18) . Історико – географічні особливості розвитку мовного складу населення України в другій половині xXст.

Політичні аспекти етнодемографічних процесів у другій половині XX ст. виявились найбільш випукло у змінах структури населення за рідною мовою. Отже, за переписом 1959 року частка населення, яке вважало рідною українську мову, становила 73,0 %; російську 24,3%;інші мови 2,7%. У 1989 році мовна структура населення виглядала вже іншим чином: частка населення, яке вважало рідною українську мову, зменшилась до 64,6%, рідну російську мову зросла до 32,9%, інші мови визнало рідними 2,5%, усього населення. Зіставлення значень відносної кількості населення за рідною мовою за переписом 1959 і 1989 років, свідчить, що помітні структурні зміни відбулись внаслідок різкого зменшення (8,4%) питомої ваги населення, що вважало рідною українську мову, і відповідно – різкого збільшення (на 8,6%) питомої ваги населення, що вважало рідною мовою російську. Частка населення, що вважало рідними інші мови істотно не змінилась (зменшилась лише на 0,2%). Важливо зазначити, що обсяги зменшення частки україномовного населення суттєво випереджали обсяги зменшення частки етнічних українців (зменшилась на 4,1%) і відповідно темпи зростання частки російськомовного населення випереджали темпи зростання частки етнічних росіян (зросла на 5,2%). Кількість російськомовних українців упродовж 1959-1989 років зросла у 2,2 рази. А частка російськомовного етнічно українського населення в структурі усього російськомовного населення зросла з 20,4% у 1959 році до 27,1% у 1989 році.

Загальні тенденції русифікації і як наслідок – де українізація своєрідно пов’язуються і з урбанізаційними процесами. Так у 1959 році серед сільського населення 98,6% етнічних українців вважали рідною мовою українську. Причому 5,1% етнічних росіян у сільській місцевості також визнали себе україномовними. В міському середовищі ,враховуючи не лише демографічні, але й соціально – культурні аспекти, українство домінуючої позиції не мало. Так у 1959 році лише 53,1% усього міського населення України і 84,7% міських українців вважали рідною мовою українську. А в Києві, наприклад, у 1959 році саме етнічні українці вважали рідною українську мову. І лише 1,1% етнічних росіян у містах України ідентифікували себе як україномовне населення. Внаслідок урбанізації, з одного боку,частка українців в міському населенні зростала, оптимізуючи загалом соціальну структуру українського етносу, однак, з другого боку, дискомфортні для української етнічності соціально – культурні умови великих міст, особливо східних і південних регіонів, прискорювали асиміляційні процеси.

Так найбільше зменшення частки населення з рідною українською мовою – понад 11%, утворюють суміжні області ( Луганська, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Харківська) – це зумовлено: високим ступенем урбанізації і промислового розвитку, його географічним розміщенням ( найбільш висунутий в східному і південно – східному напрямках), а також особливостями історії заселення.

Високі показники зменшення частки україномовного населення( від 8 до 11%) упродовж 1959 – 1989 років характерні для 3 південних областей – Одеської, Миколаївської і Херсонської – це зумовлено: меншою опірністю асиміляційними процесами українського середовища пізніше заселених регіонів.

Значно нижчими темпами зменшувалась відносна кількість населення яке вважало рідною українську мову, у центральному Подніпров’ї, особливо на Чернігівщині та на Поділлі.

У західному регіоні частка україномовного населення зменшилася лише в Івано – Франківській області – це зумовлено: порівняно вищими темпами імміграції росіян, зумовленої політичними чинниками та індустріалізацією Прикарпаття. Майже не змінився цей показник у 2 волинських областях- Волинській та Рівненській. Найвищий приріст частки населення з рідною українською мовою відбувся у Закарпатській, Львівській та Чернівецькій областях – це зумовлено: вищим значенням зростання частки етнічно українського населення загалом.

Зростання частки населення, що вважало рідними інші мови, відбулося лише у деяких центральних, центрально – східних, східних і південних регіонах: Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська і у Криму.

19. Етногеографічне районування України.

Сукупна дія чинників: мозаїчність етносів, міграції, моменти формування державних кордонів – зумовлює формування етногеографічних районів.

Етногеографічна диференціація переважно характерна для молодих держав в т.ч. і України.

В У. попри помітний вплив багатьох різноманітних чинників, найважливіший історико-географічний, тобто особливості розвитку українських земель складі різних держав, визначив районні етногеографічні відмінності.

Отож, на підставі аналізу багатьох чинників: частки українців та етнічних меншин, володіння мовою, асиміляцією та ін. виділяють:

Закарпатська та Чернівецька

Волинсько-Галицький район (Вол, Рівн, І-Ф, Львівська,Терн області)

Центральний ( Вінн, Жит, Київська,Кіров, Полт, Сумська, Хмельн, Черкаська та Чернігівська)

Донецький (Донецька і Луганська)

Одеський (Одеська)

Центрально-Причорноморський (Миколаївська, Херсонська)

Дніпровсько-Харківський (Дніпр, Харківська, Запоріз)

Кримський (АР Крим)

Поділ здійснено на основі гео. положення та особливостей заселення. Виділено 8 районів.

Що стосується Центрального району, то Сумська область різниться, адже у всіх інших областях регіону частка українців понад 90%, а в ній 88,8%. Вища тут і частка українців з російською рідною мовою. Але ці показники не є досить ідмінними, і більше схожі з Центральним районом аніж з Харківською областю.

Усі райони різняться ромірами, положенням, проблематикою. Так закарпатська та Чернівецька хоча не утворюють суцільного регіону але схожі історико-географічними умовами та етнонаціональною стуктурою. Етнічно укр. . населеннстановить понад 75%. Меншини розселені компактно, у прикордонній, сільській місцевості. Високий рівень самосвідомості, низький рівень мовної асиміляції. У закарпатській області 99% українців, 97% угорців, 99% румунів та 91% росіян рідною вважають мову своєї національності. Теж можна сказати про Чернівецьку область. Проблемою регіону є погане володіння укр.. мовою неслов’янських меншин. У Закарпатті лише 45% угорців та 25% румунів зазначили що вільно володіють укр..мовою.

Західний, або Волинсько-Галицький регіон: охоплює 5 областей, висока частка етнічних українців понад 95%, мала частка росіян менше 5%, та мало російськомовного населення. Росіяни розселені у великих містах, промислових та рекреаційних центрах. Велика частка росіян- міське населення – 80%. У Тернополі етн.росіян 3%, у Львові 9%. Добре адаптовані росіяни до укр..культурного середовища. Близько 15% вважають рідною українську, а поміж тими хто вважає рідною російську багато тих, хто вільно володіє українською. Частка росіян, що родились в цьому регіоні-мала. Післявоєєний період характеризується зменшенням тут поляків, чехів.

Центральний район частка українців від понад 85% (Сумська) до 90% (Вінницька). Велика частка етнічних укр. У сільській місцевості понад 95%. Частка українців з рідною російською-більша ніж у Західному і коливається від 1 % до 8%. Частка українців з рідною російською менша частки росіян з рідною українською, виняток становить м. Київ. Частка українців з рідною російською вища у обласних центрах. У вінниці 5%, а у вінницькій області 1,2% і т.д. Етнонаціональні меншини: євреї, росіяни, розселені диспрерсно. Поляки компактно у Житомирській, Вінницькій. Білоруси-Чернігівська.

Дніпровсько-Харківський є повністю в межах української етнічної території, але був заселений пізніше українцями. Економічне освоєння, індустріальний розвиток сприяв тому, що тут поселялись інші національності . майже 10% Дніпропетровської області народилось на території Росії.. У межах регіону частка українців сягає 70-80%. У сільському населенні частки вищі. Українці з рідною українською 70%. Велика диференціація між великими містами та селами. У містах рідною більше вважають російську. У сільській місцевості поширеніша укр..мова. Зросла й частка росіян з рідною українською. Високий рівень українізація росіян.

Центрально-Причорноморський у кінці 18-19 ст став остаточно складовою укр..етнічної території. Україніців 82%У селах понад 88%. Частка росіян у містах 18%. Трошки більше значення у Новій Каховці. Значна частка українців з рідною російською переважає над росіянами з рідною українською.

Східний, Донецький повністю в межах укр..етнічної території., але має двоетнічний, українсько-російський характер. Тут живе 34% усіх росіян країни, з них 11% народилось в Росії. Частка українців 57%, у селах 73%. З інших етнічних меншин виділяються грекиюЗ рідною українською лише 27% усього населення регіону. Глибока криза української культури та етнічностіЮ русифікація. Висока частка міжетнічних шлюбів. Донецький регіон- епіцентр міграцій з нестабільних районів Росії ( у90-х)

Одеський регіон з найбільшою в країні мозаїчністю.З рідною українською близько 50%. Кількість українців в 3 рази більша за росіян. Українці складають більшість у Одесі, Білгород-Дністровському, Іллічівську та ще 3 містах. В ізмаїлі більшість становлять росіяни. Болгари більшість у Болградському районі. Найбільш полі етнічний Ізмаїльський район, де частка українців, молдаван та болгар практично одинакові. Донедавна українську мову не вивчали у школах!

Кримьский зі всього населення півострова 16% народилось в інших реіонах, 18% у РФ, 8% Узбекистан. Більшість російське та російськомовне населенн. Але кількість росіян зменшилась, через збільшення кримських татар та зменшення людності.Кількість кримських татар зросла у 6 раз.Знизилась кількістьй українців. Найбільше українців у красноперекопську, Ялті. Найменше у Керчі, Судаку. Високий рівень асиміляції, русифікації. Низький рівень володіння українською мовою.