14. Віршовані пам’ятки острозької школи

СМОТРИЦЬКИЙ Герасим Данилович — релігійний, освітній і культурний діяч, поет і письменник-полеміст. Князь Костянтин Костянтинович Острозький запросив Герасима Смотрицького до свого родового гнізда — Острога, призначивши його підскарбієм. Невдовзі Герасим Смотрицький очолив острозьку школу — «академію», став її першим ректором і провідним діячем гуртка вчених, що зібрався навколо неї. Він взяв найактивнішу участь у підготовці до видання Острозької Біблії (Острог, 1580 — 1581), яку друкував Іван Федоров. Педагог і вчений, «перший руський богослов», за визнанням сучасників письменник-полєміст, сатирик, майстер віршування, Г. Смотрицький був автором творів, із яких тільки частина дійшла до нашого часу. З прозових його творів відомі передмова до острозької Біблії та два полемічні трактати — «Ключ царства небесного и нашеє християнскоє духовноє власти нерешимый узел» і «Каленъдар римски новы», видані однією книжкою в Острозі 1587 р.

В поезіях релігійно-містичні роздуми поєднує з ренесансно-гуманістичними ідеями. Оспівуючи в такому дусі сильну, активну, творчу особистість, він підпорядковує її ідеї "спільного блага"; прославляючи освітню і культурну діяльність, пріоритетного значення надає не "зовнішньому знанню" (світським наукам), а "внутрішній", богонатхненній мудрості; розкриваючи внутрішню сутність людини і зосереджуючись на її духовному змісті, усуває зі своєї поезії характерний для ренесансного світогляду пейзаж.

С. у своїх творах виступає проти ідеї унії православної й католицької церков, викриває експансіоністські наміри Ватикану щодо укр. церкви та укр. народу, заперечує притаманні західній схоластиці раціоналістичні методи витлумачення істин віри. Разом з ін. вченими Острозького осередку він стає біля витоків процесу модернізації православної релігійної доктрини, що відбувався не без впливу поширеної в Україні реформаційної ідеології. Це, зокрема, спричинилося до більшої акцентуації потреби особистішого осмислення Св. Письма при збереженні авторитету церкви в справі його інтерпретації та посиленні православних містичних тенденцій.

Так, наприклад, у вірші Плютархус обігрується одна з апофегм (афористичних сентенцій) Плутарха.

Творчість М.Смотрицького.

До останнього часу історики літератури звертали увагу переважно на прозові полемічно-публіцистичні твори М.Смотрицького. Однак важливою є й поетична спадщина М.С. Серед неї можна виділити кілька груп віршованих текстів. До першої групи відносимо вірші-зразки з "Граматики". Ці віршові фрагменти складені ним самим, вони є ілюстраціями до теоретичних пояснень і мають експериментальний характер. М.Смотрицький, услід за Л.Зизанієм, спробував розробити церковнослов’янську просодію, взявши за основу грецькі зразки і намагаючись застосувати метричну версифікацію, грунтовану на чергуванні довгих і коротких складів. Утвердилася думка, що ця спроба була невдалою, оскільки східнослов’янські мови не мають довгих і коротких голосних звуків. Дехто з дослідників припускає, що версифікація, запропонована Мелетієм, "при всій своїй недосконалості", давала все ж можливість східнослов’янській поезії "звільнитися від силабічного віршового ладу, такого штучного і чужого для церковнослов’янської мови, і вийти на свій шлях розвитку".

У цих міркуваннях немає чіткості щодо розмежування церковнослов’янської і східнослов’янських мов, що породжує плутанину. Адже церковнослов’янські вірші не складалися за силабічною системою. Силабічні вірші східнослов’янські поети писали польською мовою і книжними різновидами староукраїнської, старобілоруської та староросійської мов; силабо-тонічних віршів церковнослов’янською мовою ніхто й ніколи всерйоз не писав. Інша річ, що у версифікаційних міркуваннях "Граматики" М.Смотрицького і в його метричних експериментах є об’єктивні силабо-тонічні тенденції, які породжувалися впливом живих східнослов’янських мов, їхнім тиском на місцеву церковнослов’янську орфоепію й просодію. Ці тенденції справді могли мати значення при формуванні силабо- тонічної системи.

15. Львівська братська школа протягом тривалого часу залишалась зразком для всіх братських шкіл, і статут якої запозичувався новостворюваними братствами. В основі шкільної науки даного навчального закладу лежав принцип релігійно-морального виховання як підґрунтя для осягнення шкільних наук. Учні виховувалися на християнсько-моральних засадах, їм прищеплювалися повага, свідоме й діяльне ставлення до храму та богослужіння, щире розуміння щоденного виконання свого вищого обов’язку.

Значною мірою школа утримувалась за кошти від діяльності Львівської братської друкарні.

Статут Л. Б. Ш. («Порядок шкільний» 1591 р.) — пам'ятка української педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. До Л. Б. Ш. приймали дітей різних станів зі Львова та інших міст і сіл України. Навчання проводилося тодішньою руською (українською) літературною мовою. Вивчали слов'янську, грецьку, латинську мови (риторика, граматика, піїтика), діалектику, а також арифметику, геометрію, астрономію, філософію, богослів'я, музику. Школа була й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. Із каталога братської бібліотеки видно, що значну увагу приділяли творам класичних авторів: тут були видання Арістотеля, Овідія, Вергілія, Валерія Максима та інших. В 1591 р. була надрукована греко-слов'янська граматика «Адельфотес», складена учнями школи і учителем Арсенієм Еласонським.

У різний час ректорами й учителями тут були: С. Зизаній, Л. Зизаній, Ф. Касіянович, І.Борецький, П. Беринда, Г. Дорофеєвич, І. Трофимович-Козловський, С. Косов, В. Ушакевич та ін. Гетьман П. Сагайдачний заповів значні кошти на потреби школи. Л. Б. Ш. мала значний вплив на розвиток освіти не лише на Русі-Україні, а й у Білорусі, Молдові, Волощині та інших країнах. Вона виховала чимало видатних громадських і культурних діячів. З другої половини 17 ст. занепала, припинила існування в кінці 18 ст.

Прос фонема.

По-грецьки написані передмова від малих, привіт першого хору та двовірші другого до п’ятого хлопця в Просфонемі. Учні привітали митрополита віршем і прозою поперед усього в церкві перед народом, а на другий день у самій школі. Митрополит Рагоза приїхав з початком 1591р. до Львова, де освятив малу церкву в дзвіниці в ім'я Трьох Святих, благословив підвалини великої церкви Успення богородиці і пастирським посланієм заявив, що єпископ Гедеон нелюдськи пригнічує братство, тому закликав його на суд, дее єпископові заборонено угнітати братство під загрозоб відлучення від церкви.

У панегірику митрополитові цікаве прохання від бідних учнів до Рагози, свідоцтво, як давно звідси пішов по Україні з заходу перейнятий звичай ходження бідних учнів за прохарчуванням по мешканцях міста з привітними віршами на Різдво і на Великдень.

Привіт Рагозі це сливе вільний від впливу польсько-латинської поетики зразок віршованого риторичного писання. Порівняння тут узяті з Біблії або з природи, наприклад, своє бажання бачити митрополита порівнюють діти з спрагненою землею. На польський впливуказують хіба полонізми.

У «Просфонимі», вітаючи нового митрополита, «старші» порівнюють свою радість із радістю старозавітного Авраама, котрий прийняв «бога странствующа»; Лота в Содомі, який надав притулок у своєму домі ангелам, із радістю трьох отроків, які, «во огни суще», побачили ангела, котрий допоміг їм перемогти «Навходоносора со всЂм єго множеством»; із радістю пастирів, які почули ангелів, «благовЂствующих Христа». Цікаво, що зіставлення земного Церковного владики з богом чи з ангелами не було для поета XVI ст блюзнірством.

Автором був вчитель грецької мови братської школи Кирило Транквіліон Ставровецький.