2.1. Наукові основи криміналістичного дослідження письма

Письмо — один зі способів фіксації мови. Визначальними особливостями його на відміну від усного мовлення й інших способів фіксації (на магнітну стрічку, наприклад) є закріплення на папері чи іншому матеріалі і передача інформації, змісту мови за допомогою символів, знаків, букв.

У письмі виділяються дві сторони: значеннєва (письмова мова) і технічна, чи графічна (графіка виконання — почерк).

Письмова мова — це зміст документа (понятійне наповнення) і мовні засоби, якими воно виражається. Почерк — система рухів при виконанні письмових знаків.

При дослідженні письма аналізу піддається весь комплекс характеристик рукописного тексту, тобто як значеннєва, так і графічна сторони, хоча по них вирішуються різні задачі: по письмовій мові встановлюється автор документа, по почерку — його виконавець.

Можливість встановлення автора і виконавця рукописного документа ґрунтується на індивідуальності і сталості (стійкості) письмово-мовних і графічних навичок кожного з пишучих. Формування і розвиток цих навичок і прояв зовні ґрунтуються на ідентифікаційних ознак письма і протікає відповідно до психофізіологічного вчення академіка І. П. Павлова про вищу нервову діяльність людини.

Навички письма формуються під впливом мовного середовища, навчання, роботи, у тому числі і письмової практики, особливостей фізичних і психічних рис особистості індивідуума.

У процесі оволодіння навичками письма від пишучого вимагаються свідомі, цілеспрямовані зусилля у виборі лексичних засобів, у дотриманні граматичних і стилістичних норм, правил правопису письмових знаків. Надалі в результаті тривалого тренування навички письмо стає автоматизованим, увага пишучого в основному зосереджується на змісті документа, а не на мовних і графічних засобах його вираження.

Автоматизированность навички письма, зв'язок його з вищою нервовою діяльністю і мисленням людини лежать в основі індивідуальності і стійкості письма в часі.[1]

Кожній людині властиві особливі, характерні тільки для нього навички письма. Індивідуальність письма виявляється в сукупності відображень ступеня грамотності, характеру стійких граматичних помилок, специфіки словникового запасу (використовуваної лексики), манери викладу думок на папері, особливостей накреслення письмових знаків. Індивідуальність здобуваються людиною в процесі навчання і практичної діяльності. Навички визначаються неповторністю комплексу фізіологічної, психічної й анатомічної структури особистості.

Навички письма, будучи сформованими, стають, по словам І. П. Павлова, «костяними», важко змінюваними, закріплюються у вищій нервовій системі у вигляді своєрідного динамічного стереотипу настільки міцно, що людина не може вільно змінити їх по першому бажанню. Разом з тим І. П. Павлов допускав настання деяких часткових змін у навикових діях, пояснюючи їхньою можливістю переходу зі звичайного динамічного стереотипу на новий як реакцію на зміни навколишнього середовища. Однак, будучи менш стійкими у фізіологічному відношенні, нові нервові зв'язки при поверненні до первісних зовнішніх умов поступаються місцем старим, більш міцним зв'язкам.[2]

На стійкість прояву навичок письма в значній мірі впливає ступінь фіксації (автоматизації) стереотипу у вищій нервовій системі. Чим вищий цей ступінь фіксації, тим важче проходить перебудова навички, і навпаки, чим слабкіший стереотип (або він ще остаточно не склався), тим легше змінюються закріплені ним навичкові дії.

Автоматизованість письма виявляється доти, поки воно виконується в «нормальних» умовах, у яких формувався стереотип. Різка однократна зміна умов (цільового призначення письма, фізичних чи психічних перевантажень, навмисного перекручування письмової мови чи почерку) приведе до припинення чи значного ослаблення автоматизованості виконання письма, до виконання його під посиленим контролем свідомості. Однак через короткочасність нових умов сформована раніше манера письма не руйнується і сталі нервові зв'язки лише тимчасово гнітяться. При поверненні до первісних («нормальних») умовах (письму без штучного перекручування) автоматизація навичок цілком відновлюється.

Наукові положення про нашарування нових нервових зв'язків на старі, тривале збереження і можливості регенерації останніх мають практичне значення в криміналістичній експертизі письма. Явище збереження старого стереотипу виявляється навіть при спробах навмисного перекручування особливостей письмової мови і почерку. Який би спосіб маскування індивідуального письма при цьому не використовувався, власні навички, закріплені стереотипом, що виробилися, зберігаються, і деякі з них відображаються в перекрученому письмі.

Індивідуальність письма, сталість проявів у письмі особливостей письмово-мовних і графічних навичок дозволяє використовувати їх в криміналістичних цілях — з метою ідентифікації особистості автора і виконавця документа.