9. Особливості середньовічної філософії.

Виникло феод. суспільство (кріпосне право). Знач. роль грало

духівництво. Монастирі минулого і фортецями і центрами землеробства й очигами освіти і культури. Церква стала охоронницею писемності й освіченості в Європі. Раннє середньовіччя характер. становленням христ. догматики в услов. формування евр. гоуд. у р-те падіння Римської імперії. В умовах твердого диктату церкви і гос влади ф. була оголошена слкжанкой богослов'я, кот. повинна була використовувати свій рацион. аппара для підтвердження догматів християнства. Ця фил. одержала назву "схоластики".(спиралася на форм. логікові Аристотеля)

Ще в 5 в.(християнство вже гос. релігія в Греції і Римі) було сильне вплив фил. неоплатонізму, ворожого християнству. (Нехрист. ф. школи були закриті по декреті имп. Юстиана в 529р.) При цьому одні хр. ідеологи схилялися до заперечення, інші до використання навчань ф. ідеалістів стародавності. Так виникла лит-ра апологетів (захисників) христианста, а за нею возн. патристика - соч. батьків церкви, писат., що заклала основи ф. християнства.

З 2в. Гр. апологети обращ до імператорів, що преследовали хр. Вони стрем довести, що хр. піднімає такі вопр. кіт. ставила і предшеств. гр. фил., але дає більш оверш їхній дозвіл. Видний апологет - Тертулиан (з Карфагена, 2в.) - ім. непримиренна розбіжність між релігією, бож. одкровенням, свящ. писанням і чіл. мудрістю. Не створивши ф. систем ап. однак намітили коло питань, кот. стали основними для хр. ф. (про бога, про утвір світу, про прир. чіл і його цілях).

Найбільше влият. з батьків церкви - це Августин (354 -430, род. у Тагесте -африк. Нумидия) Доводив, що бог явл. вищим быием, Бог створив світ з нічого по своїй добрій волі, а не по необхідності. Світ предствляет собою непрер. сходи істот, восхолдящую до творця. Особливе місце займає чіл., кіт з'єднує прир. мат тіла і володіє разумн. душай і своб. волі. Душу нематер, бессмерна. Суб'єктивно чіл діє вільно, але насправді усе, що він справ., робить через нього бог.

Схоластика. Гл. напрямок у разв ф. среднев. Вона давши в школах і університетах. 3 періоди: 1.рання схол.(9-12в) 2.період хрелости(13в) 3.занепад (14-15в) Центр. питання - про відношення знання до віри. Вважалося , що істина вже дана в библ. текстах і необхідно правильно витлумачити них. Т.к. б. тексти відрізнялися алегоричним хар., те для їхнього тлумачення требов. витончена логіка.

Одним з важливих ф. питань, було питання про відношення загального до одиничного. Суперечка по цьому пов. відомий як суперечка про универсалиях, т.е про прир. загальних пологів і понять. Сущ. 2 основні рішення цього питання.

1.загальні пологи (унив.) ім. реально, незалежно від чіл. - реалізм.(Іоанн

Худоба Эриугена, Хома Аквінський) 3 види ім. универсалий: (троякость існування) "до речей" у бож. розумі, "у самих речах" як їхня сутність або форми і "після речей" - у чел. розумі як р-т абстракції. - помірний реалізм ( сущ і крайній реал. - загальне ім. тільки поза речей -Ансельм). П. Абеляр - ім. тільки един. речі. Але вони можуть бути подібні між собою, на цьому сх. і основ. можливість универсалий. Коли ми затверджуємо щось по отнош до багатьом речам, наше утвержд. відноситься не до вещ., а до слова (це номіналізм). Але поряд з цим він предпол. реальність загальних понять у розумі бога. Це зразки по кіт бог діє речі.

2.Универсалии не ім. реально, незав від челов. Вони суть тільки імена.(Росцелин). Сущ. тільки індивідуальне і тільки воно може бути предм. пізнання. - номіналізм. Представник Вільям Оккам. Задача знання - збагнення частки, одиничного. Загальне ім. тільки в розумі чіл.. У самих речах немає ні загального ні одиничного. І те й ін. властиво тільки нашому способові рассмлтрения однієї і тієї ж речі. Для пояснення переходу думки до загального О. уводить поняття інтенції, тобто про спрямованість думки, про лог. і псих. акти або знаки. Усі загальні поняття - це знаки, що логічно позначають багато об'єктів.

Головні представники схол. Альберт Больштедский, Хома Аквінський, Дунс Худоба і Раймунд Луллий.

А.Б. - 13в. Проводив иссл. у науках про прир., защищ. ф. проти богослов'я. У вопр. про универс. - умереный реаліст (див. п.1) Відношення між вірою і розумом - некот. догмати незбагненні для розуму, наприклад про 3 особах бога.

Ф.А.(1225-1274). Осн. ціль відпрацьовування основних догматів хр. віровчення у формах здорового глузду. Спираючи на позднаго Арист. канонізував хр. поним. співвідношення ідеального і матер. як соотн. споконвічного принципу форми з неустанововш. принципом матерії.(слабейшим видом буття). Злиття первопринципов форми і матер. народжує світ индив. явищ. Душу чел. ксть формообраз принцип, однак своє повне индив. утілення вона одержує тільки при соедин. з тілом.

Так був дозволений один із самих гострих вопр. хр схол. Схол повинна була витлумачувати своє отнош. до материии тому що Ісус Христос був виявлений у виді челов., т.е об'єднав у собі бож.(ідеал) і чіл. (матер) природу. Цей факт не давав можливості трактувати мат. як ніщо (чого вимагав догмат про утвір світу з нічого). Тому квалиф матерії Ф.А. з пом. цілої системи витончених расуждений у якості "слабейшего виду буття" була сприйнята церквою як вихід з тупика.

Важн значення мало навчання про розходження сутності й існування. Вони збігаються тільки в богу. Существов. вище сутності, відноситься до неї як дійсність до можливості.

В ім. бога. Каждоя явл має причину. Піднімаючи по сходам причин ми приходимо до необхідності ім. бога - верховної причини.

. НАВЧАННЯ Ф. БЕК0НА ПРО ПІЗНАННЯ І НАУКУ. (НОВИЙ.ОРГАНОН)

Першим ф. , що свідомо поставили перед собою задачу розробки наукового методу на основі мат. розуміння природи, був Ф.Бэкон (1561 - 1626). Природознавство - щира наука, а фізика, опир. на почуттів досвід - найважливіша частина природознавства. Почуття непогрішні і є джерело всякого знання. Наука є досвідчена наука і складається в застосуванні рацион. методу до почуттєвих даних. Індукція, аналіз, порівняння, спостереження, експеримент суть головні умови рац. методу. Головна праця - "Новий Органон". У цьому произвед Б. свідомо протиставляє своє розуміння науки і її методу тому розумінню, на кот. заснований "Органон" Аристотеля.

Б. розрізняє 2 види досвідів: 1. "плодоносні" - ціль - приношення непоср. користі людині 2. "светоносные" - ціль не непоср. користь, а пізнання законів і властивостей речей

Предпоылка преобраз науки - критика всієї сущ схол. і сумнів в істинності усього, що дотепер здавалося істиною. Однак сумнів лише засіб перебування дороги до істини. Невірогідність відомого досі знання обумовлена ненадійністю умоглядного методу умовиводів і доказу. Першою умовою реф. науки явл. удосконалення методів узагальнення - індукції. Наступним кроком повинне бути очищення розуму від оман. Б. розрізняє 4 види таких забл. або ідолів - роду, печери, ринку , театру.

Ідоли роду - преп, обусл природою людини. Чіл судить про прир по анаогии з власними властивостями. Звідси виникло телеологічне представлення про природу, помилки, що виникають з недосконалості чіл почуттів, під впливом різних бажань, потягів.

Печери - помилки, возн. вследствии суб'єкт переваг, симпатій, антипатій учених: одні більше бачать розходжень між предметами, ін. - їхньої подібності. Одні схильні вірити в непогреш авторитет стародавності, ін, навпаки, віддають перевагу тільки новому.

Ринку - преп, виник вследствии спілкування між людьми за допомогою слів. Але в багатьох сл. значення слів були встановлені не на основі пізнання сутності предмета, а на основі рад. случ враження від цього предмета.

Театру - преп, породжувані некритично засвоєними помилковими думками. ідоли. т. не врождены нашому розумові? вони виникають вследствии підпорядкування розуму ошиб думкам.

Знання видів перешкод дозволяє уникнути помилок. Однак це знання лише отриц. сторона зад. створення наукового методу. необх також полож навчання про метод исследов. В історії науки чітко виступають 2 шляхи або методу иследов: догматичний і емпіричний. Догм метод начин із загальних умозр положень і стрем вивести з них усі частн випадки.

Догматик схожий на павука, кіт із самого себе тче павутину.

Уч, следующ эмпир методові схожий на мураху, кіт безладно тягне усе, що ні потрапиться йому на шляху. Щирий метод складається в розумової переаботке матеріалів, кіт доставляє досвід.( бджола)

Дотепер відкриття робилися випадково. Їх було б більше, якби исследов. були збройні правий методом. Метод - це шлях, головний засіб исл. До нього відносяться знаряддя, соверш. здатність нашого сприйняття, і знаряддя, соверш. саму челов думка. Науку розширює не пасивне споглядання, а експеримент, т.е активний іспит природи.

Головна умова прогресу знання - удосконалювання здатності умовиводу, найважливішою формою кот. є правильна індукція. До Б. фил, що писали про індукції звертали увагу на ті випадки, кіт підтверджують доказувані або обощ. ними положення. Б. підкреслив значення тих випадків, кот. спростовують узагальнення, суперечать йому. Це так назыв. негативні інстанції.