переконаність у необхідності виробництва матеріальних і духовних продуктів для забезпечення життя і розвитку нації, реґіону, підприємства як форми національного суспільного само­відтворення;

розуміння необхідності узгодження особистих, колектив­них, регіональних, державних і національних інтересів у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання;

-> розуміння того, що економіка — це мистецтво ведення гос­подарства, основна роль в якому відводиться продуктивній людині;

переконання у тому, що організація підприємства, бізнесу, регіональної і національної економіки загалом повинна відповіда­ти закону ефективності, тобто вкладені у виробництво чи бізнес капітали мають відшкодовуватися та забезпечити виробницт­во додаткового продукту;

розуміння того, що форма організації виробництва товарів чи надання послуг має бути підпорядкована їх змістові, тобто ефективності функціонування підприємства, регіону і країни за­галом;

^ усвідомлення доцільності формування єдиного погляду на зміст, структуру, пріоритети розвитку підприємства, регіону і країни та їх входження у систему міжрегіональної і міжнарод­ної економіки;

розуміння того, що регіональні економічні й макроекономічні процеси залежать від мікроекономічних: на мікроекономічному рівні (підприємства) відбувається виробництво фізичної одиниці продукції (робіт, послуг) ц з ціною одиниці продукції (робіт, по­слуг) ц, створення вартості виробленої (валової) продукції (ро­біт, послуг) в = цц і її грошово оборотного еквіваленту г:

в = ац - г.

Регіональна валова продукція виразиться як сума валових про-дукцій підприємств регіону:

її її її

І І І

де п — кількість підприємств реґіону, що виробили продукцію.

Розділ 1. Предмет, метод і завдання дисципліни Регіональну валову продукцію можна записати ще так: її її п

І ! І

Регіональну економіку необхідно розглядати як єдність підпри­ємств, що розміщені і функціонують на даній території і спожи­вачів даної території. Попит споживачів визначає рівень і обсяги потреб споживання, потреби нових потужностей визначають рівень і обсяги капіталовкладень, потреби підприємств щодо об­сягів виробництва визначають обсяги обігового капіталу реґіо­ну і т. д. Отже, регіональні показники є простою сумою змінних, які утворюються унаслідок рішень суб'єктів споживання і вироб­ництва на рівні сімей, що проживають у регіоні і підприємств, що діють на території реґіону.

^ Суб'єкти і рівні економічного мислення. Головним носієм про­дуктивної сили та економічного мислення є людина. Вона ство­рює засоби виробництва, технології, підвищує свій кваліфікацій­ний рівень і формує "механізм моделі" економічної системи реґіо­ну, підприємства, розміщує капітал, працю, створює систему управління і регулювання, фінансів, розподілу продукту і спожи­вання. Кожний рівень організації економічної системи потребує відповідного рівня економічного мислення.

Рівні економічного мислення

регіональний рівень управління і регулювання вимагає від його суб'єктів глибокого знання теорії і практики управління територіальними еко­номічними системами (області, району, населеного пункту), володін­ня методами забезпеченості збалансованості територіального вироб­ництва, створення робочих місць і підвищення рівня зайнятості в рег­іоні, залучення капітальних вкладень, задоволення інтересів регіону та соціальних питань і екології; ^ мікроекономічний рівень управління і регулювання (рівень підприємства, розміщеного в регіоні) вимагає від його су б 'єктів глибокого знання теорії мікроекономіки, кредитування, страхування, менеджменту, марке­тингу, ефективного використання праці зайнятих, основного й обо­ротного капіталів, робочого часу і часу виробництва для забезпечення прибутковості їхньої діяльності.

Спільним для суб'єктів кожного рівня управління і регулюван­ня є вирішення інтересів держави, регіону, конкретного виробни­ка. Цими інтересами є:

■=> для держави — надходження до бюджету держави від суб'єктів господарської діяльності регіону;

■=> для регіону — надходження до бюджету регіону від суб'єктів господарської діяльності і населення регіону;

■=> для виробника — надходження до його бюджету від його прибутку (для робітника — його заробітна платня, для власни­ка капіталу — приріст капіталу та ін.).

Керівникам регіонального та мікроекономічного рівнів управ­ління і регулювання повинні бути притаманні такі якості: >націо-нальний патріотизм і загальнолюдський гуманізм; > професіо­налізм і діловитість; > чесність і справедливість.

Це означає, що в державному управлінні повинні переважати інтереси державні над особистими (приватними), у регіонально­му — регіональні над приватними, у власника праці і капіталу — приватні, задовільна реалізація яких створює ресурсні умови ви­рішення інтересів державних і регіональних.

Якщо на рівні регіональному чи державному персонали влади надаватимуть перевагу особистим (приватним) інтересам, це призведе до аритмічності руху фінансових потоків, виробництв, споживання, і, відповідно, зниження виробництва, інвестицій, зро­стання інфляції, безробіття, корупції, криміналізації та інших не­гативних процесів, що спричинить зниження рівня життя населен­ня регіону.

Завдання регіональної економіки. Наука регіональної економі­ки має на меті теоретичне обґрунтування напрямів оптимізації розміщення капіталу і праці, підвищення їхньої продуктивної віддачі, ефективності виробництва валової продукції на підпри­ємстві і регіону загалом, обґрунтування основ і заходів економіч­ного зростання. Досягнення цієї мети потребує розв'язання бага­тьох проблем, які сформувалися у регіонах України упродовж три­валого історичного періоду. Серед них можна назвати:

Ч> по-перше, суперечності між існуючою територіально-галузе­вою структурою економіки регіонів України та необхідністю ство-18

рення конкурентноспроможних регіональних економік з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва;

Ч> по-друге, невідповідність між сформованим економічним по­тенціалом окремих регіонів, галузей і комплексів та ефективні­стю їх використання у період переходу до ринку;

Ч> по-третє, нераціональне розміщення промислового вироб­ництва, галузей соціального комплексу та невідповідність фінан­сово-економічного механізму їх функціонування;

Ч> по-четверте, неспроможність інтеграції української еконо­міки до клубу розвинутих країн через невідповідність структури, динаміки виробництва валової доданої вартості економік регіонів, економічного механізму загалом і стану демократії стандартам цих країн.

Усе це ставить вирішення багатьох завдань перед теорією і практикою регіональної економіки.

* Завдання регіональної економіки — це виявлення дії економічних законів і закономірностей формування, прин­ципів і методів функціонування регіональної економічної си­стеми для продуктивного й ефективного функціонування підприємств, економічного зростання і підвищення добро­буту населення регіону.

Для вирішення цих завдань необхідно насамперед сформувати кадри, які спроможні мислити економічними і регіональними ка­тегоріями, підбирати відповідну систему критеріїв і показників для економічного аналізу, узагальнення тенденцій розвитку, на­уково обґрунтовувати стратегію і тактику розвитку регіональ­ної економіки.

Показники регіональної економіки. Методологія і теорія регіональ­ної економіки намислима без системи показників господарської діяль­ності в межах її території. Регіоналісти спостерігають економічні відмінності між підприємствами і галузями виробництва на тери­торії регіону, між регіонами, а також їхню динаміку. Показники регіональної економіки можна класифікувати на три групи:

Показники загальноекономічної характеристики регіону: ■=> геополітична (для прикордонних регіонів) та загальноекономічна характеристика: охоплює просторове розміщення регіону, його

19

близьких та віддалених сусідів, територіальні, природні, кліматичні, ресурсні особливості, склад населення і політичних сил тощо; ■=> чисельність населення, розселення і демографічні процеси, терито­ріально-адміністративний поділ, розміщення економічного потен­ціалу та ін.;

■=> наявність працездатного населення, кількість зайнятих в економіці

та за видами господарської діяльності; => кількість і структура підприємств базових і соціальних виробництв,

середньорічна вартість основного капіталу, зношеність основного

капіталу тощо;

■=> наявність і структура сировинних ресурсів та середньорічна вартість

оборотного капіталу; О кількість банків, страхових компаній, кредитних ресурсів і т. ін. Показниками загальноекономічної характеристики країни ха­рактеризують загальний економічний потенціал та очікувані ре­зультати, якщо його використовувати згідно з вимогами об'єктив­них економічних і суспільних законів. Основними вимогами є про­дуктивне використання одиниці праці й капіталу та ефективне (прибуткове) виробництво одиниці продукції.

Показники продуктивності та ефективності економічного потенціалу регіону. Економічний потенціал характеризують кіль­кість і якість задіяних чинників виробництва в регіоні: ■=> вартість залученої праці (7), або

Т = т_Лі1,

де Т — чисельність зайнятих (осіб); ц — ціна праці одного зай­нятого (грн.);

■=> вартість задіяного основного капіталу (К), або

К - К ц ,

де К_п — натуральна вартість задіяного основного капіталу; ц_к — ціна одиниці задіяного основного капіталу (грн.);

<=> вартість використовуваного оборотного капіталу (О), тобто

О = О_кц_о,

де О_к — натуральна кількість сировинних, матеріальних, енерге­тичних і інших ресурсів, тонн, штук, кг тощо; ц_о — ціна одиниці оборотного капіталу (грн.);

■=> час праці зайнятих працівників (/), роботи задіяного капіта­лу (година, тиждень, місяць, рік);

Розділ 1. Предмет, метод і завдання дисципліни ■=> валова продукція регіону (В), або

в = Он,

де Q — фізична кількість товарів, робіт і послуг, одиниць, штук тощо; ц — ціна одиниці товару, робіт, послуг у регіоні (грн.);

■=> грошовий оборот у процесі товарообміну валової продукції регіону (Г), або

Г = vr,

де Г — грошова маса (грн.), v — коефіцієнт оборотності грошо­вої маси; В = Г, або Qu, = Г;

■=> продуктивність праці одного зайнятого (в):

в = В/Т

за одиницю часу t, звідки

В = Tet.

■=> трудомісткість одиниці продукції вартістю в І грн. (т), або ефективність виробництва продукції;

_ 1

т- — , або т = Т/В, звідки В = Т/т. в

Показники рівня життя. Рівень життя визначають рівнем доходу населення, або рівнем валової доданої вартості регіону

сІВ = В—О,

де сІВ — валова додана вартість регіону або чистий дохід, О — проміжне споживання підприємств регіону (матеріальні затрати на виробництво регіонального продукту). Величина доходу зале­жить від обсягу виробленого В та обсягу О. Чим більший В і мен­ший О, тим більші dB, грошова маса Т_м і відповідно доходи спо­живачів. Проте платоспроможність населення залежить і від рівня та динаміки цін ц на споживчі товари. Якщо споживчі ціни ц незмінні або зростають меншими темпами, ніж доходи населення, то рівень життя населення зростає. Якщо ціни ц зростають вищи­ми темпами, ніж доходи, то рівень життя населення у регіоні зни­жується. Найважливіші показники рівня життя:

=> виробництво валової доданої вартості сІВ на душу населення у ре­гіоні, або валового внутрішнього продукту сІВ на душу населення в Україні (частина сІВ може розподілятися — дотації, субсидії — між регіонами); ■=> рівень заробітної платні і середній дохід сім'ї у регіоні;

■=> рівень споживчих цін ц, індекс споживчих ЦІН І : ц — ці_ц, де ц —

реальні ринкова ціна в регіоні; ■=> реальне виробництво сіВ і реальні грошові доходи йТ ; тобто кількість товарів, робіт і послуг, які можуть придбати споживачі за йТ з урахуванням реальних ринкових цін ц; ■=> вартість споживчого кошика, або вартість набору з найважливі­ших продовольчих товарів; ■=> рівень безробіття та ін. Такий перелік показників практикується по Україні та й всіх країнах і регіонах світу.

Теоретичні і прикладні завдання регіональної економіки. Су­часна теоретична і прикладна економіка ґрунтовно розвинута на мікро- і макрорівнях. Регіональний рівень як сукупність функціо­нування підприємств окремої території або частини території краї­ни загалом такого розвитку ще не набув. Це зумовлено здебіль­шого переважанням централізованого управління країною у по­передні періоди і обмеженістю функцій управління органами міс­цевого самоврядування. З переходом до ринку є необхідність зву­зити функції держави в управлінні регіонами і посилити роль регіо­нів у самоуправлінні своїх територій. У зв'язку з цим виникає проб­лема розвитку теорії регіональної економіки як проміжної ланки між мікро- і макроекономікою. Вирішення цього завдання потре­бує обґрунтування щонайменше чотирьох аспектів регіональної економіки:

Ч> урахування реальної ціни на товари і послуги в регіоні;

^> формування територіальних затрат виробництва і визна­чення економічних меж регіону;

Ч> формування засад управління і регулювання регіоном;

^> формування кадрів для управління економічними і соціальни­ми процесами в регіоні.

Врахування реальної ціни на товари і послуги в регіоні. В умо­вах ринку головним критерієм організації виробництва товарів і послуг та грошових витрат на придбання матеріальних ресурсів виробниками і товарів та послуг населенням є ціна. Вона фор­мується через співвідношення попиту (уГ^ та пропозиції (Оц), де Г_м — грошова маса, V — коефіцієнт оборотності грошової маси. <2 - фізична кількість товарів, робіт і послуг, ц — ціна одиниці

Розділ 1. Предмет, метод і завдання дисципліни продукції. Ринок як виробничо-обмінну систему регіону описує рівняння господарської збалансованості:

Ом = уг_и

Ліва його частина характеризує пропозицію, права — попит, тому це є й рівнянням ринкової економіки, яке пропонує дві аль­тернативи організації виробництва і споживання. Перша — аль-т фнатива пропозиції виробника: виробник на власний розсуд виробляє товари чи послуги без урахування потреб споживача. Друга — альтернатива попиту споживача: споживач сам обирає, що йому споживати, а виробник здійснює виробництво товарів і послуг, беручи до уваги попит на нього. Ціна встановиться сама собою, як компроміс між продавцем і покупцем на ринку.

> виробника:

ц - (о + т)+ а_к+ сі_п, де (о + т) = с — собівартість одиниці продукції; а_к — норма амортизації основного капіталу в одиниці продукції; сі — норма прибутку, яка забезпечує конкурентоспроможність продукції ви­робникові;

> споживача:

де Г_м— грошова маса (доходи споживачів); Q — фізична кількість товарів, робіт і послуг; v — коефіцієнт оборотності грошової маси.

При тому співвідношення Г_м і ц повинно забезпечити плато­спроможність споживача, рівень якої залежатиме від рівня вит­рат Г_м* і рівня заощадження доходів споживача — ЗГ_у.

Г_м > Г_м*~~ заощадження більше 0;

Г = Г*~заощадження дорівнює 0;

Г < Г ~ заощадження менше 0; Стає очевидним, що затрати виробництва товарів і послуг з одного боку і витрати грошових доходів споживачів на придбан­ня товарів і послуг з іншого враховуються ними при формуванні ціни на ці товари і послуги в даному регіоні.

Затрати виробництва, споживання. Економічна реґіоналіза-ція турбує учених ще з XIX ст. Зумовлено це насамперед обґрун­туванням затрат виробництва при створенні нових підприємств, розвитку населених пунктів тощо. Вважається, що розміщення підприємства настільки ж важливе, як і рішення здійснити капіта­ловкладення саме там. Річ у тому, що ефективність функціону­вання підприємства, групи підприємств на окремій території ча­сто залежить не стільки від їх технічного рівня, технологій, скільки від правильного вибору розміщення, створення відповідної інфра­структури тощо. Критерієм, що визначає розміщення підприємств по території є їхні загальні виробничі затрати О_в, які описує рівність:

0,=3BJZ, + ^3T-₉->aЬD, де ЗВП_І — затрати виробництва продукції в г'-му пункті тери-

Розділ 1. Предмет, метод і завдання дисципліни торії; ЗТи — затрати на транспортування продукції з і-го пункту до у'-го споживача.

Затрати виробництва продукції (О_п) складають з одноразо­вих затрат, тобто капіталовкладення К в основні фонди і поточ­них затрат, які використовують для придбання обігових матері­альних ресурсів О і оплати праці Т. Сума поточних витрат О + Т «кладає собівартість продукції. Отже, О можна розрахувати за формулою:

0„ = (О + Т) +А_{к +} сі_п-К, . де А_к — річна величина амортизації основного капіталу; сі — нор­ма прибутку у сфері виробництва відповідного виду продукції (або) процент (частка) плати за банківський кредит); сі_пК — річна величина втраченої виплати (або річна величина плати за банків­ський кредит).

Як загальні виробничі затрати (О_в), так і затрати виробницт­ва продукції (О_п) підприємств у різних місцях будуть різними. Навіть якщо О_п виявляться однаковими, а віддаленість підпри­ємств від споживачів їх продукції будуть різними, то О будуть різні через неоднакові транспортні витрати О на переміщення готової продукції.

З іншого боку, ні самі О_п, ні О_в не можуть бути орієнтиром для обґрунтування розміщення підприємств, так і меж регіону зага­лом. Очевидно й те, що в місцях концентрації товарів і спожи­вачів ціни на них будуть менші. Віддаленість реалізації товарів від місць виробництва, або віддаленість місць придбання товарів від місць проживання споживачів впливатиме на зростання ціни через зростання О_в і зменшення ЗГ_М через збільшення Г_м*. Це дає підстави стверджувати, що співвідношення виробничих.затрат і прибутків, виробників грошових доходів і заощаджень споживачів одних регіонів до інших може бути в основі визначення економіч­ної межі між цими регіонами. Власне питання економічної реґіо-налізації потребує якнайскорішого теоретичного обґрунтування.

Формування засад управління і регулювання регіоном. Регіональ­не управління формується на рівні обласної, районної адміністра­тивної одиниці, населеного пункту і являє собою особливий вид управління діяльністю щодо регулювання соціально-економічних

25

■ процесів на даній території. Збережена в Україні система регіо­нального управління є частиною макроекономічного управління усім народним господарством. Регіональне управління має зав­дання забезпечувати оптимальне поєднання державних і регіональ­них інтересів. Пріоритетними, звичайно, залишаються державні інтереси. Регіони не є самодостатніми і практично отримують до­тації від держави.

На сьогодні на рівні регіону поєднують декілька видів управ­лінської діяльності: ^державне, ^регіональне, ^галузеве управ­ління. За таких обставин не можна узгодити інтересів усіх суб'єк­тів, що показала практика соціалістичного господарювання. Річ у тому, що кожен має свої інтереси, які здебільшого полягають у прагненні присвоїти максимальну кількість ресурсів, забезпечи­ти собі вигоду. Координуючу роль органів регіонального управ­ління щодо підприємств і організацій, підпорядкованих вищим інстанціям, сьогодні їх обмежують здебільшого узгодженням діяль­ності щодо землекористування, охорони природи, будівництва, використання незайнятого населення працездатного віку, вироб­ництва товарів народного споживання, соціально-культурного, побутового та іншого обслуговування населення. Місцеві орга­ни управління не мають необхідних прав контролю і прямо не відповідають за діяльність підприємств і компаній на їх території і не можуть впливати на ефективність їх роботи. Судова система здебільшого захищає інтереси великого капіталу, навіть якщо вони суперечать логіці економічного розвитку чи чинному зако­нодавству.

У співвідношенні функцій галузевих міністерств і відомств та органів регіонального управління на території домінує галузевий підхід, тобто вплив рішень міністерств, що створює певні труд­нощі у формуванні ринкового механізму відносин між виробни­чими суб'єктами, забезпеченні комплексного розвитку підпри­ємств, регіонів, налагодженні ефективних внутріреґіональних еко­номічних зв'язків, виявленні і використанні міжгалузевих резервів інтенсифікації виробництва.

В умовах незалежної України є тенденція до об'єднання вироб­ників на основі спільних ідеологічних чи політичних поглядів і 26

Розділ 1. Предмет, метод і завдання дисципліни зосередження капіталу. Об'єднуються промисловці державних та приватних підприємств тощо. Однак узгодити державні, галузеві, регіональні та приватні інтереси за відсутності ринкового меха­нізму реалізації цих інтересів поки що не вдається. Державно-ре­гіональні структури управління прагнуть вирішувати надто с.сладну систему взаємозв'язків, інколи поєднуючи непоєднуваль-не, врегулювати неврегульоване. Водночас більша частина еко-номіко-виробничих проблем регіонального характеру може само­регулюватися за відповідних економічних і правових умов щодо власності, підприємництва, державної підтримки, політики опо­даткування і т. ін. Це означає, що в основі ринкового механізму мають бути економічна свобода підприємця, приватна власність на капітал і результати виробництва, конкуренція, державні й регіо­нальні бюджетні обмеження, передбачувана політика держави тощо.

Формування кадрів регіонального управління. Система вищої освіти для підготовки фахівців управлінського профілю готує кад­ри управління для підприємств (менеджмент організацій). Фахівців управління регіоном, тим паче міністерством, країною практич­но не готує. Якщо для фахівців управління країною розвинута теорія і практика макроекономіки, то для фахівців управління ре­гіоном потрібні теорія і практика регіонального управління. Проб­лема ще полягає у тому, що часто-густо керівниками регіонів стають люди без економічної, фінансової, управлінської освіти, але є представниками певних політичних сил, які отримали під­тримку виборців на виборах Президента, депутатів Верховної Ради України чи місцевих представницьких органів. Такі керівники регіонів здебільшого мають освіту інженера, ветеринара, агроно­ма, бухгалтера, рідше економіста, фінансиста, менеджера і т. д., тобто тих спеціальностей, які співзвучні з проблемами управлін­ня економічних і соціальних процесів регіональної чи національ­ної економічної системи.

Досвід ринкових країн показує, що управління економічною системою мікроекономічного, регіонального і макроекономічно­го рівня організації потребує підготовки фахівців для кожної з економічних систем. Спосіб мислення керівника найуспішнішого підприємства не завжди приведе регіон до економічного і соціаль­ного успіху. Регіональному керівникові потрібні не лише знання і

-27