15) . Етногеографічні проблеми України та шляхи їх подолання.

Огляд регіональних суперечностей етнонаціонального розвитку в Україні випукло розкриває одну з головних проблем, які З*являються у процесі гармонізації етнонаціональної сфери- збереження і навіть поглиблення кризових виявів укр.. етнічності, що мають системний характер, але найбільше проявляються через високий ступінь асиміляції, а ще більше – акультурації державо формуючої нації, етнічних українців, причому всіх без регіонів унаслідок тривалої дискримінації щодо українство політики. Розміри асиміляції етнічних українців засвідчують декілька тривожних моментів:

Частка етнічних українців у деяких пд. І сх. Регіонах, які не вважають рідною свою нац.. мову, досягнувши загрозливого рівня, продовжує зростати.

Особливо великий розмах русифікації етнічно українського населення у містах та в середовищі населення молодого віку в умовах дальшої урбанізації несе небезпеку загострення кризового стану української етнічності.

Деконцентричний тип розселення населення з рідною укр.. мовою, який уже намічається у центральній Україні, але гостро проявляється у пд. І сх. Регіонах. Зумовлює не оптимальність культурних зв*язків великих міст та сільської місцевості.

Проблема асиміляції та акультурації етнічних українців виявляється по-різному, але насамперед у інформаційно-психологічній залежності від російської культурної продукції.

У 2005р в Україні було випущено укр.. мовою лише 18,9% усіх журналів, 31,3% усіх газет і трохи більше книжок. Важливо, що на цій проблемі акцентував увагу ще у 20-ті рр. ХХ століття С. Рудницький, і вона залишається актуальною і до сьогодні.

Ні політичні ні культурні еліти не усвідомлюють усієї небезпеки проблем асиміляції та акультурації, які полягають у тому, що дальша поляризація за ступенем культурної цілісності у середовищі укр.. етнічної нації та істотна мовно- культурна дивергенція можуть призвести до її порушення , а відсутність монолітності державо формуючої нації- це очевидний розлом у підвалинах неподільності держави.

Дуже низьким на сьогодні є рівень володіння етнічно неукраїнським населенням державною укр.. мовою, що є значною перешкодою на шляху його інтеграції в укр.. культурне середовище. Частка осіб у середовищі етнонаціональних меншин, які крім рідної вільно володіють укр.. мовою становить 20,3%. У таких непростих умовах стає помітною необхідність системної регіональної етнополітики України, яка здійснювалася б в різних сферах, але насамперед у напрямку розширення багатогранно україномовного міського культурного середовища.

Першочерговим завданням є призупинення дії інформаційних чинників акультурації та створення нових механізмів самоусвідомлення мешканцями великих міст, необхідності доцільності якісного культурно-лінгвістичного переходу в україномовне культурне середовище.

Для вирішення проблем потрібна ефективна робота як державних структур так і різних груп суспільства, яка попри усі складності уже у наближчій перспективі може забезпечити формування суцільного україномовного середовища насамперед у всіх обл.. центрах центральної України, а згодом враховуючи порівняно вищий % населення з рідною укр.. мовою – Дніпропетровська та Херсона. Важливо звернути увагу, що відставання частки нас-ня з рідною укр. Мовою від реального вживання укр. Мови в комунікаційно-інформаційній сфері великих міст свідчить про певні резерви і навіть об*активну готовність цього населення до рішучого і повного переходу в україномовне середовище. Розв*язання такої проблеми потребує диференційованого підходу щодо різних груп населення, передусім урахування вікових особливостей та соц. Походження громадян.