Розділ 1. Підприємство як первинна ланка економіки

1. Соціально-економічна природа підприємства та його основні функції

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, відбувається формування нової соціально-економічної структури. Виникають та швидко утверджуються нові типи господарюючих суб'єктів.

Перехід до ринкової системи господарювання тісно пов'язаний з виникненням та поширенням самостійної ініціативної діяльності суб'єктів економічних відносин, спрямованої на виробництво продукції, надання послуг, з метою отримання прибутку. І це цілком виправдано, так як підприємництво є невід'ємною складовою економічної діяльності суспільства.

Незважаючи на певні розбіжності в тлумаченні змісту підприємництва, всі дослідники підкреслюють його винятково велике значення для економічного зростання. Наприклад, У. Ростоу, характеризуючи фактори економічного зростання, надавав особливого значення схильності людей до інновацій і матеріальних удосконалень, а також до споживання. Р. Арон пов'язував зростання з дією факторів, що виражають раціоналізацію, притаманну індустріальному суспільству, дух науковості, дух економічного розвитку, дух прогресу, дух раціоналізованого управління та демократії.

Діяльність суспільства, яка характеризує його розвиток, - це специфічний спосіб ставлення людини до дійсності. Економічна діяльність матеріальна, але її доповнює духовність, робота інтелекту та почуття. Будь-яке економічне ставлення персоніфіковане, тобто здійснене в людях, зайнятих у будь-якій економічній діяльності, і опредмечене, втілене в матеріальних та духовних результатах людської праці. У процесі господарювання люди змінюють світ, перетворюючи явища природи і суспільства в об'єкти своєї діяльності. Діяльність спонукається потребами, для задоволення потреб потрібні ресурси - виробничі, природні та інші, які є обмеженими, їх дефіцитність зумовлює граничність випуску кінцевого продукту.

Економіка кожного суспільства становить сукупність різних видів праці, результатом якої є створення матеріальних і нематеріальних благ та їх рух до споживачів. Ця праця здійснюється на основі взаємодії продуктивних сил та виробничих відносин, що характеризується їх взаємопроникненням і взаємовираженням. Підприємництво виступає як система економічних відносин з приводу здійснення найбільш ефективного поєднання факторів виробництва з метою максимізації прибутків, що історично виникли в процесі розвитку людства, суспільства. Воно представляє собою вільне господарювання в різноманітних галузях діяльності, що здійснюється з метою задоволення потреб в продукції, роботах, послугах та отриманні прибутку. В основі підприємницької діяльності лежать самостійність, самоуправління, висока особиста мотивація праці, ініціативність, значний ризик, що очікується.

Появі підприємства передує ділова активність окремих людей або груп людей, яка є основою для організації процесу виробництва із створення матеріальних та інших благ і сприяє добробуту кожного члена суспільства і держави загалом. В економічній діяльності ділову активність пов'язують з поняттям „підприємництво" і „бізнес”. Підприємництво є однією з форм бізнесу[3, c. 314-316].

Бізнес - будь-який вид діяльності (навіть сфера), що приносить особисту вигоду. Підприємництво і бізнес - поняття дуже близькі. Водночас, термін „підприємництво" вживається, коли хочуть підкреслити новаторський, творчий характер господарської діяльності.

Поряд із поняттями „підприємництво”, „бізнес” часто застосовують термін „комерція”, „комерційна діяльність”.

Комерція - це торговельна діяльність, спрямована на прискорення реалізації продукції і одержання торговельного прибутку.

Основне завдання сучасної комерції - всебічне обслуговування безпосередньо виробництва.

Виробництво - це народне господарство країни, яке організаційно виступає як сукупність багатьох галузей, яких на сучасному етапі налічується понад 400.

Кожна галузь, виступаючи частиною народного господарства, складається з сукупності підприємств (завод, фабрика, фірма, кооператив, господарське товариство, майстерня, їдальня та подібні об'єкти, де щось виробляється або надаються певні послуги).

Підприємство (фірма) - самостійна ланка народного господарства, що здійснює діяльність по випуску продукції, наданню послуг, торгівлі з метою отримання прибутку. Правовий статус підприємства (фірми) в Україні регулюється Законами України „Про підприємництво”, а також „Про підприємства в Україні”, „Про господарські товариства".

Яким би видом діяльності не займалося підприємство, йому притаманні такі риси:

• на ньому зосереджено певну сукупність засобів виробництва та робочої сили. По-різному поєднуючи їх, кожне підприємство випускає певний вид продукції, тобто використовує свою технологію;

• займаючись виробництвом різноманітних товарів та послуг, підприємство здійснює свою економічну життєдіяльність. Економіка підприємства - це економіка держави в мініатюрі, яку ще називають мікроекономікою;

• на кожному підприємстві формується робочий колектив. Від його згуртованості, цілеспрямованості значною мірою залежить робота суб'єкта економіки. Ось чому такого значення надають кадрам на японських фірмах. Кожне підприємство повинно мати:

• самостійний баланс;

• розрахунковий та інші рахунки в установах банків;

• печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство - також товарний знак[1, c. 208-210].

Підприємницький бізнес є нічим іншим, як організацією власного підприємства, фірми. Залежно від виду діяльності підприємство може бути промисловим, адвокатською конторою, фермерським господарством, банком, консалтинговою фірмою, торговельним закладом тощо.

Товарне виробництво історично і генетично є вихідним пунктом підприємництва. Економічна природа підприємництва нерозривно пов'язана з ринковим господарством. Як властивість господарської діяльності підприємництво зовні виявляється в прагненні отримати додаткову вигоду у процесі обміну. Тим часом сам по собі обмін ще не є джерелом підприємництва. Він стає такою, коли перетворюється на складене ланка єдиного господарського обороту, а виробництво для обміну стає визначальною функцією господарюючих суб'єктів. Обмін ж, по-перше, стимулює пошук нових можливостей, тобто ініціативу. По-друге, саме в процесі обміну підприємець вбачає джерело можливої вигоди, що є одночасно і мотивом, і оцінкою успіху розпочатої ним ініціативи. По-третє, як механізм задоволення громадських потреб обмін обумовлює громадський характер підприємницької діяльності. По-четверте, стикаючись в процесі обміну з подібними до себе особами, підприємець сприймає свою діяльність як змагальний. Економічну природу підприємництва характеризує ряд ознак: ініціатива, комерційний ризик і відповідальність, комбінування факторів виробництва, новаторство.

Підприємницька ініціатива. Підприємництво - ініціативна діяльність. Постійне прагнення до пошуку нових можливостей отримання вигоди, будь то виробництво нових товарів або освоєння нових ринків є відмінною рисою підприємця. Підприємницька ініціатива - це прагнення до реалізації можливостей, що надаються самим процесом ринкового обміну, здійснюється до взаємної вигоди учасників цього процесу У зв'язку з цим підприємництво слід асоціювати не з обманом і насильством, а з добуванням вигоди за допомогою задоволення суспільних потреб, що є змістовним моментом діяльності підприємця,

Ступінь проявів підприємницької ініціативи обумовлена межами її економічної свободи. Коли рівень регламентації підприємницької діяльності слішкрм високий, ініціативність знижується. Навпаки, лібералізація у сфері господарських операцій сприяє її активізації. У цьому смькле ключовим завданням розвитку підприємництва є створення умов для активізації ініціативної діяльності суб'єктів господарювання.

Комерційний ризик господарської відповідальності. Будучи органічною компонентою підприємницької діяльності, комерційний ризик відрізняється від ризику взагалі. Його прийняття пов'язане не зі схильністю індивідів до ризику, а з їх націленістю на звернення ринкової невизначеності на свою користь у формі певного винагороди. Ризик грунтується на тверезому розрахунку і обліку можливих негативних наслідків. Прагнення до успіху тут завжди врівноважується господарської відповідальністю, стегшь якої значною мірою визначає прийнятний для підприємця рівень ризику. Одна справа, коли ризик пов'язаний з недоотриманням доходу або навіть понесені збитки, й інше - коли він загрожує втратою власності.

Супровідний ризик господарська відповідальність ставить перед підприємцем завдання оволодіння ризиком та управління ім. Скасувати ринкову невизначеність підприємець не в силах, але знизити ризик він може, по-перше, шляхом страхування, що дозволяє трансформувати ризик у незначні додаткові витрати, по-друге, розділивши його з іншими зацікавленими особами. Тим часом, сприяючи зниженню ризику (можливі втрати для окремого учасника), другий спосіб підриває підприємницьку мотивацію, тому що підприємницький прибуток буде розділений між учасниками підприємства.

Суперечність, що виникає між мотивованим прагненням до ризику і бажанням знизити його ступінь, вирішується шляхом створення системи управління ризиком. У самому загальному вигляді така система повинна включати: виявлення джерел ризику і його наслідків, проведення адаптаційних заходів щодо подолання можливих негативних наслідків.

Комбінування факторів виробництва. Пошук кращих варіантів пов'язаний з комбінуванням факторів виробництва, мета якого полягає в підвищенні віддачі (прибутковості) від кожного ресурсу. Найбільш очевидною формою повипв-ня ефективності наявних ресурсів є їх переміщення на ринки, де їх альтернативна цінність вище і де вони принесуть більший дохід. Тжая діяльність називається арбітражірованіем.Арбітражірованіе легко виявити в сфері торгівлі та біржової діяльності. При всій відмінності форм його прояше-ня для нього характерні: використання нерівноважних ринкових ситуацій кк способу вишукування нових можливостей, прагнення до раціонування розподілу ресурсів як джерела додаткового доходу, сприяння встановленню ринкової рівноваги через перерозподіл благ. Переміщення ресурсів з метою їх більш ефективного застосування - лише загальна формула більш слж-ного за змістом процесу підвищення ефективності використання ресурсів.

Інший, більш складної за змістом формою підвищення ефективності застосування ресурсів є комбінування на основі принципу заміщення факторів виробництва. Сутність його полягає у пошуку найбільш раціонального варіанту поєднання факторів шляхом заміщення одного фактора іншим. Варіюючи факторами виробництва, підприємець не просто забезпечує перехід до більш ефективного застосування ресурсу, а й, створюючи нові технології, забезпечує поступальний хід розвитку суспільних продуктивних сил.

При цьому було б спрощенням зводити суть комбінування до питання ефективності використання ресурсів. Підприємець може вилучати окремі елементи з ринкової сфери і включати їх в структуру власної Організації, змінюючи характер самого механізму перерозподілу ресурсів. Тому зміст функції комбінування ширше «принципу заміщення», а саме комбінування може виступати фактором перетворення ринкового середовища.

Новаторство. Діяльність в умовах невизначеності вимагає від підприємця винахідливості і творчого підходу, І хоча зазначені елементи в тій чи іншій мірі присутні в підприємницькій діяльності завжди, особливо зримо їх значення проявилося з переходом до індустріальної стадії економіки, коли здатність до генерування та реалізації ідей новьк стала визначальним фактором успіху підприємця.

Новаторство - це практична реалізація принципово нових товарів, технологій, впровадження способів організації виробництва та збуту, організаційних форм підприємницької діяльності. Як форма прояву творчого потенціалу особистості новаторство пов'язано з людським фактором. Проте, наскільки сильно ні залежала б схильність до новаторства від особистісних якостей індивідів, як явище економічного життя новаторство все ж обумовлено характером підприємницької діяльності. Винахідник - ще не новатор. Він стає таким лише тоді, коли реалізує себе як підприємець, то є особа, що борються за кращі результати господарювання. По-перше, оптимальний спосіб подолання ринкової невизначеності - це зміна са-мсй ринкової ситуації у вигідному для себе напрямку, що можливо тільки за допомогою інноваційної діяльності. По-друге, придбання устойчівьк ринкових переваг також можливо тільки за допомогою нововведень. Тому в економічному сенсі дійсною причиною, яке спонукає підприємців до новаторства, є конкуренція між ними.

Що стало внутрішнім властивістю підприємництва, новаторство в корені міняє взаємодія ринкового попиту та пропозиції. Пропозиція перестає бути пасивним елементом ринкового механізму. Пристосовуючись до змін попиту, воно стає найважливішою умовою зміни і навіть формування попиту, джерелом постійного порушення ринкової рівноваги. Чи не інтуїція і здатність передбачити поведінку ринку, а творча діяльність по зміні самих ринкових умов починає грати роль визначального фактора підприємництва. Підприємництво ж, має новаторський характер, стає винятково активним чинником науково-технічного прогресу і рушійною силою економічного зростання [2].

Згідно Закону України «Про підприємництво» підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Категорія "підприємництво" у вітчизняній економічній літературі до 1991р. не висвітлювалась, а в економічних словниках це поняття взагалі було відсутнє. В тоталітарній системі господарювання цей термін сприймався як один із атрибутів капіталістичної економіки, що допомагає досягати максимальної додаткової вартості. Відносини підприємництва трактувались як експлуататорські. Тому в Україні підприємницька діяльність заборонялась законодавством і вважалась кримінальною справою.

В економічній теорії Заходу поняття "підприємництво" виникло на початку XVIII ст., його ввів у науковий обіг англійський учений Річард Кантільйон (1680-1734). Він розглядав його як особливу економічну діяльність, головною ознакою якої є ризик. Слід мати на увазі, що підприємництво з самого початку сприймалось неоднозначно. Є багато концепцій підприємництва, але їх можна об'єднати у дві основні групи: класичні та сучасні концепції.

Класичні концепції підприємництва (представники А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, С. Мілль, А. Маршалл, И. Шумпетер, П. Друкер та ін.) розглядали підприємця як власника, який для відкриття власного діла іде на ризик і завжди розраховує одержати дохід. Так, А. Сміт зазначав, що підприємець - власник, який іде на економічний ризик заради реалізації комерційної ідеї і одержання прибутку. У Ж.-Б. Сея підприємець - економічний агент, який комбінує фактори виробництва, Й. Шумпетер характеризував підприємця як новатора, який розробляє нові технології. П. Друкер розглядав підприємця як людину, що використовує нову можливість з максимальною вигодою.

Сучасні концепції підприємництва визначають підприємця як власника, який іде на економічний ризик заради реалізації новаторських ідей та одержання прибутку, самостійно організовує і планує господарську діяльність, розпоряджається кінцевими результатами. Так, американські економісти К. Макконнелл і С. Брю сутність підприємливості визначають через чотири взаємопов'язані функції підприємця:

1) прояв ініціативи поєднання факторів виробництва якого-небудь товару чи послуги, що обіцяє бути прибутковою справою;

2) прийняття основних неординарних рішень управління підприємством, які визначають успішну його діяльність;

3) впровадження інновацій шляхом виробництва нового виду продукту або вдосконалення і радикальні зміни виробничого процесу;

4) підприємець - це людина, яка ризикує, несе відповідальність за економічний ризик. Йому не гарантований прибуток і загрожує банкрутство.

Названі концепції вказують широкий діапазон визначення підприємництва. Так, в сучасній економічній літературі знаходимо таке визначення: "підприємництво - це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи - підприємства (організації).

У Господарському кодексі України подане таке визначення підприємництва: "Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку" (стаття 42).

Отже, в сучасній ринковій економічній системі підприємництво розглядається як особливий вид господарської діяльності. Його економічна сутність виявляється в самостійній, ініціативній, новаторській діяльності, пов'язаній із власним ризиком і відповідальністю. Підприємництво виступає насамперед як прояв господарської та організаційної творчості й новаторства, базується на інноваційній комерційній ідеї. Саме ініціативне, самостійне та творче поєднання матеріальних і фінансових ресурсів, нематеріальних активів і робочої сили з метою створення нових товарів чи послуг і становлять зміст підприємницької діяльності. її результати матеріалізуються у вироблених товарах (послугах), а також у відповідному доході. Величина одержаного прибутку або особистого доходу залежить насамперед від того, як підприємець організував господарську діяльність, використав усю сукупність чинників виробництва. Сутність підприємництва повніше виражається в його функціях. Головні з них такі: інноваційна , ресурсна, організаційна, соціальна.

Інноваційна функція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному впровадженню новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого господарського ризику та вміння вести конку* рентну боротьбу. Якщо підприємці не прагнутимуть до пошуку і впровадження нових ідей, виробничих технологій, виготовлення нового продукту, застосування нових форм і методів організації виробництва і збуту, що оперативно реагують на потреби ринку і пов'язані з ризиком, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами.

Ресурсна функція підприємництва полягає у формуванні та продуктивному використанні власного капіталу, а також матеріальних, трудових, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва виявляється у поєднанні чинників виробництва в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за їхнім використанням, направленості зусиль працівників на досягнення поставленої мети. Підприємницький успіх - головна мета господарської діяльності.

Соціальна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективної праці, виробництва тих товарів та послуг, які необхідні для максимального задоволення реальних потреб споживачів.

Виконання цих функцій підприємництва потребує певних особистих якостей підприємця.

Умови існування постійного господарського ризику і відповідальності вимагають від підприємця високої кваліфікації, знань, діловитості, новаторського типу мислення, творчої оцінки ситуації, уміння об'єднати людей для досягнення спільної мети, діяти цілеспрямовано, ризикувати в бізнесі. Ці якості підприємця є обов'язковою умовою його вільної господарської діяльності, спрямовують працювати на себе та на суспільство.

Підприємництво як особливий новаторський вид господарської діяльності може успішно розвиватися лише у сприятливому конкурентно-ринковому середовищі. В Україні найважливішими передумовами безперервного відтворення підприємництва є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація виробництва, активна підтримка державою інвестиційних процесів для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, наукова правова база, сприятливий політичний клімат, виважена економічна політика держави, позитивна суспільна думка щодо підприємництва та ін.

З метою створення сприятливих умов для підприємницької діяльності можуть створюватися добровільні об'єднання підприємців — торгово-промислові палати, які є самоврядними статутними організаціями. Згідно з чинним законодавством, в Україні підприємці-роботодавці мають право на об'єднання в організації роботодавців для реалізації та захисту своїх законних інтересів. Організації роботодавців на засадах добровільності можуть об'єднуватися у спілки та інші статутні об'єднання.

Головними принципами, на основі яких здійснюється підприємництво, є такі:

– вільний вибір підприємцем сфери і видів господарської діяльності;

– вибір постачальників і споживачів продукту, що виробляється;

– залучення необхідних матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, інтелектуальних, природних та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;

– вільний найм працівників; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

– комерційний розрахунок та власний ризик;

– вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

– самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.[1]

Підприємниціка діяльність класифікується за декількома ознаками. За ознакою величини підприємства розрізняють: малі, середні та великі. Як правило, за кількістю зайнятих підприємства розподіляють на малі (до 50 зайнятих), середні (від 50 до 500), великі (понад 500). Однак розміри малих підприємств у різних країнах можуть розрізнятися. Так, у США, за даними статистики, малі, середні та великі підприємства поділяють на п'ять категорій: найменші (1—24 працюючих), малі (25—99), проміжні (100—499), середні (500—999), великі (1000 і більше працюючих).

Багаторічний досвід країн Європи, США і Японії свідчить про те, що малий бізнес утворює найбільший сектор господарства, де знаходять собі роботу понад половина усіх зайнятих. Найтиповішими формами малого бізнесу стали система франчайзингу (від англ. franchise — пільговий) та венчурного (від англ. venture — ризикувати) підприємництва.

Франчайзинг—це система дрібних приватних фірм, які укладають контракт на право користування фабричною маркою великої фірми у своїй діяльності на певній території та у певній сфері. Вони мають пільги на ціни, допомогу в доставці товарів, придбанні устаткування, кредитах тощо. Дрібні фірми стають роздрібними продавцями продукції великих компаній. Такі контракти взаємовигідні, оскільки дрібні фірми отримують фінансову й торговельну підтримку від великих корпорацій, а останні мають економію на реалізації своєї продукції, а також додатковий прибуток від своїх філій [5, с.371].

Венчурна фірма — це комерційна організація, що займається розробкою наукових досліджень, фінансує і консультує компанії, які займаються нововведеннями. Венчурне підприємство зародилося в США після другої світової війни. Нині венчурні фірми створюються і в Україні, однак не отримали поширення, як і малий бізнес в цілому [5, с.371].

Середній бізнес відіграє менш помітну роль, оскільки йому доводиться конкурувати як з великими, так і з малими фірмами. В результаті він переростає або у великий бізнес, або перестає існувати. Виняток становлять лише ті фірми, які виступають монополістами у випуску певної специфічної продукції, що має свого постійного споживача (зубопротезне обладнання, виробництво інвалідної техніки, спеціального взуття, туристичного обладнання тощо).

Великий бізнес відрізняється більшою стійкістю, ніж середній чи малий. Тенденція до зростання розмірів підприємств була характерною для першої половини XX ст. Вона пов'язана з розвитком продуктивних сил, концентрацією виробництва. Причому концентрацію виробництва слід розглядати у двох вимірах — збільшенні розмірів підприємств і зростанні частки великих підприємств в тій чи іншій галузі.

Концентрація виробництва на рівні підприємства дає можливість виявити його оптимальний розмір, який визначається мінімальними витратами виробництва і реалізації на одиницю продукції (рентабельністю). Якщо масштаби підприємства перевищують оптимальний розмір, це супроводжується зростанням витрат, а отже, зниженням рентабельності виробництва.

Концентрація виробництва сформувала основу для великого підприємництва, що займає провідні позиції у ринковій економіці. Наприклад, у США в економіці домінуюча роль належить 500 найбільшим промисловим корпораціям, на підприємствах яких зосереджено близько 20 % усіх зайнятих на виробництві і 3/5 усіх отримуваних прибутків. У ФРН налічується близько 3600 великих підприємств, в Японії кількість великих підприємств не перевищує 10 % їх загальної кількості.

В Україні за формами власності та організацією виділяють такі основні види підприємницьких господарств (фірм):

• індивідуальне – засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (ремісники, фермери, що не застосовують постійно найману працю);

• сімейне – грунтується на приватній власності громадян – членів однієї сім’ї з можливістю використання найманої робочої сили;

• приватне або партнерське – зі створенням юридичної особи з обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

• акціонерне – засноване на власності акціонерів (власників цінних паперів);

• орендне – береться за відповідну плату на певний час у користування, що дає йому право розпоряджатися майном та бути власником результатів праці, доходів;

• колективне (народне) – засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію й доходи;

• інноваційне – грунтується на інтелектуальній власності;

• спільне – створюється об’єднанням майна різних власників [13, с.115-116].

Під час вибору організаційно-правової форми, розробки та обґрунтування створення нового підприємства я обрав приватну форму підприємства, яка спеціалізуватиметься на хлібобулочних виробах, тому саме цій формі власності я приділяю найбільше уваги в наступних трьох розділах.

Приватне підприємство — юридична особа, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян (ст 113 Господарського кодексу). Закон не висуває будь-яких вимог до мінімального статутного капіталу приватного товариства. Структура корпоративного управління і режим майна приватного підприємства визначаються його засновником на власний розсуд.

Основними формами приватної власності є :

• індивідуально-трудова, коли власником виступає одна особа, або сім'я;

• партнерська, коли колективне володарювання здійснюється певним колом людей (засновниками акціонерного товариства закритого типу);

• корпоративна, коли колективне володіння здійснюється колективом людей, склад якого постійно змінюється (акціонерне товариство відкритого типу).

Різновидом індивідуальної власності є особиста власність. Розрізняють:

• трудову приватну власність, за якої власник є одночасно трудівником, наймана праця не застосовується;

• капіталістичну приватну власність, засновану на системі найманої праці.