—— ■

вміння управляти основним, оборотним капіталом і працею під­приємства, а й соціальними, фінансовими, природоохоронними процесами всієї території регіону, який є значно складнішою систе­мою, ніж підприємство. В регіоні необхідно сформувати та підтри­мувати механізм горизонтальних виробничих зв'язків між вироб­никами, фінансовими структурами, соціальними об'єктами, на­селенням, державою, політичними силами і т. ін. Найвищої квалі­фікації інженер, ветеринар чи хтось інший неспроможний без спеці­альної освіти і досвіду управляти економічною системою регіону.

Стає очевидним, що система формування фахівців з економі­ки повинна мати не менше трьох рівнів підготовки:

по-перше, підготовка фахівців з управління підприємства­ми, корпораціями, кооперативами, спілками кооперативів, гро­мадськими (профспілковими) організаціями тощо; така система підготовки управлінських кадрів в Україні розвинута і не потре­бує особливої реорганізації, хіба що посилення її матеріально-тех­нічної бази і поліпшення технологій навчання;

по-друге, підготовка фахівців з управління регіоном, тобто населеним пунктом, адміністративним районом, областю; у пере­ліку спеціальностей підготовка фахівців із спеціальності" реґіональ­на економіка" не передбачено; доцільно ввести спеціальність "ре­ґіональна економіка" і провадити підготовку за спеціалізацією "регіональне управління"; фахівець з управління регіоном повинен знати і вміти регулювати відносини суб'єктів виробництва, розви­ток соціальної інфраструктури, природоохоронні заходи тощо;

по-третє, підготовка фахівців з управління країною на рівні уряду, законодавчого органу, фінансової, банківської, страхової, зовнішньоторговельної системи країни і т. ін.

Сучасна система вищої освіти України готує управлінців (ме­неджерів) для підприємств. Навчальні заклади з державного уп­равління на базі вищої освіти проводять лише підвищення кваліфі­кації і не дають фундаментальних основ управління регіоном, міністерством чи країною. Підготовка фахівця з управління регіо­ном чи країною повинна передбачати формування національно свідомих, патріотично налаштованих посадовців, для яких інте­реси регіону і країни загалом будуть вищі за їхні власні.

1.3. Реґіональна економіка в системі економічних і природничих наук

Наукові аспекти регіональної економіки турбують учених уже декілька століть. Розвиток поселень по території, транспортно-'орговельних шляхів, обґрунтування територіально-управлін­ських функцій для більш розвинутих населених пунктів як колись, так і тепер є предметом тривалих дискусій. Складність цих пи­тань посилюється ще політичними процесами будь-якої країни. Якщо знайдено пропорції оптимізації інтересів зацікавлених суб'єктів виробництва і розподілу продукту, то можна очікува­ти соціально-економічну стабільність. Якщо ж такої оптимізації не досягнуто, то можливі дестабілізаційні тенденції на підприєм­ствах, регіонах і в країні загалом.

Сучасна прикладна економічна наука обґрунтовує п'ять рівнів організації господарських систем: мікроекономіка (економіка підприємства), регіональна економіка або мезоекономіка (еко­номіка частини території країни), <=>макроекономіка (економіка країни) ^мегаекономіка (економіка групи країн континенту), ^гло­бальна економіка (економіка світу).

З цих п'ятьох рівнів організації економічних система неважко побачити, що реґіональна економіка є середньою організаційною ланкою між економічними системами підприємства і країни, а мегаекономіка — між національними економіками країн і світо­вою економікою.

Мегаеко-
номіка		Глобальна
(група
		економіка
суміжних		(світова
країн		економіка)
конти-
ненту)

Мезоеко­номіка (І і більше адмініст­ративних областей)

Мікроеко­номіка (підприєм­ство, І - 2 адмініст­ративні райони області)

Мікроекономіка обґрунтовує питання управління основним, оборотним капіталом, працею, виробництвом і реалізацією про­дукції підприємства. Регіональна економіка (мезоекономіка) — питання управління зайнятістю, земельними, природними ресур­сами, соціального розвитку регіону. Макроекономіка — питання управління динамікою, структурою, пропорціями виробництва, розподілу, обміну і споживання національного продукту.

Стає очевидним, що цих наукових засад обґрунтування рівнів економічних систем достатньо, щоб збагнути всю значимість ре­гіональної економіки як науки, котра особливо актуальна для Ук­раїни в період становлення ринкових відносин. Україна не має у сфері економічної регіоналістики ні належного досвіду, ні добре обґрунтованої теорії регіональних систем, ні конституційних за­собів і механізмів розвитку регіонів, ні належного сформованого світогляду. Україна практично не була тривалий історичний пе­ріод суб'єктом власної національної, регіональної, міжнаціональ­ної і міжрегіональної політики і тому ні належної теорії, ні досвіду у тому немає.

Усе це в сукупності робить надзвичайно актуальною пробле­му регіональної економічної теорії і практики активізації розвит­ку регіонів в Україні. До теорії і практики економічної регіоналі­стики звертаються окремі посттоталітарні держави світу, країни СНД. З цього приводу проводяться національні і міжнародні нау­ково-практичні конференції, на яких учені однозначно стверджу­ють, що господарські процеси відбуваються не одновимірно, а рівнозначно в різних країнах та їх регіонах. Це треба врахувати і в державотворчих процесах в Україні, що відповідно повинно ак­тивізувати розвиток національної економіки через розвиток її регіонів і підприємств, що в них розміщені. Своєю чергою, це по­требує відповідного наукового забезпечення. Сьогодні всі сфери діяльності потребують наукових основ їх розвитку. Це однако­вою мірою стосується і регіоналістики. Досвід ринкових країн по­казує, що в реґіоналістиці вимога науковості має особливе зна­чення, бо можливі допущені помилки матимуть високу економіч­ну, соціальну і навіть політичну ціну.

З цього приводу також зазначимо, що українська економічна наука багата на регіоналістичні дослідження, які досі належно не ЗО

Розділ 1. Предмет, метод і завдання дисципліни узагальнені і не впровадженні у практику. Власне великий розрив економічної практики від економічної теорії, у тому числі й регіо­нальної, в Україні призводить до хронічної стагнації, депресив-ності одних регіонів і викривлення розвитку інших. Усе це зумов­лює потребу наукових основ теорії регіональної економіки і прак­тики її застосування в Україні.

Теорія регіональної економіки повинна посісти вагоме місце в системі наук мікро- і макроекономіки. Як перехідна ланка від мікро- до макроекономічного рівня організації господарських си­стем країн, регіональна економіка охоплює цілий комплекс при­родних і соціальних, виробничих і фінансових процесів, які фор­муються в окремому регіоні, є результатом мікроекономічних і

фактором макроекономічних процесів.

Мікроеко­номіка (підприєм­ство, 1-2 адмініст­ративні райони області)

ГЕОГРАФІЯ |^-ДЕМОГРАФІЯ к-

соцюлопя

ФІНАНСИ

ЕКОЛОГІЯ та ін.

Рис. 1.3. Регіональна економіка в системі окремих наук Відносно умовний перелік наук, які є в основі обґрунтування території регіональної економіки, значно ширший. Уже це дає підстави говорити, що територія регіональної економіки обґрун­товує просторові особливості одних територій і відмінності інших.

Мегаеко-номіка (група

суміжних країн конти­ненту)

Мезоеко­номіка (1 і більше адмініст­ративних областей)

Глобальна економіка (світова

економіка)

Макро­економіка (країна)

Географія. Географічна наука розкриває величину території з її особливими показниками рельєфу, кліматичними умовами, вод­ного режиму, мінерально-сировинних ресурсів, зональністю ґрунтів, рослинності тощо. Крім того, географія висвітлює особ­ливості розселення по території, розвиток населених пунктів, ет­нічний склад населення, традиції господарювання, культури, по­буту, релігії, політичних уподобань, тяжіння до виробничих, тор­говельних центрів і транспортних мереж. Обґрунтовує геопо-літичне (прикордонних регіонів), геоекономічне розміщення, тор­говельне і транзитне значення тих чи інших регіонів.

Демографія. Це наука про відтворення населення. Кожен регі­он має свої особливості господарювання, які значною мірою впли-' вають на природні процеси відтворення і міграції населення. Де­мографія відстежує і узагальнює закономірності народжуваності, смертності, природного і міграційного приросту. Встановлює віко­ву, статеву структуру населення, обґрунтовує причини змін на­роджуваності, смертності, прогнозує зміну чисельності і структу­ри населення на перспективу. Демографія частково торкається вивчення питань населення працездатного віку з погляду рівня його зайнятості і демографічного навантаження на одного зайня­того, тобто скільки одна зайнята особа в економіці забезпечує утримання незайнятих осіб (молодших і старших працездатного віку). Річ у тому, що дохід регіону (країни) створюють зайняті в економіці, який розподіляється між усіма членами суспільства — зайнятими і незайнятими.

Соціологія. Це наука про соціальний стан населення реґіону і країни загалом. Вона вивчає соціальну структуру населення, спосіб мислення різних соціальних груп, ставлення до різних су­спільних процесів. Структуру населення соціологія вивчає зде­більшого за критеріями віку, статі, професії, освіти, трохи менше етнічного складу. Це вивчення має на меті виявлення ставлення різних соціальних груп до політичних партій і їх ідеології, про­грам, до рішень законодавчої і виконавчої влади, до рішень полі­тичного, економічного, торговельного характеру інших країн сто­совно нашої країни. Соціологія також вивчає регіональні особли­вості структури населення, способу його мислення, підтримку

32

влади і опозиційних до влади політичних сил, визначає ступінь політичної єдності чи відносного роз'єднання регіонів тощо.

Фінанси. Це один із найважливіших блоків економічних наук, який стосується і регіональної економіки. Насамперед регіональ­на економіка розглядає фінанси як систему відносин з приводу руху праці, капіталу (основного й оборотного), товарів та послуг, створення і функціонування підприємств, забезпечення зайнятості тощо. Крім того, фінанси розглядаються як система відносин з приводу розподілу доходів та прибутків фізичних і юридичних осіб на території реґіону щодо формування бюджетів підприємств, реґіонів, держави і населення. З фінансами найтісніше пов'язані капіталовкладення у регіоні, створення робочих місць, стан рин­ку праці, валютного ринку, рівня доходів і споживання населення реґіону, рівень і динаміка цін на товари та послуги тощо.

Екологія. Це наука про відносини людини і природи у сфері виробництва і використання мінерально-сировинних ресурсів, рельєфних, кліматичних, водних, ґрунтових умов реґіону. Вона відстежує стан технологій, особливо базових підприємств, рівень забруднення довкілля, вплив забруднення на здоров'я людей (пра­цюючих і непрацюючих), рослин, тварин, повітря тощо. Екологіч­на наука обґрунтовує нормативи і доцільність використання при­родних ресурсів, заходи щодо їх раціонального, економічного використання та відновлення. Для гірських районів розробляють­ся заходи заліснення територій, схилів гір і недопущення руйнів­них повеней, для низовинних і рівнинних районів заходи зменшен­ня і ліквідації ерозії схилів, ґрунтів, збереження ґрунтових вод і водного балансу територій загалом.

Звичайно, що це далеко не повний перелік наук, з якими пов'я­зана регіональна економіка. Вона також використовує для регіо­нального аналізу методи статистики, економіки сільського гос­подарства, промисловості, торгівлі і т. ін. На основі цих методів регіональна економіка аналізує показники відтворення населен­ня, виробництва, споживання у регіоні, виявляє закономірності та обґрунтовує тенденції розвитку реґіону на перспективу. Це дає можливість виявляти природні, економічні, соціальні особливості реґіону, визначати пріоритети капіталовкладень у регіоні для при­скорення його економічного і соціального розвитку.

33