66. Дискусыя про співвідношення природного та соціального в особистості особи, яка вчинила злочин.

У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Розглядаючи злочин як акт вибіркової людської по­ведінки, що регулюється соціальними законами, необ­хідно визнати соціальну зумовленість не тільки його змісту, але і його походження. Визнання соціальної природи злочин­ності та її причин не означає, що відкидається бодай якийсь уплив біологічних властивостей людини на її поведінку.

Біологія людини - це і будова її тіла, і функції внутрішніх органів, і деякі психічні процеси; здоров'я та хвороби; потреби й можливості в певній сфері, нарешті, безліч зв'язків з навколиш­нім середовищем (їжа, одяг), без яких людина існувати не може.

Тут не заперечується можливість упливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Проте психічні аномалії не успадко­вуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок упливу сім'ї, форм виховання, ситуації в колективі тощо.

Біологічна природа людини не може орієнтуватися на норми права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.

Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа від навколишнього середовища, які громадські відносини ввійдуть до її структури. Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку людини.

Соціально-біологічні ознаки в криміногенній детермі­нації є не причинами й умовами злочинності взагалі, а також окремих її видав, а умовами (не причинами) деяких насильницьких злочинів, злочинів неповнолітніх, дезадаптивних злочинш і низки необережних злочинів, пов'язаних з використанням техніїш.

Соціальне - це особливо організоване біо­логічне, а особа людини формується під упливом двох потоків інформації - соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетично успадковується темперамент, від якого значно за­лежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Підструктура біологічно зумовлених рис особи - тем­пераменту, здібностей, типу нервової системи, а також пато­логії психіки - бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною.

Соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, тим паче не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії та взаємозв'язку.

68. Попередження транснаціональної злочинності.

Ефективність запобігання транснаціональній злочинності залежить в першу чергу від внутрішньодержавної політики в межах прийняття нормативно-правових актів, у т.ч. від укладання міжнародних договорів на міждержавному рівні щодо співробітництва правоохоронних органів різних держав у боротьбі зі злочинністю, а також від ефективності дії цих нормативно-правових актів. На державному рівні питання запобігання транснаціональній організованій злочинності регулюються Законами або державними програмами: Закони України „Про міліцію”, „Про оперативно-розшукову діяль- ність”, „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, „Про боротьбу з тероризмом”, „Про боротьбу з корупцією”, Державна програма протидії торгівлі людьми до 2010 року, Концепція розвитку системи запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 роки тощо. Вказані н-п.а. або визначають загальні засади боротьби зі злочинністю або регулюють питання у конкретному напрямку злочинності (організована злочинність, тероризм, корупція, торгівля людьми). Основою правового регулювання боротьби з транснаціональною злочинністю є прийняття низки міжнародних договорів у сфері міжнародного співробітництва. Положення щодо міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю та надання міжнародної правової допомоги знаходить своє відображення в багатосторонніх (конвенціях) та двосторонніх договорах. Сучасні засоби та методи, які використовуються злочинцями при вчиненні злочинів транснаціонального характеру, потребують від органів внутрішніх справ України та іноземних держав плідної міжнародної співпраці через укладання більш досконалих міжнародних договорів, які засновані на позитивній практиці та спрямовані на новітню методику боротьби зі вказаними злочинами. Основним міжнародним договором, який регулює питання щодо запобігання транснаці- ональній організованій злочинності та який об’єднує близько 116 держав є Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15.11.2000 р. (конвенція). Мета її полягає у сприянні співробітництву в справі більш ефективного попередження транснаціон злочинності (відмивання коштів, корупція, торгівля людьми, особливо жінками і дітьми, нелегальної міграції). Відпов до конвенції заходами, спрямованими на розширення співробітництва з правоохоронними органами є: 1) заохочування осіб, які беруть або брали участь в організованих злочинних групах до надання інформації корисної для компетентних органів, з метою розслідування і доказування (ідентифікаційні дані, характер, членський склад, структура, місцезнаходження або діяльність організованих злочинних груп;) та надання фактичної, конкретної допомоги компетентним органам, що може сприяти позбавленню організованих злочинних груп їхніх ресурсів або доходів від злочинів; 2) пом’якшення, у відповідних випадках, покарання обвинуваченої особи, яка істотно співробітничає у розслідуванні або кримпереслідування у зв’язку з будь-яким зло- чином, що охоплюється конвенцією. ЗУ „Про ратифікацію Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю)” від 4.02.2004 р. визначені тільки суб’єкти (центральні органи України), на які покладаються повноваження щодо надання або виконання взаємної правової допомоги, а саме: Генеральна прокуратура України щодо процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ та Міністерство юстиції України щодо судових рішень.

Недоліком вказаної конвенції є відсутність: - конкретизація транснаціональної організованої злочинності; - певної логічної структурованості заходів, які застосовуються у боротьбі зі транснаціональною організованою злочинністю; - відсутність координаційного органу, який би здійснював координацію щодо запобігання транснаціональній організованій злочинності правоохоронних органів держав, які підписали конвенцію. Іншим міжнародним документом, який регламентує діяльність правоохоронних органів щодо боротьби зі транснаціональною організованою злочинністю є Неапольська політична декларація і Глобальний план дій проти організованої транснаціональної злочинності від 23.12.1994 р. Вказаний документ має більш загальні положення, які визначають напрямок і заходи боротьби з вказаною злочинністю. Що стос ін багатостор конвенцій, що направлені на боротьбу з транснаціон організованою злочинністю, то можна визначити наступні: - конвенції, спрямовані на боротьбу зі злочинами транснаціонального характеру (міжнародними злочинами і злочинами міжнародного характеру), наприклад, Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. [2, c. 238]; - конвенції, спрямовані на боротьбу з організованими формами злочинності, у т.ч. транснаціональною, наприклад, Рамкова Конвенція проти організованої злочинності від 21.07.1997 р.; - конвенції, спрямовані на боротьбу з незаконною діяльністю щодо підтримки та розвитку деяких видів транснаціональної злочинності, наприклад, Міжнародна конвенція про бороть- бу з фінансуванням тероризму. Всі перелічені конвенції в той чи іншій мірі регламентують діяльність правоохоронних органів держав щодо боротьби з транснаціональною організованою злочинністю. 3.03.1999 р., Угода про співробітництво між Міністерством внутрішніх справ України та Міністерством внутрішніх справ Республіки Польща в боротьбі зі злочинністю від 15.04.1992 р.. З іншими державами ЄС підписані наступні угоди: Угода про співробітництво між Міністерством внутрішніх справ України та Міністерством внутрішніх справ Республіки Чехія від 6.09.1993 р., Протокол зустрічі представників Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства внутрішніх справ Республіки Італія з питань обміну комп’ютерною інформацією про незаконні перевезення наркотичних засобів і психотропних речовин „Балканським шляхом” від 11.02.1993 р., Угода про співробітництво між Міністерством внутрішніх справ України та Федеральним міністром внутрішніх справ Австрійської Республіки в боротьбі з незаконним обігом наркотиків та організованою злочинністю від 8.09.1992 р., 24.04.1992 р., Угода між Міністерством внутрішніх справ України та Міністерством внутрішніх справ Латвійської Республіки про співробітництво в сфері боротьби з організованою злочинністю від 21.11.1995 р., Угода про співробітництво між Міністерством внутрішніх справ України і Міністерством внутрішніх справ Латвійської Республіки у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин від 21.10.1992 р., Договір між Кабінетом Міністрів України та Урядом Латвійської Республіки про співробітництво в боротьбі з тероризмом, незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та організованою злочинністю від 24.02.2000 р.. Відповідно до вказаних договорів співробітництво щодо запобігання злочинності, у т.ч. транснаціональній здійснюється у таких сферах: - тероризм (міжнародний тероризм); - міжнародна організована злочинність; - крадіжки радіоактивних матеріалів, їх нелегальний обіг; - нелегальна торгівля зброєю, боєприпасами, вибуховими та іншими небезпечними матеріалами та їхнє нелегальне виробництво; - нелегальна міграція і контрабанда людей; - фальшування грошей, інших засобів платежу, цінних паперів, фінансових документів, а також впровадження їх в обіг, підробкою офіц документів; злочини в сфері міжнародної нелегальної економічної діяльності; - незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів; - злочини проти власності, насамперед тих, об’єктом яких є культурні та історичні цінності; - крадіжки та угони автомототранспортних засобів та їх легалізації, підробка посвідчень водіїв, технічних паспортів автомобілів та інших документів, що мають відношення до цього транспорту; - торгівля людьми та сутенерство; - злочини проти життя і здоров’я, свободи і людської гідності; - контрабанда, включаючи контрабанда предметів, що становлять історичну та культурну цінність, коштовного каміння і металів та інших цінностей; - незаконне перетинання кордону тощо. Співробітництво здійснюється у таких напрямках (формах): - виконання запитів; - обміну оперативно-розшуковою, криміналістичною інформацією та матеріалами, відомостями про системи обліків поліції і міліції, засоби проведення експертиз та можливості їх застосування; - проведення спільних, заздалегідь погоджених дій (заходів) (здійснення спільно узгоджених оперативно-розшукових заходів). Одними з основних напрямків взаємодії компетентних органів держав-учасниць СНД, а також статутних органів і органів галузевого співробітництва СНД, що створені по взаємній згоді для координації й взаємодії в боротьбі зі злочинністю, є: - спільний аналіз стану, структури, динаміки й наслідків транснаціональної злочинності, результатів роботи з виявлення, попередження, розкриття, розслідування злочинів, виконання покарань; - виконання, у межах своєї компетенції, спільних програм боротьби зі злочинністю, її окремими видами (наприклад, Програма співробітництва держав-учасниць СНД у боротьбі з торгівлею людьми на 2007-2010 роки); - спільні слідчі, оперативно-розшукові дії й інші заходи щодо конкретних справ і матеріалів про злочини, боротьба з якими вимагає скоординованих зусиль; - підготовка інформації про боротьбу зі злочинністю; - розробка пропозицій по вдосконалюванню правового регулювання спільної діяльності держав-учасниць СНД тощо. Концепція також передбачає: - створення для загального користування спеціалізованих банків інформації транснаціональних зв’язків злочинних організацій; - забезпечення на довгостроковій основі проведення спільної оперативно-розшукової роботи; - проведення спільних досліджень проблем злочинності.