- •1. Кпу: поняття, предмет, завдання, система
- •2. Кримінально-правова політика
- •3. Наука
- •4. Кримінальне законодавство України та його система
- •5. Поняття Закон про кримінальну відповідальність, його ознаки та значення.
- •6. Структура кримінального закону та кку
- •7. Кримінально-правові норми та їх види
- •8. Диспозиція
- •9. Санкція
- •10. Тлумачення кримінального закону: види та прийоми
- •11. Територіальний принцип дії кримінального закону України.
- •12. Принцип громадянства в кримінальному праві України.
- •13. Космополітичний (універсальний) принцип.
- •14. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі.
- •15. Порядок прийняття та вступу кримінального закону в силу
- •17. Зворотна сила кримінального закону
- •18. Правові наслідки засудження за межами України
- •19. Статті 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину
- •20, 22. Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочину.
- •23. Поняття складу злочину, його види.
- •24. Склад злочину та його елементи
- •25. Співвідношення поняття злочину та складу злочину
- •26. Квалифікація злочинів
- •27. Конкуренція норм в кримінальному праві України
- •28. Імплементація норм міжнародного права в кримінальне законодавство України
- •29. Елементи та ознаки складу злочину
- •30. Обов’язкові та факультативні ознаки складу злочину
- •31. Поняття та класифікація об'єктів злочину.
- •32, 33, 34. Загальний, родовий, безпосередній об’єкт складу злочину та його значення
- •35. Багатооб’єктні злочини
- •36. Поняття основного, додаткового, факультативного об’єктів злочину та їх співвідношення
- •37. Предмет злочину
- •38. Поняття та ознаки об'єктивної сторони злочину.
- •39. Суспільно-небезпечне діянні
- •40. Непереборна сила, непереборний фізичний примус, психічний примус, та їх значення в Кримінальному праві України.
- •41. Злочинні наслідки та їх види
- •42. Причинний зв'язок
- •43. Факультативні ознаки об`єктивної сторони складу злочину
- •50. Суб'єкт злочину та його ознаки.
- •51. Осудність і неосудність в кримінальному праві України, критерії неосудності.
- •52. Фізіологічне та патологічне сп'яніння
- •53. Вік кримінальної відповідальності
- •54 Спеціальний суб'єкт злочину
- •55. Зменшена (обмежена) осудність
- •56.Суб'єктивна сторона складу злочину та її ознаки. 14
- •57.Форми вини та її види.
- •58.Умисел та його види.
- •59. Співвідношення прямого та непрямого умислу
- •61. Види умислу
- •62. Необережність та її види.
- •63. Змішана форма вини
- •64. Інтелектуальні і вольові ознаки умислу.
- •65. Злочинна самовпевненість та її відмінність від непрямого умислу.
- •66. Злочинна недбалість та її критерії.
- •67. Казус в кримінальному праві
- •68. Поняття та види помилок в кримінальному праві.
- •69. Юридична помилка та її види.
- •70. Фактична помилка та її види.
- •71. Кримінальна відповідальність в кримінальному праві України та її підстави.
- •72. Підстави кримінальної відповідальності
- •73. Поняття стадій вчинення злочину та їх види
- •74. Готування до злочину
- •75. Замах на злочин, його поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки
- •76. Попередня злочинна діяльність, її правове значення.
- •77. Закінчений злочин
- •78. Поняття виявлення умислу на вчинення злочину і його значення для попередження злочинів
- •79. Добровільна відмова від вчинення злочину та її відмінність від діяльного каяття.
- •80. Співучасть у злочині
- •81. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті
- •82. Види співучасників
- •83. Ексцес виконавця та його види
- •84. Особливості добровільної відмови співучасників від доведення злочину до кінця
- •85. Спеціальні питання відповідальності за співучасть.
- •86.Форми співучасті.
- •87. Відповідальність за невдале підбурювання і пособництво
- •88. Підстави та межі кв при співучасті
- •89.Поняття і види причетності до злочину.
- •90. Приховування злочину та його види
- •91. Недонесення про злочин
- •92. Потурання злочину
51. Осудність і неосудність в кримінальному праві України, критерії неосудності.
Злочин - діяння провинне. Винність особи припускає її здатність давати звіт за свої дії та керувати ними. Лише за таких умов може йтися про відповідальність. В іншому випадку покарання буде безглуздою помстою.
При наявності такої здатності вчинене особою суспільне небезпечне діяння може бути надане її до вини, і така особа вважається законом (ст. 19 КК) осудною.
Отже, осудність - це здатність особи давати собі звіт про свої дії, усвідомлювати їх суспільне значення та керувати ними, і поєднана з цим спроможність відповідати за вчинений злочин.
Проблема осудності тісно поєднана з проблемою свободи волі людини. Це та проблема, навколо якої точаться суперечки сторіччями.
При наявності віку та осудності маємо найважливіші ознаки як елемент складу злочину.
В деяких умовах, за деякими обставинами людина позбавляється можливості правильно усвідомлювати свої дії і керувати ними. Це стан неосудності..
Неосудність - це нездатність особи розуміти суспільне значення своїх дій, віддавати звіт у своїх діях чи керуватиними, що сталася наслідком хворобливих змін її психіки. Неосудність - це такий психічний стан особи, в якому вона не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними через тимчасовий розлад душевної діяльності, хронічної душевної хвороби, слабоумства чи іншого хворобливого стану (ст. 19 КК).
Перебуваючи в такому стані, особи визнаються кримінальним законом неосудними і не можуть бути суб'єктами злочину, не можуть підлягати кримінальній відповідальності.
Для визначення неосудності використовують два поєднаних між собою критерії неосудності: медичний (біологічний) і юридичний (психологічний).
Юридичний (психологічний) критерій неосудності характеризується двома ознаками, які витікають із поняття неосудності:
1. Інтелектуальним моментом, тобто нездатністю розуміти значення своїх дій та віддавати звіт у своїх діях.
2. Вольовим моментом, тобто нездатністю керувати своїми діями. Вольовий момент характеризує такий психічний стан особи, перебуваючи в якому вона розуміє суспільну сутність вчинку, але не може, не спроможна через хворобу керувати собою, бо її воля пошкоджена. Особа в такому стані не може втриматися від вчинку, не має змоги зупинити себе або не може рухатися, діяти, коли це необхідно.
Юридичний критерій визначає головний зміст неосудності, вказуючи на те, що особа неспроможна розуміти своїх дій, не може дати собі звіт про свої дії та не може ними керувати. Юридичний критерій обмежує ознаки інших критеріїв неосудності (медичного). Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо встановити хоча б один із двох його моментів - інтелектуальний чи вольовий.
Медичний (біологічний) критерій неосудності характеризується широким колом душевних (психічних) хвороб та психічних аномалій.
Законом установлені найбільш поширені:
1. Тимчасовий розлад душевної діяльності - це раптові, короткочасні розлади психіки (реактивний стан, біла гарячка, патологічне сп'яніння, патологічний афект або інший хворобливий стан психіки).
2. Хронічна душевна хвороба, тобто постійний розлад психіки людини (епілепсія, шизофренія, прогресивний параліч або сифіліс мозку, деякі види психозів тощо).
3. Недоумство (олігофренія) - тобто занадто слабкий розвиток, крайня нерозвиненість інтелекту з незворотнім пониженням розумової здібності через хворобу мозку (травми, поранення, інфекції тощо). Відрізняють декілька ступенів недоумства:
а) дебільність - початковий ступінь, людина може орієн- туватися в обстановці, виконувати нескладні обов'язки, визнається осудною;
б) імбецильність - середній ступінь, нездатність до орієнтування, не може виконувати ніяких обов'язків;
в) ідіотія - третій, найвищий ступінь, інтелект відсутній.
4. Інший хворобливий стан - різні істотні зміни психіки людини (психопатії, неврози тощо).
Медичний критерій неосудності є додатковим, він лише дає підставу для юридичного критерію. При наявності медичного критерію лише виникає питання про неосудність, яка остаточно встановлюється лише при наявності юридичного критерію.
Для визнання особи неосудною треба встановити наявність однієї ознаки юридичного критерію (інтелектуального моменту або вольового) і одну ознаку медичного критерію (тимчасовий розлад душевної діяльності чи хронічну душевну хворобу, недоумство або інший хворобливий стан)! Тільки сукупність цих ознак - однієї медичної і однієї юридичної - дає поняття та підстави неосудності. Особа, ви2 знана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності (ч. 2ст. 19КК). До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру (ст. 92, 94 КК):
1) поміщення в психіатричну лікарню зі звичайним наглядом;
2) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом;
3) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом.
Осудність та неосудність - це поняття власне кримінально-правові і можуть застосовуватися лише до злочину і лише в момент його вчинення.
Не відноситься до неосудності алкогольне чи наркотичне сп'яніння. Особа, яка вчинила злочин у стані будь-якого сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності (ст. 21 КК). Згідно з п. 13 ст. 67 КК вчинення особою злочину в стані сп'яніння визнається обставиною, що обтяжує відповідальність. Особу, засуджену за злочин, вчинений на основі алкоголізму чи наркоманії, суд, незалежно від призначеного покарання, може направити на примусове лікування (ч. 1 ст. 96 КК).
Особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, від кримінальної відповідальності не звільнюється. Вона у такому випадку звільняється від покарання. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню (ч. 4 ст. 95 КК).
У літературі час від часу то розпалюється, то затухає суперечка про так звану «зменшену осудність».
«Зменшена осудність» - це коломежовий стан між осудністю та неосудністю психопатів, дебілів, хронічних алкоголіків і наркоманів та осіб, які мали поранення (струс, травми тощо). Здатність таких осіб усвідомлювати характер своїх дій та керувати ними хоча і знижена, зменшена, але вона збереглася, є. Якщо в особи така здатність є, то вона осудна, винна, бо вина неподільна. Якщо ж особа такої здатності не має, то вона неосудна. Тобто осудність як вагітність - або вона є, або немає.
Кримінальне законодавство деяких країн - Угорщини, Польщі, Чехії, Югославії - знає поняття «зменшеної осудності». Кримінальний кодекс України у ст. 20 визначає, що обмежено осудною є особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад була нездатна у повній мірі усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених ст. 94 КК.