66. Фізичні властивості ґрунтів і їхнє прикладне значення.

Загальними фізичними властивостями ґрунту є щільність твердої фази, щільність непорушеного ґрунту і його пористість. Щільність твердої фази - інтегрована щільність всіх компонентів твердої фази ґрунту (уламки гірських порід, новоутворені мінерали, органічні частки). Верхні горизонти ґрунту мають меншу щільність, ніж нижні тому, що щільність гумусу становить 1.4-1.8, а щільність мінеральних компонентів - 2.3-3.3.

Щільність ґрунту - маса одиниці об'єму ґрунту в непорушеному і сухому стані. Завдяки наявності пор, виповнених повітрям, щільність ґрунту значно менша, ніж щільність його твердої фази. Так, щільність ґрунту верхніх горизонтів становить 0.8-1.2 г/см3, а нижніх - 1.3-1.6 г/см3, щільність твердої фази відповідно 2.4-2.6 і 2.6-2.7.Дослідженя свідчать, що інтенсивний обробіток є головною причиною широкого розповсюдження на Україні фізичної деградації грунтів – руйнування природної структури, появи брил і пилу, переущільнення і, як наслідок — підсилення водної і вітрової ерозії, погіршення водно-повітряного режиму, умов росту і розвитку кореневих систем рослин тощо. Головним напрямком боротьби з фізичною деградацією грунтів є мінімалізація їх обробітку.

Пористість ґрунту - сумарний об'єм всіх пор між частками твердої фази одиниці об’єму..Загальні фізичні властивості ґрунту залежать від мінерального, механічного і структурного складу.Так, гумусний горизонт структурного ґрунту (наприклад, чорнозему) має високу пористість (до 70%), а безструктурного глинистого ґрунту значно меншу (<50%) ґрунт тепловий водний повітряний. Пористість залежить від мінералогічного складу, структурності, життєдіяльності грунтової біоти (особливо фауни) та від обробки грунту сільськогосподарськими знаряддями. Пори в грунті утворюються між окремими механічними елементами й агрегатами та в середині агрегатів.  Важливою екологічною характеристикою грунту є пористість аерації, тобто об'єм пор, заповнених повітрям. Повітря заповнює пори, не зайняті водою. Цей показник залежить від багатьох факторів, але в першу чергу від гранулометричного складу та агрегованості. У піщаних пористість аерації складає більше 25%, у суглинистих – 20-15%, а в глинистих – не більше 10% від загального об'єму грунту. Проте в глинистих грунтах на величину пористості аерації впливає ступінь агрегованості. У добре агрегованих грунтах з макроагрегатами крупнішими за 5 мм у діаметрі формується велика кількість макропор, що чудово дренують воду і залишаються заповненими повітрям майже увесь час. Пористість аерації в таких грунтах зростає до 20-30%. 

67. Штучна радіоактивність ґрунтів. Шляхи забруднення ґрунтів радіонуклідами.

Штучна радіоактивність – вона э наслідком забруднення грунтів радіонуклідами в наслідок термоядерних взривів, аварій та електростанцій, внесення в грунт фосфатних добрив часто , які містять в собі ізотопи урана, забруднення почви атомною промисловості, зольними викидами теплових електростанцій, працюючих на вугіллі і горючих сланцях, які містять уран, радій, полоній.Радіоелементи розносяться вітром, дощовими і талими водними потоками.

Особливістю радіоактивних забруднень являється те що вони зазвичай не змінюють родючість грунтів, а накопиується в урожаї.

В грунтах важкого гран.складу і гумусованих антропогенні радіонукліди активні і надовго закріпляються у верхньому гумусувому горизонті.В грунтах легких вони мігруюють на протязі 10 – 15 років на глибину 40-50 см.

Радіоактивні елементи, які мають, порівняно, короткий період піврозпаду (110Ва; 114Се; 133І; 893г та ін.), можуть бути небезпечни­ми, коли з краплями дощу вони випадають на поверхню ґрунту. Особливо небезпечними є елементи з тривалим періодом піврозпа­ду—137Сз (ТІ/2=33 роки) і 905г (ТІ/2=28 років). Радіоактивні елементи включаються в біологічний кругообіг і з рослинною і тва­ринною їжею потрапляють в організм людини. Тут вони накопичу­ються і зумовлюють радіоактивне опромінення.