінити й макроструктуру ґрунту. За результатами мікроагрегатного та гранулометричного аналізів оцінюють оструктуреність і розпиленість ґрунтів, судять про потенційну здатність ґрунтів до оструктурення. Тому мікроагрегатний аналіз рекомендують проводити паралельно з гранулометричним.

67. Загальна шпаруватість ґрунтів, її агроекологічне значення і методи визначення.

Пористість (шпаруватість) характеризується формою та величиною пор усередині структурних відмін та між ними. За розташуванням пор усередині структурних відмін розрізняють такий стан грунту:

1) тонкопористий – грунт пронизаний порами діаметром менше 1 мм;

2) пористий – грунт містить пори діаметром 1-3 мм;

3) губчастий – зустрічаються пустоти розміром від 3 до 4 мм;

4) ніздрюватий – є пустоти діаметром 5-10 мм;

5) комірчастий – пустоти перевищують 10 мм;

6) трубчастий – пустоти у вигляді каналів, проритих землерийками.

Важливе значення має поєднання водостійкості агрегатів і оптимальної шпаруватості, оскільки в шпарах агрегату, як і на його поверхні, відбувається в основному життя в ґрунті. Шпаруватість агрегатів характеризують кількісно (метод парафінування) і якісно-кількісно (метод мікроскопіювання). Для визначення шпаруватості ґрунтових агрегатів застосовують вдосконалену техніку парафінування за методикою Качинського і Польного. Використовують перегрітий парафін, який завдяки рідкотекучому стану може, витісняючи повітря, проникати в середину агрегату і при охолодженні не утворює плівки на поверхні зразка. Існує тісна залежність шпаруватості агрегатів від їхніх розмірів: із зменшенням розмірів агрегатів зменшується шпаруватість. Тому необхідно визначати шпаруватість великих і дрібних агрегатів.