- •1) Етногеографія як наукова дисципліна
- •2) ) Етнічна географія в системі етнознавчих наук
- •3) Джерела етнічної географії України
- •5) Історія еннічної географії в Україні
- •6) . Історико-географічні особливості розвитку етнічного складу населення України в хх ст.
- •Перепис населення 2001 року
- •8) Розселення українців в державі
- •9) Розселення росіян в Україні
- •10) Розселення етнічних і національних меншин в Україні
- •12) Західна українська діаспора
- •13) Східна українська діаспора.
- •15) . Етногеографічні проблеми України та шляхи їх подолання.
- •16) . Українські етнічні землі
- •17) Методика та методи етногеографічних досліджень
- •18) . Історико – географічні особливості розвитку мовного складу населення України в другій половині xXст.
- •20) . Українські етнографічні землі
15) . Етногеографічні проблеми України та шляхи їх подолання.
Огляд регіональних суперечностей етнонаціонального розвитку в Україні випукло розкриває одну з головних проблем, які З*являються у процесі гармонізації етнонаціональної сфери- збереження і навіть поглиблення кризових виявів укр.. етнічності, що мають системний характер, але найбільше проявляються через високий ступінь асиміляції, а ще більше – акультурації державо формуючої нації, етнічних українців, причому всіх без регіонів унаслідок тривалої дискримінації щодо українство політики. Розміри асиміляції етнічних українців засвідчують декілька тривожних моментів:
Частка етнічних українців у деяких пд. І сх. Регіонах, які не вважають рідною свою нац.. мову, досягнувши загрозливого рівня, продовжує зростати.
Особливо великий розмах русифікації етнічно українського населення у містах та в середовищі населення молодого віку в умовах дальшої урбанізації несе небезпеку загострення кризового стану української етнічності.
Деконцентричний тип розселення населення з рідною укр.. мовою, який уже намічається у центральній Україні, але гостро проявляється у пд. І сх. Регіонах. Зумовлює не оптимальність культурних зв*язків великих міст та сільської місцевості.
Проблема асиміляції та акультурації етнічних українців виявляється по-різному, але насамперед у інформаційно-психологічній залежності від російської культурної продукції.
У 2005р в Україні було випущено укр.. мовою лише 18,9% усіх журналів, 31,3% усіх газет і трохи більше книжок. Важливо, що на цій проблемі акцентував увагу ще у 20-ті рр. ХХ століття С. Рудницький, і вона залишається актуальною і до сьогодні.
Ні політичні ні культурні еліти не усвідомлюють усієї небезпеки проблем асиміляції та акультурації, які полягають у тому, що дальша поляризація за ступенем культурної цілісності у середовищі укр.. етнічної нації та істотна мовно- культурна дивергенція можуть призвести до її порушення , а відсутність монолітності державо формуючої нації- це очевидний розлом у підвалинах неподільності держави.
Дуже низьким на сьогодні є рівень володіння етнічно неукраїнським населенням державною укр.. мовою, що є значною перешкодою на шляху його інтеграції в укр.. культурне середовище. Частка осіб у середовищі етнонаціональних меншин, які крім рідної вільно володіють укр.. мовою становить 20,3%. У таких непростих умовах стає помітною необхідність системної регіональної етнополітики України, яка здійснювалася б в різних сферах, але насамперед у напрямку розширення багатогранно україномовного міського культурного середовища.
Першочерговим завданням є призупинення дії інформаційних чинників акультурації та створення нових механізмів самоусвідомлення мешканцями великих міст, необхідності доцільності якісного культурно-лінгвістичного переходу в україномовне культурне середовище.
Для вирішення проблем потрібна ефективна робота як державних структур так і різних груп суспільства, яка попри усі складності уже у наближчій перспективі може забезпечити формування суцільного україномовного середовища насамперед у всіх обл.. центрах центральної України, а згодом враховуючи порівняно вищий % населення з рідною укр.. мовою – Дніпропетровська та Херсона. Важливо звернути увагу, що відставання частки нас-ня з рідною укр. Мовою від реального вживання укр. Мови в комунікаційно-інформаційній сфері великих міст свідчить про певні резерви і навіть об*активну готовність цього населення до рішучого і повного переходу в україномовне середовище. Розв*язання такої проблеми потребує диференційованого підходу щодо різних груп населення, передусім урахування вікових особливостей та соц. Походження громадян.
