- •1.Поняття та види недемократичних режимів.
- •2. Структура правової культури.
- •3. Формаційний підхід до типології держави.
- •4. Вимоги правильного застосування норм права.
- •5. Поняття і значення типології держави.
- •7. Правомірна поведінка: поняття та види.
- •8. Види органів держави.
- •9. Поняття і види форм(джерел) права.
- •10. Публічне і приватне право.
- •11. Поняття та ознаки юридичної відповідальності.
- •12. Особливості елементів форми Української держави.
- •13. Матеріалбне і процесуальне право.
- •14. Поняття та класифікація юридичних фактів.
- •15. Поняття, структура і призначення механізму держави.
- •16. Принципи організації та функціонування апарату держави.
- •17. Поняття і види соціальних норм, їх основні властивості.
- •18. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації.
- •19. Поняття та ознаки органів держави.
- •20. Види нормативно-правових актів.
- •21. Поняття та ознаки правової держави.
- •22. Виховна функція права та правове виховання.
- •23. Поняття та види систематизації нормативно-правових актів.
- •24. Об’єкти правових відносин.
- •25. Структура норми права.
- •26. Наукові концепції про сучасні держави.
- •27. Значення теорії держави і права для підготовки юристів.
- •28. Поняття та структура державного апарату України.
- •29. Поняття та принципи законності.
- •30. Поняття та ознаки держави.
- •31. Співвідношення суспільства, громадянського суспільства і держави.
- •32. Види правовідносин і критерії їх класифікації.
- •35. Види норм права.
- •36. Поняття, ознаки, функції і принципи правотворчості.
- •37. Поняття та види державного режиму.
- •38. Галузі вітчизняного права, їх характеристика.
- •39.Поняття і структура правосвідомості.
- •40. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.
- •41. Прогалини у праві і засоби їх подолання та усунення.
- •42. Поняття і основні ознаки правовідносин.
- •43. Види правомірної поведінки.
- •44.Правова культура: поняття і структура.
- •45. Предмет і методологія теорії держави і права.
- •46. Поняття системи права.
- •47. Склад правовідносин.
- •48. Функції теорії держави і права.
- •49. Право, економіка, політика.
- •50. Склад правопорушень.
- •51. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі і за колом осіб.
- •52. Способи тлумачення норм права.
- •53. Поняття та види суб’єктів права.
- •54. Основні закономірності та причини виникнення держави.
- •55.Офіційне та неофіційне тлумачення норм права.
- •56. Правова поведінка: поняття та ознаки.
- •57.Система юридичних наук. Місце теорії держави і права в системі юридичних наук.
- •58. Поняття правопорядку.
- •59. Стадії правового регулювання.
- •60.Місце і роль держави в політичній системі.
- •61.Поняття права та його соціальна цінність.
- •62.Підстави юридичної відповідальності.
- •63.Поняття та класифікація функцій держави.
- •64.Поняття і зміст системи законодавства.
- •65. Співвідношення системи законодавства з системою права.
- •66.Елементи політичної системи суспільства, їх характеристика.
- •67.Поняття, види функцій права.
- •68.Загальна характеристика функцій та принципів діяльності органів законодавчої,виконавчої та судової влади.
- •69.Концепція громадянського суспільства. Особливості її становлення та формування.
- •70.Поняття політичної системи суспільства.
- •71.Поняття правового (судового та адміністративного) прецедента як одного із джерел права.
- •72. Поняття та основні форми реалізації норм права
- •73. Місце і роль основного Закону в системі законодавства.
- •74. Місце і роль партій в політичній системі суспільства.
- •75. Цивілізаційний підхід до типології держави.
- •76.Класифікація конституційних прав громадян України.
- •77.Поняття і види тлумачення норм права.
- •78. Основні підходи до розуміння сутності держав.
- •79. Нормативно-правовий акт як основна форма (джерело) права України.
- •80. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок.
- •81. Поняття правопорядку.
- •82. Види, способи і типи правового регулювання.
- •83. Відмінність між системою права і системою законодавства.
- •84. Право і держава: аспекти співвідношення.
- •85.Поняття предмету та методу правового регулювання.
- •86. Гарантії законності і правопорядку.
- •88. Основні ознаки права.
- •89. Види юридичної відповідальності.
- •90. Поняття та елементи правового статусу особи.
- •91. Зміст правовідносин.
- •92. Інтерпретаційно – правові акти: поняття, види, їх місце в системі правових актів.
- •93. Правопорушення: поняття, ознаки і види.
- •94. Співвідношення і взаємодія норм права з іншими соціальними нормами.
- •95. Закон та його види.
- •96 Співвідношення процесу застосування норм.
- •97. Види правової поведінки.
- •98.Правове регулювання як різновид правового впливу на суспільні відносини.
- •99. Принципи права та їх характеристика
- •100.Поняття та елементи форми держави.
- •101. Основні елементи системи права, їх характеристика.
- •102. Суб’єкти правових відносин, їх види.
- •103. Поняття та види форм правління.
- •104. Акти застосування норм права: поняття, ознаки, види.
- •105. Основні правові системи сучасності.
88. Основні ознаки права.
1. Вираження міри свободи, рівності та справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. І цією мірою є справедливість. Повної свободи досягти не можна, проте можна бути вільним у тій мірі, у якій вільні інші. У праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповідають обов'язки, що їх обмежують. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, «відміряє» і оформляє саме свободу в людських взаємовідносинах, свободу індивіда. Свобода невіддільна від справедливості і становить її підставу. Свобода завжди є обмеженою конкретними рамками (мірою), які не допускають антигромадських актів «користування свободою». Це — рівність у свободі.
Але не завжди, не за усіх історичних часів була рівність у свободі, єдина для усіх міра свободи. Приміром, кріпосне право закріплювало становище несвободи селянина. Віднімаючи свободу в селянина, воно віддавало свободу пану. Міра свободи кріпака і пана — різна. По суті, кріпосне право — це вираження через закон свободи поміщика. Всяке право містить у собі елемент свободи, міру свободи, дарма що ця свобода й може бути односторонньою, має характер привілею однієї особи на шкоду іншій. У такому разі через право як систему норм, виданих державою, виражається воля панівного класу, свавілля панів і несвобода селян. Селяни віднесені не до суб'єктів, а до об'єктів права. До них не є застосовним принцип правової рівності. Таке право не може бути справедливим, тому що не виражає міру свободи, рівну для усіх. Справедливість — це баланс інтересів: влади і громадянина, виробника і споживача, продавця і покупця, роботодавця і робітника тощо. Справедлива міра свободи характеризує зміст права, а загальнообов'язковість права, що засновується на легітимному примусі, є його формальною властивістю, яка має істотний характер.
Найвище суспільне призначення права -- забезпечувати у нормативному порядку свободу в суспільстві, підтверджувати справедливість, виключити сваволю і свавілля з життя суспільства. Неспроста ще римські юристи писали: уня est ars boni et aequi - право є мистецтво добра та справедливості. Із загальносоціа-льної точки зору право — це міра свободи і справедливості. З формальної точки зору право — це міра свободи та справедливості, яка фактично захищена в цьому суспільстві.
2. Нормативність виявляє сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості — право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінки людей. За допомогою норм право регулює різні суспільні відносини, слугує знаряддям втілення в життя політики держави, засобом організації її різнобічної управлінської та іншої діяльності. У нормативності є одна істотна риса: право виражається в нормативних узагальненнях (загальні дозволяння, загальні заборони, загальні зобов'язування), які встановлюють межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певному ступені суспільного прогресу.
3. Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки. Саме тому суб'єкти права чітко знають межі правомірної і неправомірної поведінки, свої права, свободи, обов'язки, обсяг і вид відповідальності за вчинене правопорушення. Вираження норм у законах, інших нормативних актах, встановлення формальної рівності — це основна ознака формальної визначеності права.
4. Системність права полягає в тому, що право — це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені. Системність вноситься до права законодавством. Лише системне, несуперечне право, яке виражає свою сутність через принципи, здатне виконати завдання, що постають перед ним. Сьогодні в Україні найважливіше і найнагальніше завдання — відновити і зміцнити системність права, оскільки неузгодженість нормативно-правових актів розірвала системоутворюючі зв'язки між юридичними нормами.
5. Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес. Право акумулює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян у їх гармонічному поєднанні, злагоді та компромісах. Воля пронизує діяльність людини, її цілеспрямовану поведінку в усіх, у тому числі й у правовій, сферах життя. Розуміння волі в праві виключає зведення права до знаряддя насильства держави, засобу придушення нею індивідуальної волі. Створюється ілюзія, що право виходить від держави. Насправді в ідеалі держава в особі своїх законодавчих органів «підносить до закону» суспільні, групові та індивідуальні інтереси, які відповідають принципам справедливості, свободи, демократії, рівності, гуманізму.
6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин, що воно має нормативний характер.
7. Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права додержуються та виконуються добровільно, в силу внутрішнього переконання. Значна частина населення підкоряється вимогам правових лише тому, що за правом постає держава. Державна охорона правових норм містить у собі державний легальний примус, різні організаційні, організаційно-технічні, виховні та превентивні (попереджувальні) заходи державних органів з дотримання та виконання громадянами юридичних норм. До порушників вимог норм права компетентні державні органи можуть застосовувати заходи юридичної відповідальності приписів— дисциплінарної, адміністративної, кримінальної. Тим самим держава забезпечує загальнообов'язковість норм права.