- •1.Поняття та види недемократичних режимів.
- •2. Структура правової культури.
- •3. Формаційний підхід до типології держави.
- •4. Вимоги правильного застосування норм права.
- •5. Поняття і значення типології держави.
- •7. Правомірна поведінка: поняття та види.
- •8. Види органів держави.
- •9. Поняття і види форм(джерел) права.
- •10. Публічне і приватне право.
- •11. Поняття та ознаки юридичної відповідальності.
- •12. Особливості елементів форми Української держави.
- •13. Матеріалбне і процесуальне право.
- •14. Поняття та класифікація юридичних фактів.
- •15. Поняття, структура і призначення механізму держави.
- •16. Принципи організації та функціонування апарату держави.
- •17. Поняття і види соціальних норм, їх основні властивості.
- •18. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації.
- •19. Поняття та ознаки органів держави.
- •20. Види нормативно-правових актів.
- •21. Поняття та ознаки правової держави.
- •22. Виховна функція права та правове виховання.
- •23. Поняття та види систематизації нормативно-правових актів.
- •24. Об’єкти правових відносин.
- •25. Структура норми права.
- •26. Наукові концепції про сучасні держави.
- •27. Значення теорії держави і права для підготовки юристів.
- •28. Поняття та структура державного апарату України.
- •29. Поняття та принципи законності.
- •30. Поняття та ознаки держави.
- •31. Співвідношення суспільства, громадянського суспільства і держави.
- •32. Види правовідносин і критерії їх класифікації.
- •35. Види норм права.
- •36. Поняття, ознаки, функції і принципи правотворчості.
- •37. Поняття та види державного режиму.
- •38. Галузі вітчизняного права, їх характеристика.
- •39.Поняття і структура правосвідомості.
- •40. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.
- •41. Прогалини у праві і засоби їх подолання та усунення.
- •42. Поняття і основні ознаки правовідносин.
- •43. Види правомірної поведінки.
- •44.Правова культура: поняття і структура.
- •45. Предмет і методологія теорії держави і права.
- •46. Поняття системи права.
- •47. Склад правовідносин.
- •48. Функції теорії держави і права.
- •49. Право, економіка, політика.
- •50. Склад правопорушень.
- •51. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі і за колом осіб.
- •52. Способи тлумачення норм права.
- •53. Поняття та види суб’єктів права.
- •54. Основні закономірності та причини виникнення держави.
- •55.Офіційне та неофіційне тлумачення норм права.
- •56. Правова поведінка: поняття та ознаки.
- •57.Система юридичних наук. Місце теорії держави і права в системі юридичних наук.
- •58. Поняття правопорядку.
- •59. Стадії правового регулювання.
- •60.Місце і роль держави в політичній системі.
- •61.Поняття права та його соціальна цінність.
- •62.Підстави юридичної відповідальності.
- •63.Поняття та класифікація функцій держави.
- •64.Поняття і зміст системи законодавства.
- •65. Співвідношення системи законодавства з системою права.
- •66.Елементи політичної системи суспільства, їх характеристика.
- •67.Поняття, види функцій права.
- •68.Загальна характеристика функцій та принципів діяльності органів законодавчої,виконавчої та судової влади.
- •69.Концепція громадянського суспільства. Особливості її становлення та формування.
- •70.Поняття політичної системи суспільства.
- •71.Поняття правового (судового та адміністративного) прецедента як одного із джерел права.
- •72. Поняття та основні форми реалізації норм права
- •73. Місце і роль основного Закону в системі законодавства.
- •74. Місце і роль партій в політичній системі суспільства.
- •75. Цивілізаційний підхід до типології держави.
- •76.Класифікація конституційних прав громадян України.
- •77.Поняття і види тлумачення норм права.
- •78. Основні підходи до розуміння сутності держав.
- •79. Нормативно-правовий акт як основна форма (джерело) права України.
- •80. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок.
- •81. Поняття правопорядку.
- •82. Види, способи і типи правового регулювання.
- •83. Відмінність між системою права і системою законодавства.
- •84. Право і держава: аспекти співвідношення.
- •85.Поняття предмету та методу правового регулювання.
- •86. Гарантії законності і правопорядку.
- •88. Основні ознаки права.
- •89. Види юридичної відповідальності.
- •90. Поняття та елементи правового статусу особи.
- •91. Зміст правовідносин.
- •92. Інтерпретаційно – правові акти: поняття, види, їх місце в системі правових актів.
- •93. Правопорушення: поняття, ознаки і види.
- •94. Співвідношення і взаємодія норм права з іншими соціальними нормами.
- •95. Закон та його види.
- •96 Співвідношення процесу застосування норм.
- •97. Види правової поведінки.
- •98.Правове регулювання як різновид правового впливу на суспільні відносини.
- •99. Принципи права та їх характеристика
- •100.Поняття та елементи форми держави.
- •101. Основні елементи системи права, їх характеристика.
- •102. Суб’єкти правових відносин, їх види.
- •103. Поняття та види форм правління.
- •104. Акти застосування норм права: поняття, ознаки, види.
- •105. Основні правові системи сучасності.
2. Структура правової культури.
Правова культура складається із низки взаємозалежних елементів.
1. Рівень правосвідомості і правової активності громадян —
виражається у ступені засвоєння (вираження знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов'язків. Кожен суб'єкт покликаний: осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст, уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; уміти застосовувати в практичній діяльності набуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.д.
Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадянин професійним юристом, працівником правотворчої або пра-возастосовної сфери або він займається іншою діяльністю.
Професіонал-юрист повинен досконало знати правові розпорядження. Громадянин-не юрист використовує мінімум правових знань, потрібний для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, ро-
зуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Громадянин у загальному вигляді повинен знати норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична, передусім кримінально-правова відповідальність, для комерсантів — цивільно-правова відповідальність.
Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону, що означає припущення (умовність) про знання особою закону, яке прийняте з метою нормального функціонування всієї правової системи і виступає неодмінною вимогою правової культури. Тому кожен громадянин має бути зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й проявляти правову активність.
2. Стан юридичної практики:
а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства — виражається в досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів, вирішенні процедурних законодавчих питань. Усе це разом узяте — показник рівня правотворчої (в тому числі законодавчої) культури;
б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозасто-совної практики — виражається як робота правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником пра-вореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення.
Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна, нотаріальна та інші види юридичної практики являють собою специфічне провадження, відповідним чином організоване і сплановане, її суб'єкти — юристи-професіонали. їх діяльність — показник рівня правозастосовної культури.
3. Режим законності і правопорядку — стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою
правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Непохитність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень та їх додержання — основа режиму законності та правопорядку.
Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що входять до правової системи суспільства.