Розділ 2 теоретичні аспекти планування і контролю на підприємстві в сучасних умовах господарювання

Планування як складова економічної науки ґрунтується передусім на загальних взаємопов’язаних методах наукових досліджень: аналізі та синтезі

дедукції та індукції. Йому властиві такі методи досліджень як системний підхід,

конкретно-історичний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання, а також методи спеціальних досліджень [21, с. 8]

Господарська діяльність- це головний вид діяльності підприємства, спрямований на одержання прибутку для задоволення соціальних і економічних

інтересів власника майна підприємства й членів трудового колективу.

Отримання прибутку можливо тільки шляхом виробництва й реалізації необхідної суспільству продукції або надання певних послуг. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством і відповідають цілям, передбаченим в уставі підприємства. Однак основним видом господарської діяльності є виробнича, у

процесі якої ресурси перетворюються на продукцію.

Господарська діяльність включає такі стадії:

1) дослідження й розробка (на цій стадії народжуються ідеї створення нових або покращення існуючих виробів і процесів);

2) виробництво, у процесі якого відбувається перетворення вихідних ресурсів і ідей у кінцеву продукцію;

3) маркетинг, що забезпечує надійний прогноз попиту й реальні замовлення на продукцію;

4) формування й використання ресурсів;

5) просування товару, переміщення продукції в місця, де її може купити споживач або звідки вона може бути йому доставлена [21, с. 10]

Щоб процес виробництва й реалізації продукції здійснювався безупинно, необхідно скоординувати всі його стадії в часі й у просторі, що може бути досягнуто тільки на основі єдиного плану. Тому планування охоплює розробку системи збалансованих показників, що характеризують взаємозв’язки процесів

виробництва й реалізації продукції на намічений період як у цілому по підприємству, так і його структурним підрозділам.

Господарська діяльність включає виробничі й управлінські процеси.

Виробничий процесявляє собою процес функціонування складної системи «людина-машина». У різних типах виробництв роль людини й машини неоднакова. В автоматизованому виробництві велика роль машини, у ручному, навпаки, зростає роль людини. Однак людина - неодмінний і безпосередній учасник будь-якого виробничого процесу. Вона безпосередньо планує, робить, будує, конструює, коректує. Навіть у повністю автоматизованому виробничому

процесі людина відіграє провідну роль, тому що нею здійснюється постановка

цілі виробництва і контроль його виконання.

У процесі виробництва виникає широкий спектр різних відносин: економічних, політичних, соціальних, організаційних, управлінських тощо. Ці

відносини ускладнюються тим, що вони виникають між учасниками виробничого процесу, що розрізняються за рівнем освіти, статтю, віком, характером, інтелектом, особистими схильностями. Таким чином, функціонування виробничого процесу поряд з матеріально-речовинним (технічним) дає ще економічний і соціально-психологічний результат. Причому, значення соціально-психологічного результату з розвитком виробництва усе більше й більше зростає.

Звідси випливає, що виробничий процес – явище дуже складне. Така складність обумовлена характером взаємин між його цілями, більшою кількістю складових елементів і розмаїттям зв’язків між ними, різноманіттям поводження, ймовірнісним характером процесів, і наявністю суперечливих сил.

Як складна система, виробничий процес складається з безлічі складових частин.

У сучасній економічній науці й практиці поки що відсутня єдина, загальноприйнята думка щодо складу цих частин, що утрудняє процеси планування. Немає навіть загальновизнаного терміна, який би служив науковим

обґрунтуванням складової частини виробничого процесу. Для позначення даного поняття використовують такі терміни, як «елемент виробничого процесу», «стадія виробництва», «виробнича фаза», «процес» тощо. Немає єдиної думки й відносно критеріїв виділення складових частин виробничого процесу, що утрудняє розробку науково обґрунтованої концепції планування [21, с. 11].

В управлінських процесахпредметом і продуктом праці є інформація: плани, звіти, нормативи, управлінські регламенти тощо. Ці процеси можна назвати інформаційними. Вони завжди завершуються інформаційним результатом.

Управлінські процеси за своїм призначенням обслуговують матеріальні (технічні) процеси шляхом створення їх інформаційних моделей, які задають параметри станів виробничого процесу і його кінцевих результатів. Можна сказати, що управлінські процеси забезпечують взаємодію технічних процесів,

причому ця взаємодія може бути технологічною і організаційною. У технології

виробництва погоджуються моделі й конструкції виробів, матеріали, режими

обробки, устаткування тощо. Організація виробництва погоджує в часі й у просторі діяльність усіх виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць,

робочих місць).

Складові частини виробничого процесу, які є об’єктом планування на підприємстві, пов’язані між собою хронологічно(результати попереднього процесу служать початком наступного) і ієрархічно(процеси вищого рівня ставлять певні обмеження процесам більш низького рівня) [21, с. 12].

Планування охоплює всі види діяльності підприємства. Форми планування й види планів залежать від конкретних об’єктів планування.

Основним завданням плану виробництва та реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства в цілому у високоякісній, конкурентоздатній продукції при найкращому використанні ресурсів з метою отримання прибутку. Для вирішення цього завдання в процесі планування необхідно дотримуватись таких вимог:

- обґрунтування обсягів виробництва замовленнями споживачів та достовірний облік попиту продукції;

- повна узгодженість натуральних і вартісних обсягів виробництва, постачання та реалізації продукції;

- забезпечення плану виробництва можливостями підприємства і, в першу чергу, його виробничою потужністю.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи вихідні дані:

- дані про виявлення ринку попиту;

- портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів;

- державні контракти.

Планова кількість кожного виробу розподіляється за календарними періодами (рік, кварта, місяць).

Вимоги:

1. Додержання встановлених строків поставки у відповідності до укладених договорів.

2. Рівномірне завантаження виробничих потужностей.

3. Підвищення концентрації виробництва, шляхом обмеження номенклатури виробів.

Для виміру обсягу виробництва в натуральних показниках використовують такі показники: штуки, тони, квадратні, погонні, кубічні метри. На окремих підприємствах використовуються двійні показники - виробництво тканин може плануватися в квадратних і погонних метрах. Це дає більш ширше охарактеризувати фізичний обсяг виробництва і споживчі властивості продукції.

Асортимент продукції - це розгорнутий перелік номенклатури продукції залежно від призначення, типу, артикулу, якості та інших ознак продукції (токарні верстати, столи офісні, одяг дитячий, мука 1-го ґатунку тощо).

Для узагальненої характеристики діяльності підприємства та узгодження виробничої програми з фінансовими результатами в основу планування виробничої програми покладена система показників обсягів виробництва, яка включає натуральні, вартісні і трудові показники.

Натуральні показники (номенклатура, асортимент, кількість) є основою вартісних показників і дають можливість чітко контролювати завдання планового періоду.

При широкому асортименті виробництва продукції доцільним є застосування умовно-натуральних та умовних одиниць.

При плануванні однакових з призначення видів продукції, які мають однакові властивості застосовуються умовно-натуральні одиниці: виробництво цегли в тисячах умовних одиниць.

Однаково натуральні показники не дають можливості виявити загальний обсяг виробництва, розрахувати дохід, прибуток. Це потребує планування виробничої програми в вартісному вимірі.

Основним вартісним показником є реалізація продукції. Реалізована продукція - це продукція за яку отримали кошти.

Плановий обсяг реалізованої продукції розраховується по формулі [23, с. 30]:

ОРП= ∑n ( РПоn + ЗГПі + ЗГПві), (2.1)

де ОРП- плановий обсяг реалізованої продукції,

РПоn - обсяг реалізованої продукції в оптових цінах підприємства,

ЗГПі - зміни залишків готової продукції і-го виду на складі підприємства на начало і кінець періоду,

ЗГПві - зміни залишків гоитової продукції і-го виду, відгруженої, але не проплаченої продукції на начало і кінець періоду,

n - кількість видів товарної продукції.

Реалізована продукція характеризує валовий дохід підприємства:

Дві = Ці х ОПі, (2.2)

де Дві - валовий дохід підприємства від реалізації.

Ці - ціна одиниці продукції і-го виду.

Опі - плануємий обсяг і-го виду продукції.

В плані також може передбачатися і середній дохід визначається відношенням загальної суми реалізації і-го виду на кількість проданих одиниць.

Дсі = (2.3)

Товарна продукція включає вартість: запланованих до випуску готових виробів, готова продукція на складі, напівфабрикати, комплектуючі, які реалізуються на сторону, капітальний ремонт, який виконаний власними силами, інструменти і пристрої для власного виробництва.

Товарна продукція виражається в оптових цінах і зіставних цінах. Перші служать для зв’язку плану виробництва з фінансовим планом. Другі - для виявлення темпів, динаміки структури виробництва.

Плановий обсяг розраховується:

ОТПn = ⁿ (Пві x Ці) + ^mОпі (2.4)

де ОТПn- плановий обсяг товарної продукції,

Пві - план випуску і-го виду продукції в натуральному виражені,

Ці - діюча оптова ціна і-го виду,

n - кількість видів товарної продукції,

Опі - обсяг послуг, робіт і-го виду виробничого характеру.

Товарна продукція характеризує обсяг виготовленої готової продукції і використовується для розрахунку витрат на виробництво, фінансових результатів, рентабельності та інших показників ефективності діяльності підприємства.

Валова продукція включає всю вартість всієї виробленої продукції, в тому числі незавершене виробництво і оцінюється в зрівняльних цінах.

ВПп = ОТП + (Нк – Нн) + (Ік – Ін) (2.5)

де Впп - обсяг валової продукції,

Нк, Нн - залишки незавершеного виробництва в вартісному виражені на начало і кінець планового періоду,

Ік, Ін - залишки інструментів і пристроїв власного виробництва на начало і кінець планового періоду.

Важливою складовою частиною формування планів виробництва є планування незавершеного виробництва.

До складу незавершеного виробництва входять матеріали, заготов­ки, деталі, комплекти, вузли, які знаходяться на різних етапах вироб­ничого процесу і підлягають наступній обробці, складанню, виробничим випробуванням до наступного оформлення їх на склад готової продукції чи відвантаження.

Обсяги незавершеного виробництва суттєво впливають на ефективність роботи підприємства. З одного боку, створення запасів потребує значної частини ресурсів, а з іншої - забезпечує безперебійний хід виробничого процесу.

У планових розрахунках обсяги незавершеного виробництва визначаються по-різному. Найбільш точно - прямим розрахунком. У цьому випадку на кожній дільниці, лінії, робочому місці розраховується норма запасу деталей та вузлів, яка підсумовується і перемножується на планову собівартість. Більш простим і не менш точним є розрахунок незавершеного виробництва за формулою:

НВ = Кдн х Сі х Тці х Кнві, (2.6)

де Кдн - середньоденний випуск продукції і-го виду;

Сі - собівартість одного виробу і-го виду,грн.;

Тці - тривалість виробничого циклу виготовлення одного виробу і-го виду, робочі дні;

Кнві - коефіцієнт наростання витрат під час виготовлення виробу.

Зміни залишків незавершеного виробництва, які входять в склад валової продукції плануються зі значним збільшенням обсягу виробництва в плануємому періоді з порівнянням з звітним періодом зняття з виробництва окремих видів продукції, і при переході на нові вироби зі значним терміном виробничого циклу.

У системі управління підприємством і його підрозділами важливу роль відіграє контроль. У широкому розумінні контроль - це перевірка відповідності фактичних характеристик (процесів, діяльності, об’єктів) установленим вимогам (обмеженням). Контроль є обов’язковою функцією управління будь-якою складною системою. На підприємстві контролю підлягають усі матеріальні та грошові потоки, виробничі процеси, діяльність людей, витрати ресурсів і результати. Такий глобальний контроль дає змогу з’ясувати, наскільки діяльність підрозділів усіх ієрархічних рівнів відповідає чинному регламенту, установленим завданням і наскільки вона ефективна [4, с. 169].

Контроль здійснюється в різних формах щодо методів збору необхідної інформації та частоти контрольних операцій. Стосовно певних об’єктів і операцій контроль може здійснюватись як візуально, так і інструментально. Економічні процеси, що нас цікавлять насамперед, контролюються документально. Це стосується руху матеріальних цінностей, витрат, виготовлення продукції та ін. [4, с. 170].