21. Форми вираження та інтерпретації даних гранулометричного аналізу ґрунтів. Отримані дані механічного аналізу зазвичай подають у вигляді таблиці, в якій разом з фракціями вказують гігроскопічну вологість і втрати від обробки грунту НСІ. Цифровий матеріал оформляють графічно у вигляді інтегральної та диференціальної кривих, циклограми, профільної діаграми. Інтегральна крива: На одному графіку можна розмістити 3-4 кривих розподілу механічних елементів. Диференціальна крива: По осі абсцис відкладають величини розміру часток або логарифми діаметра цих часток;по осі ординат - відсотковийвміст фракцій. Циклограми: Величини процентного вмісту фракцій різного розміру вписують в коло. 

При цьому довжину кола приймають за 100%. Профільна діаграма: Її складають при наявності даних аналізу грунту або породи за глибинами. По осі ординат відкладають глибини. По осі абсцис наносять процентний вміст фракцій.

22. Шляхи покращення структурно–агрегатного складу ґрунтів. Заходами профілактики та боротьби із негативними змінами у структурно–агрегатному складі ґрунтів є наступні заходи: мінімалізація обробітку ґрунту, зменшення глибини розпушення, збільшення ширини захвату с/г агрегатів і швидкості виконання операції, застосування комбінованих агрегатів, відмова від полиневої оранки, виконання агротехнічних заходів для вирощування культур в оптимальні строки та при фізичній стиглості ґрунту, мінімізація руху по полю навантажених самохідних шасі та автомобілів, руйнування підорної підошви, розпушування ґрунту на глибину 30-40 см, дотримання чергування культур у сівозмінах, регулярне внесення гною, компостів, соломи, інших органічних добрив, мульчування поверхні ґрунту рослинними залишками.

Штучне оструктурення ґрунтів.

В утворенні структури бере участь низка чинників, серед яких найважливішими є: дія кореневих систем рослин, ключа властивість ґрунтових колоїдів, дія тварин, які населяють ґрунт. Особливе значення в утворенні структури має зміна об’ємів ґрунтової маси при періодичному зволоженні та висушуванні, замерзанні та розмерзанні. Велике значення для формування структури ґрунту має його обробіток с/г знаряддями. Поряд з утворенням структурних окремостей відбувається їхнє руйнування. Сприятливо на структуроутворення впливає обробіток ґрунту в стані його фізичної стиглості. І навпаки: якщо обробляти ґрунту в пересохлому стані , він сильно розпилюється, а якщо в перезволоженому стані – утворюється брилувата поверхня. Проте самим механічним обробітком не можна створити сприятливу структуру ґрунту , для цього потрібен комплекс заходів

23. Капілярний підйом ґрунтової вологи, його значення і оцінка.

Верхню межу капілярного насичення грунту за рахунок грунтових вод називають капілярною каймою. Потужність насиченого шару грунту відповідає висоті капілярного підйому. В полі висоту капілярної облямівки визначають за розподілом вологості по профілю грунту від поверхні до рівня грунтових вод. Підвищення вмісту вологи на деякій глибині зростає в міру наближення до дзеркала грунтових вод. Початок різкого перегину кривої вмісту вологи відповідає висоті капілярного підйому. Вміст вологи в цій точці відповідає величині загальної вологоємності (польовий). Висоту капілярного підйому води легко визначити на відкритому грунтовому розрізі.

 Грунт над капілярною каймою через 1-2 год підсихає, яснішає, а на рівні її і нижче залишається вологим, темним. Висоту капілярного підйому заміряють від рівня грунтових вод до межі змочування. При змоченому профілі визначити висоту капілярного підйому води описаними вище методами важко, тому застосовують фарби-індикатори або розчиняють в грунтовому розчині радіоактивні солі (мічені атоми).

24. Випаровування вологи, його типи і значення.

Випаровувальна здатність - це властивість ґрунту випаровувати воду. Власне випаровування - це перехід води в стан водяної пари, що зумовлює безпосередні втрати її з ґрунту. Цей процес залежить від таких факторів, як наявність енергії (тепла) для переходу води з рідкого стану в газоподібний, здатність повітря переносити водяну пару від випаровуючої поверхні, наявність води на випаровуючій поверхні. До типів випаровування належать: фільтрація, фізичне випаровування

Транспірація вологи рослинами.

Роль води в ґрунті визначається її особливим станом у природі. По-перше, вода — це фізико-хімічна активна система, що забезпечує розвиток фізичних, хімічних і біохімічних процесів у природі, по-друге, вода — це потужна транспортна геохімічна система, що забезпечує міграцію (пересування) речовин у просторі. Тільки за участю води відбуваються процеси вивітрювання та новоутворення мінералів, життєдіяльність живих організмів та гуміфікація. З водою пов’язане формування генетичних горизонтів ґрунтового профілю. Вода значною мірою визначає температурний режим ґрунту та його тепловий баланс, впливає на родючість, забезпечує оптимальні умови розвитку рослин.

25. . Повітряно–фізичні властивості ґрунтів і шляхи їхнього регулювання.

Повітряно-фізичні властивості грунтів – це сукупність фізичних властивостей грунтів, які визначають стан і поведінку грунтового повітря у профілі. Найбільш важливими є: повітроємність, повітровміст, повітропроникність, аерація. Загальною повітроємністю грунтів називають максимально можливу кількість повітря, яка вміщується в повітряно-сухому грунті непорушеної будови при нормальних умовах.Загальну повітроємність (Рз.п.) виражають у процентах до всього об'єму й визначають за формулою:Рз.п. = Рзаг. – Рг,де Рзаг. – загальна пористість грунту; Рг – об'єм гігроскопічної вологи,%.Повітроємність грунтів залежить від їх гранулометричного складу, складення, ступеня оструктуреності. Необхідно розрізняти капілярну й некапілярну повітроємність. Грунтове повітря, яке міститься в капілярних порах малого діаметра, характеризує капілярну повітроємність грунтів. Велика кількість у грунті цього повітря свідчить про низьке переміщення газів у межах грунтового профілю. Це характерно для важкоглинистих, безструктурних, щільних грунтів, що набухають, викликає в них оглеєння. Суттєве значення для забезпечення нормальної аерації грунтів має некапілярна повітроємність, або пористість аерації, тобто повітроємність міжагрегатних пор. Вона містить великі пори, ходи коренів і черв'яків у грунтовій товщі. Некапілярна повітроємність (Ра – пористість аерації) визначає кількість повітря, яка існує в грунтах при їх капілярному насиченні вологою. Вона розраховується:Ра = Рзаг – Рк, де Рк – об'єм капілярної пористості,%. У добре оструктурених грунтах некапілярна повітроємність досягає найбільших значень – 25-30%.Повітровміст – кількість повітря, яке міститься в грунті при визначеному рівні зволоження.Його визначають за формулою:Рв = Рзаг – Woб.,де Wo6. – об'ємна вологість грунтів,%. Оскільки повітря і вода в грунтах є антагоністами, тому існує чітка від'ємна кореляція між волого – і повітровмістом. Повітропроникність – здатність грунту пропускати через себе повітря.Вона визначає швидкість газообміну між грунтом і атмосферою. Залежить від гранскладу грунту та його оструктуреності, від об'єму й будови порового простору. Переважно визначається некапілярною пористістю. Необхідно також звернути увагу на залежність некапілярної пористості від стану поверхні грунту, його розпущеності, наявності кірки. Повітрообмін (газообмін), або аерація – це обмін газами між грунтовим повітрям й атмосферою. Аерація визначається великою кількістю факторів як безпосередньо грунтових, так і зовнішніх, а саме: 1) атмосферними умовами – коливаннями температури повітря, зміною атмосферного тиску, кількістю опадів та їх розподілом, інтенсивністю та об'ємом випарування і транспірації води; 2) фізичними властивостями грунту – гранулометричним складом, структурою, станом поверхні, щільністю, кількістю та якістю пор аерації, температурним режимом і режимом їх вологості; 3) фізичними властивостями газів – швидкістю їх дифузії; 4) фізико-хімічними реакціями у грунтах по ланцюгу: поглинаючий комплекс-грунтовий розчин-газова фаза. Основним фактором аерації в грунті, газообміну між грунтом й атмосферою є дифузія. Дифузія – це переміщення газів відповідно до парціального тиску