13. Метод вільних асоціацій (з. Фрейд)

Усупереч традиціям критичного мислення XIX століття, Фрейд запропонував відмовитись від ролі свідомості, як контролера при нагляді за психічними процесами. На його думку, свідомість відсікає думки, що виникають на периферії, а також образи ще до того, як вони попадуть в поле уваги суб'єкта, тоді як при аналізі душевних рухів саме ці думки та образи можуть виявитись важливими. Фрейд став використовувати метод вільних асоціацій. Пацієнтам пропонувалось розслабитись на кушетці і говорити все, що приходить їм в голову, якими би абсурдними, неприємними або непристойними воно не здавалось з точки зору повсякденних стандартів. Коли це відбувалось, виявлялось, що потужні емоціональні потяги відносили неконтрольоване мислення в напрямку до психічного конфлікту. Фрейд стверджує, що перша випадкова думка утримує в собі якраз те, що потрібно, і є по суті забутим продовженням спогаду. Пізніше він робить застереження, що це не завжди так буває. Те, що думка, яка виникає у хворого, не може бути ідентична з забутим уявленням, повністю пояснює душевний стан хворого. У хворого під час лікування діють дві сили – одна проти іншої: з одної сторони, його свідоме прагнення згадати забуте, а з іншої – опір, яке перешкоджає витісненому або його похідній повернутись у свідомість. Якщо цей опір дорівнює нулю або є незначним, то забуте без будь-яких змін виникає у підсвідомості. Чим сильніше спотворення під впливом опору, тим менше схожості між думкою, яка виникає – замінником витісненого та самим витісненим. Все ж, ця думка має мати хоч якусь схожість із тим, що шукали в силу того, що ця думка має те ж саме походження, що й симптом. Якщо опір не дуже інтенсивний, то за цією думкою можна дізнатись так звану «істину». Випадкова думка повинна мати відношення до витісненої як певний натяк.

Поняття «асоціації» - одне з найбільш древніх у психології. Його можна зустріти у Платона та Арістотеля. Подібно тому, як стовбур дерева, розвиваючись, обростає новими кільцями, ці поняття, які передаються від епохи до епохи як мудрість століть, збагатились новим змістом. Правило утворення асоціацій століттями вважався головним законом психології. Воно стверджує: якщо будь-які об’єкти сприймаються одночасно або в безпосередній тісності, то поява одного з них спричиняє за собою усвідомлення іншого. Якщо глянути на яку-небудь річ, людина згадує її відсутнього власника, оскільки раніше ці два об’єкти сприймались одночасно, в силу чого між їхніми слідами зміцнився асоціативний зв’язок. Різноманітними видами асоціацій було посвячена велика кількість психологічних трактатів. Коли психологія перетворилась в науку, асоціації стали вивчати екстремально, щоб виявити закони пам’яті, уяви та інших психічних процесів. Було вияснено, з якими уявленнями асоціюються у різних людей різні слова, скільки разів потрібно повторити список слів, щоби між ними виник зв’язок, який би дозволяв цілком або частково запам’ятати це слово та.ін. У всіх випадках ставилась задача вивчення роботи свідомості. Фрейд використовував матеріал асоціацій в інших цілях. Він шукав в цьому матеріалі шлях в область тих спонук, які не усвідомлюються, натяки на те, що відбувається в «киплячому котлі» афектів, потягів. Для цього, він гадав, асоціації варто вивести з-під контролю свідомості. Вони повинні були вільними. Так народилась процедура психоаналізу, тобто його технічне використання.

Білет №14 Захисні механізми особистості (заперечення, проекція, раціоналізація, сублімація тощо)

Найчастіше різновидами психологічного захисту вважають: заперечення, придушення, раціоналізацію, витіснення, проекцію, деперсоналізацію, відчуження, ідентифікацію, компенсацію, сублімацію, катарсис і регресію.

Заперечення - це прагнення уникнути нової інформації, несумісної з тими уявленнями про себе, що склалися. Захист виявляється в ігноруванні потенційно тривожної інформації, ухиленні від неї. Це ніби бар´єр, розташований безпосередньо на вході до системи, яка сприймає. Він не допускає туди небажаної інформації, яку людина при цьому незворотно втрачає і її не можна буде згодом відновити.

Раціоналізація - це захист, пов´язаний з усвідомленням і використанням у мисленні лише тієї частини інформації, яку дозволено сприймати, завдяки якій власну поведінку репрезентовано як добре контрольовану й таку, що не суперечить об´єктивним обставинам. При цьому неприйнятну частину ситуації із свідомості віддалено, особливим чином трансформовано і після цього усвідомлено, але вже в зміненому вигляді. Головна особливість раціоналізації полягає у спробі постфактум створити гармонію між бажаним і реальним становищем і, таким чином, запобігти втраті самоповаги. Це спроба пояснити поведінку, котра не підтверджується об´єктивним аналізом, або спроба виправдати невдачу і недосягнення мети. Так, пасивний говорить, що його зайва поступливість - наслідок душевної делікатності; агресивний, що, як сильна людина, він не може дозволити нікому «сісти собі на шию», а байдужий - що він незалежний і самостійний. У цих ситуаціях рішення, як вчинити, людина приймає підсвідомо і не усвідомлює того, що за цим рішенням є насправді. Просто коли вчинок здійснено, вона бере на себе завдання знайти для нього виправдання, щоб переконати себе й інших, що вона діяла відповідно до реальної ситуації.

Проекція - вид психологічного захисту, пов´язаний з несвідомим перенесенням неприйнятних власних відчуттів, бажань і прагнень на інших. Її можна розуміти як неусвідомлене відкидання власних неприйнятних думок, установок чи бажань і наділення ними інших людей, щоб перекласти відповідальність за те, що відбувається всередині «Я», на навколишній світ. Людина починає звинувачувати інших у тому, що вони роздратовані, тоді як переживає роздратування сама, заявляє, що її не люблять, хоча насправді не любить сама, дорікає іншим у своїх помилках. У разі виявлення небажаних якостей в інших слабшає відчуття провини, і це дає полегшення. Побічні продукти проекції - іронія, сарказм, ворожість.

Сублімація - це захист шляхом переорієнтації сексуальної або агресивної енергії людини, надмірної з погляду особистих і соціальних норм, в інше русло, у творчість, науку, роботу, спорт тощо. У цьому процесі антисоціальні імпульси ніби змінюють свій напрям без внутрішнього конфлікту. Це найбільш адаптивний з розглянутих форм захист, оскільки не тільки знижує відчуття тривоги, а й сприяє появі соціально схваленого результату. Однак заміщується при цьому не сам об´єкт (з неприйнятного - на прийнятний), а спосіб взаємодії з ним.

Заміщення - це вид психологічного захисту від нестерпної ситуації через перенесення реакції з «недосяжного» об´єкта на «досяжний» або через заміну неприйнятної дії на допустиму. Завдяки такому перенесенню спадає напруження, створене незадоволеною потребою. Зрозуміло, заміна має бути достатньо близькою до первинного бажаного. Механізм заміщення ефективний тоді, коли реакція, яка замінює, хоча б частково розв´язує проблеми недосяжної.

15 білетОдин із учнів 3. Фрейда, Карл Юнг (1875-1961), - швейцарський психолог, засновник аналітичної психології - відмежувався від свого великого вчителя у поглядах на пансексуалізм як головну рушійну силу поведінки людини. До основних понять вчення Юнга відносять поняття про інтроверсію та екстраверсію, відкриття чотирьох основних психічних функцій, дослідження колективного несвідомого, особливий погляд на структуру особистості, а в зв'язку з цим - створення аналітичної психотерапії.За К. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам'яті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження.Колективне несвідоме утворюється з різних рівнів, які визначаються загальнолюдською, національною та расовою спадщиною. Найбільше значення мають сліди минулого" тобто досвід тваринних предків людини. Колективне несвідоме виявляється у вигляді ар-хетипів. К. Юнг називав архетипи первинними образами, оскільки вони пов'язані з міфічними і казковими темами. Він також вважав, що архетипи організовують не лише індивідуальну, але і колективну фантазію (наприклад, лежать в основі міфології народу, його релігії, визначаючи психологію народу, його самосвідомість). Через актуалізацію певних архетипів культура робить вплив і на становлення індивідуальної психіки людини.. К. Юнг зарахував до архетипів основні складові структури особистості, виділяючи такі елементи: Персону, Его, Тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і Самість. Персона - це візитна картка "Я", це та частина нашої особи, яку ми показуємо світу, якими ми хочемо бути в очах інших людей. Персона включає і типові для нас ролі, стиль поведінки і одяг, манеру говорити, мислити, одягатися, це характер, соціальна роль, здатність самовиражатися у суспільстві. Его - центр свідомості, і тому відіграє основну роль у свідомому житті: створює відчуття усвідомленості і послідовності наших думок та дій, відповідальне за зв'язок свідомого і несвідомого. Его збирає розрізнені дані особистого досвіду в єдине ціле, формуючи з них цілісне і усвідомлене сприйняття власної особи.Тінь - центр особистого несвідомого, куди входять бажання, переживання, тенденції, що заперечуються індивідуумом як несумісні з існуючими соціальними стандартами. При цьому, чим більше домінує Персона в структурі особистості, тим більшою є Тінь, оскільки людині необхідно витісняти в несвідоме все більшу кількість нереалізованих бажань. Юнг не вважав за можливе просто позбавитися від Тіні, не визнавати її, оскільки вона - природна частина особистості і людина без Тіні так само неповноцінна, як і без інших частин душі. Найшкідливіше, з його погляду, не помічати, ігнорувати Тінь, тоді як уважне ставлення до Тіні, прагнення до аналізу її змісту допомагають подолати її негативний вплив.

Аніма (у чоловіка) або Ані мус (у жінки) - це ті частини душі, які відображають інтерсексуальні зв'язки, уявлення людини про протилежну стать. Самість - архетип цілісності особистості, самість об'єднує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного до цілісності. К. Юнг відводив архетипу "самості" центральну роль як потенційному центру особистості, на відміну від "Его", як центру свідомості. Особисте несвідоме складається з переживань, що були колись свідомими, але потім стали забутими або витісненими зі свідомого. За певних умов вони стають усвідомленими. Структурні одиниці особистого несвідомого являють собою сукупність почуттів, думок та спогадів.

К. Юнг створив типологію особистості, в основі якої лежить спрямованість людини на себе або на зовнішнє. Відповідно до цього він розподіляв людей на інтровертів та екстравертів. Інтроверти в процесі індивідуалізації звертають більше уваги на внутрішню частину своєї душі, будують свою поведінку на основі власних ідей, власних норм і переконань. Екстраверти, навпаки, більше орієнтовані на Персону, на зовнішню частину своєї душі, вони легше встановлюють соціальні зв'язки і краще усвідомлюють, що відбувається навколо них. Щодо походження типів, то, за К.Юнгом, вони визначаються не обставинами життя людини, а її природженими властивостями.Згідно аналітичної теорії, особистість - це сукупність природжених і реалізованих архетипів, а структура особистості визначається індивідуальною своєрідністю співвідношення окремих властивостей архетипів, рівнями несвідомого.

16 білетЮнг розрізняв два рівні несвідомого: особисте несвідоме і колективне несвідоме.

Особисте несвідоме - сфери несвідомого, що містять у собі утворення, які раніше перебували у свідомості, але згодом забувалися або ж витіснялися.

Колективне несвідоме - найглибший рівень психічної діяльності, що включає природжений досвід минулих поколінь людей, а також предків напів тварин.

Безпосередньо під рівнем свідомості перебуває особисте несвідоме, що складається з усіх спогадів, імпульсів і бажань, нечітких сприйнят-тів і іншого особистого досвіду, витісненого або просто забутого. Цей рівень несвідомого не надто глибокий, події, які там заходяться, легко можуть бути відновлені у свідомості.

Зміст особистого несвідомого— це згруповані в певні тематичні комплекси емоції, спогади, бажання тощо. Ці комплекси виявляються у свідомості як певні домінуючі ідеї — ідеї сили або ідеї неповноцінності - і таким чином справляють свій вплив на поведінку. Комплекс — це ніби маленька особистість всередині людини. Колективне несвідоме перебуває нижче рівня особистого несвідомого: воно посідає більш глибокий рівень, воно невідоме індивіду і містить акумульований досвід минулих поколінь, включаючи і напівтваринний періодів історії людства. Колективне несвідоме — це універсальний еволюційний досвід, що становить основу особистості людини.

Важливо зазначити, що досвід у колективному несвідомому є і справді несвідомим. Ми не можемо усвідомити його або ж якось пригадати, як це можливо при заглибленні в особисте несвідоме.

17білет

Архетипи - природжені тенденції всередині колективного несвідомого. Вони є внутрішніми детермінантами психічного життя людини, оскільки спрямовують дії людини в певне русло, чимось схоже на те, як поводилися в подібних ситуаціях наші предки-тварини. Архетипи виявляють себе в свідомості у вигляді емоцій і деяких інших психічних явищ. Вони звичайно пов'язані з моментами життєвого досвіду (народження і смерть), життєвого шляху (дитинство, юність), а також з реакцією на смертельну небезпеку.

Архетипи - форми колективного несвідомого, що відіграють у культурі конструктивну роль. Завдяки їм можливий зв'язок епох і поколінь, збереження духовної цілісності культур.

Чотири таких архетипи трапляються частіше, ніж інші - це Персона, Аніма і Анімус, Тінь і Самість.

Персона - це та маска, яку кожний з нас надягає, спілкуючись з іншими людьми. Вона представляє нас такими, якими ми хочемо, щоб нас сприймали в суспільстві. Персона може не відповідати справжній особистості індивіда. Поняття персони в Юнга аналогічне поняттю ролевої поведінки в соціології, коли ми чинимо так, як вважаємо за потрібне, а люди очікують від нас іншої поведінки в тих чи інших ситуаціях.

Архетипи Аніма і Анімус відбивають припущення Юнга, що кожна людина має певні психологічні риси, які є характерними для протилежної статі. Аніма відбиває жіночі (фемінні) риси в чоловічому характері, а анімус - чоловічі (маскулинні) характеристики в жіночому. Як і більшість архетипів, ця "пара" бере початок у найбільш глибинних шарах досвіду предків, коли чоловіки й жінки засвоювали емоційні і поведін-кові тенденції протилежної статі.

Архетип Тіні - це зворотний, темний бік "Я". Тінь найбільш глибоко укорінена в тваринному минулому людини.

Юнг вважав її своєрідною спадщиною нижчих форм життя. Тінь являє собою сукупність усіх наших 1) аморальних, 2) шалених, 3) пристрасних і 4) абсолютно неприйнятних поривань і вчинків. Юнг писав, що тінь підштовхує нас чинити щось таке, чого ми в нормальному стані ніколи собі не дозволимо.

Коли з нами трапляється щось подібне, ми схильні пояснювати сподіяне тим, що на нас щось найшло. Це "щось" і є Тінь найбільш примітивна частина нашої Природи. Однак Тінь має і свій позитивний бік. Вона джерело: а) спонтанності, б) творчого пориву, в) раптових осяянь і г) глибоких емоцій - без чого нормальне, повноцінне людське життя також неможливе.

Але найбільш важливим архетипом Юнг вважав Самість. Поєднуючи і гармонізуючи всі аспекти несвідомого, "Я" створює єдність і стабільність особистості. Завдання Самості — інтеграція різноманітних підсистем особистості. Юнг порівнював Самість із пориванням або прагненням до самоактуалізації, що визначає врівноваженість і цілісність, найбільш повне розкриття можливостей особистості.За його переконанням, самоактуалізації можна досягти лише досягти середнього віку (між 35 і 40 роками).Цей відрізок людського життя Юнг розглядав як критичний період особистого розвитку - межу, долаючи яку, особистість зазнає глибоких і позитивних перетворень.