П.41 Поняття банківської системи та особливості банківської системи України

Одне з центральних місць в економіці будь-якої країни належить банківській системі.

Поняття банківська система, як і більшість визначень в теорії банківської справи, не є єдиним і сталим. У міжнародній практиці найбільш поширеною є думка про те, що банківська система - це сукупність банківських і небанківських фінансових установ, що виконують окремі банківські операції.

Наведені вище визначення не характеризують діяльність банківської системи, як складової кредитної системи.

Банківська система відноситься до складних систем, що поєднують в собі ознаки детермінованих і імовірнісних систем. Це система активного цілеспрямованого типу.Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за банківською діяльністю.Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі, зміцнення та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, скасування їх дискримінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забезпечити правову основу безпосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та банків і утворення на цій основі конкурентноздатного національного фінансового капіталу. Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення системного ризику для банківської системи в цілому, яка б включала, по-перше, механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи, однозначний об'єктивний механізм державної підтримки банківського сектора у разі виникнення несприятливого системного ризику. По-друге, необхідно створити для суб'єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України. Для цього необхідно розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики, з врахуванням української специфіки.

З метою захисту вкладів громадян треба створити Міжбанківський фонд обов'язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи.

Необхідно створити дійовий механізми застави майна.

П.46 Земельна рента та її форми

Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землевласник, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г вир-ва.

Земельна рента - плата за право користування землею.

Форми земельної ренти:

Диференціальна рента 1, що поділяеться на диф ренту за родючістю земель (адже якість землі не всюди однакова) й на диф ренту за місцезнаходженням наприклад до місць реалізації сг продукції, чи до транспортних шляхів. також існує диф рента 2, яка виникає внаслідок можливості більш продуктивного земельного користування при умові наприклад удоприення землі, підвищення її родючості і отримання на цій основі додаткової вартості.

Абсолютна земельна рента передбачає плату за користування землею як такою, навіть якщо приведенні гос-ва на цій землі прибуто отримати неможливо, бо це лише тимчасове явище і як тільки ситуація зміниться абсолютна рента знов піде в силу

Монопольна рента пов’язана з користуванням особливими землями, які мають винятковй властивості. Наприклад землі біляя Коктебеля в Криму, які мають виняткові умови для зрошення винних сортів винограду. Їх рента буде високою саме за цей рахунок.

П.47

Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землевласник, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г вир-ва.

Земельна рента - плата за право користування землею

Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне користування землею, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Рентні доходи розподіляються між власником землі та її орендарем або між державою і тими, хто користується землею. Використання землі в Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки (виходячи з кадастрової оцінки земель). У земельному податку і орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний доход перетворюється у ренту. Розмір орендної плати орендареві встановлюють за угодою сторін. У результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва надлишковий доход збільшується. До закінчення строку договору він надходить орендарям у вигляді рентного доходу. При укладенні нового договору він може бути зарахований в орендну плату і надходити вже власнику землі. З метою стимулювання інтенсифікації сільського господарства доцільно оптимально здійснювати розподіл рентного доходу другої диференційної ренти між власником землі і орендарем. Останній повинен бути заінтересований у додаткових вкладеннях у землю, а це вимагає залишення у нього певної частини рентного доходу. Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлює Верховна Рада України. Рентний доход, що міститься у платежах за землю, надходить до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки. Частина коштів від плати за землю централізується у державному і обласних бюджетах. Від плати за землю, а отже, і вилучення рентного доходу звільняються заповідники, національні та дендрологічні парки, ботанічні сади, заказники (крім мисливських), дослідні господарства науко-во-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та ін. Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю (а отже, і від вилучення рентного доходу) протягом 3-х років з часу передачі у їх власність або надання в користування земельної ділянки. З рентою пов'язана ціна землі. Вона визначається як капіталізована рента, тобто грошовий капітал, що забезпечує його власни-кові той самий доход, але у формі не ренти, а суми відсотка на вкладення у банк. . Ціна на землю залежить від розміру земельної ренти і позикового відсотка. П.51Нд- Джерела та фактори росту, стадії руху національного доходу.

націо­нальний доход по суті - це нова, створена суспільством за певний період часу (рік) вартість. Кількісно національний доход - це різниця між сукупним суспільним продуктом і фондом заміщення.

Національний доход має як вартісну, так і натурально-речову форми.

Величина національного доходу - це один з найважливіших макроекономічних показників. Він найбільш повно дає уявлення про рівень економічного розвитку країни, а також про її потенцій­ні можливості забезпечувати добробут населення й вирішувати соціальні проблеми.

Виходячи з того значення, яке має націона­льний доход, суспільство завжди зацікавлене в його зростанні. Від чого ж воно залежить? Визначаючи національний доход як нову вар­тість, створену в галузях матеріального виробництва, можна вважати, що всі ті фактори, які сприяють підвищенню ефективно­сті виробництва або збільшенню його обсягів, є в той же час і факторами зростання національного доходу..

Кількість праці, затраченої в сфері матеріального виро­бництва. Чим більше праці витрачається суспільством впродовж року у виробництві, тим більшим є й національний доход.

Підвищення продуктивності праці. Це найважливіший фактор зростання національного доходу. Хоча підвищення продук­тивності праці не збільшує національний доход у вартісному вираженні3", він зростає в натуральному обсязі, тобто, та ж вартість буде втілюватись у більшій масі різноманітних споживних вартостей.