78. Дострокове припинення повноважень Президента України

Конституція України передбачає можливість дострокового припинення повноважень Президента, з причин: а) відставки; б) неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; в) усунення з поста в порядку імпічменту; г) смерті

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Однією з підстав дострокового припинення повноважень президента є неможливість його за станом здоров'я виконувати свої повноваження. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку .

Одним з найбільш вагомих підстав дострокового припинення повноважень Президента є відсторонення від посади в порядку імпічменту. Згідно з Конституцією України (ст. 111) Президент України може бути зміщений у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Дане питання ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування вона створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні парламенту України. За наявності підстав Верховна Рада не менш як двома третинами вiд конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою не менше ніж 3 / 4 від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те , що діяння, в яких звинувачують Президента України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Система органів виконавчої влади, що закріплена Конституцією України

У систему органів виконавчої влади входять: Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України, місцеві органи виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі.

Важливою ланкою в системі органів виконавчої влади є підвідомчі Кабінету Міністрів такі органи, як міністерства, державні комітети, інші державні органи із спеціальним статусом, які становлять групу так званих центральних органів виконавчої влади.

Серед них першорядне значення мають міністерства - центральні органи виконавчої влади, покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя. Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерства є єдиноначальні органами. Кожне з них є головним (провідним) органом центральної виконавчої влади в певній сфері діяльності.

Міністерство очолює міністр, який входить до складу Кабінету Міністрів і несе персональну відповідальність за роботу міністерства. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розробку та реалізацію Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з цих питань. Частину своїх посадових повноважень міністр доручає своїм заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого міністром розподілу службових обов'язків між заступниками.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один з віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в даній сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голову.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, субсидіарності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

Порядок формування і структура Кабінету Міністрів України

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України. Загальна чисельність членів Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України ви­ходячи з його посадового складу на підставі подання про призна­чення на посади членів Кабінету Міністрів України.

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України, а кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропози­цією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України; Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України при­значаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Подання про призначення Верховною Радою України на поса­ду Прем'єр-міністра України Президент України вносить за про­позицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України (фракції, яка має права коаліції), в строк не пізніше ніж на п'ятнад­цятий день після надходження такої пропозиції.

Пропозиція коаліції депутатських фракцій (фракції, яка має права коаліції) подається Президенту України за підписом керів­ників усіх депутатських фракцій, які утворили коаліцію (керівника фракції, яка має права коаліції), на підставі рішення загальних зборів коаліції (фракції, яка має права коаліції).

Кандидат на посаду Прем'єр-міністра України за пропозицією депутатських фракцій (фракції) до розгляду питання на пленарно­му засіданні Верховної Ради України зустрічається з депутатськи­ми фракціями та відповідає на їх запитання. Він виступає на пле­нарному засіданні Верховної Ради України з програмною заявою та відповідає на запитання народних депутатів України.

Голосування у Верховній Раді України щодо призначення Прем'єр-міністра України проводиться у поіменному режимі. Рішен­ня приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

Члени Кабінету Міністрів України, крім Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на України. Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, яке вноситься не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання пропозиції коаліції депутат­ських фракцій у Верховній Раді України щодо кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України.

Пропозиції щодо кандидатур для призначення на посади членів Кабінету Міністрів України вносить коаліція депутатських фрак­цій у Верховній Раді України. Подання про призначення на посаду Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України вносить Президент України. Подання про призначення на посаду інших членів Кабінету Міністрів України вносить Прем'єр-міністр України.

На кожну посаду пропонується лише одна кандидатура. Вер­ховна Рада України розглядає подання та призначає на посаду членів Кабінету Міністрів України.

Кандидатура на посаду члена Кабінету Міністрів України вважається відхиленою, якщо Верховна Рада України не при­йняла рішення про її призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду члена Кабінету Міністрів України у се­миденний строк вноситься подання кандидатури на зазначену посаду.

Разом із поданням про посадовий та персональний склад Кабі­нету Міністрів України новопризначений Прем'єр-міністр України подає до Верховної Ради України програму діяльності Кабінету Міністрів України, яка базується на узгоджених політичних пози­ціях та програмних завданнях коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Статус глави уряду. Акти Кабінету міністрів. Відповідальність уряду

Акти Кабінету Міністрів України. Згідно зі ст. 117 Консти­туції України Кабінет Міністрів України у межах своєї компетен­ції видає акти у формі постанов і розпоряджень, які є обов'яз­ковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України, що мають нормативний харак­тер, видаються у формі постанов.

Акти Кабінету Міністрів з оперативних, кадрових, організацій­но-розпорядчих та інших питань, які не мають нормативного харак­теру, видаються у формі розпоряджень.

Проекти постанов Кабінету Міністрів України готуються на підставі: законів України; актів або доручень Президента України; актів Кабінету Міністрів України, рішень урядових комітетів, до­ручень Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів. Підготування проекту постанови може бу­ти ініційоване членами Кабінету Міністрів України, керівниками центральних органів виконавчої влади, Урядовим секретарем, Ра­дою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київсь­кою та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Регламент Кабінету Міністрів України передбачає низку вимог щодо проектів постанов Кабінету Міністрів (підлягають експертизі Мін Юст, оподаткування – Мін фін тощо)

Постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України наби­рають чинності від моменту їх прийняття, якщо не встановлено пізнішого терміну набрання ними чинності. Акти Кабінету Мініст­рів України, які визначають права та обов'язки громадян, набира­ють чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друко­ваних виданнях.

Акт Кабінету Міністрів України у повному обсязі або його окремі положення, визнані Конституційним Судом України неконсти­туційними, втрачають чинність з дня прийняття Конституцій­ним Судом України рішень про їх неконституційність.

Відставка Кабінету Міністрів України у зв'язку з прийнят­тям Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Мініст­рів України. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Мі­ністрів України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України не пізніше ніж через десять днів після внесення пропо­зиції, на яке запрошуються всі члени Кабінету Міністрів України. У разі розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України за пропозицією Президента України у пленарному засі­данні Верховної Ради України бере участь Президент України.

Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за це проголосувала більшість від конституцій­ного складу Верховної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше ніж один раз протягом чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.

Функції і повноваження Кабінету Міністрів – Уряду України

Конституцією України визначається коло функцій і повноважень Кабінету Міністрів, зокрема, йому властиві такі функції як виконавча, бюджетно-фінансова, організаційна, державного контролю та ін Згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності.

Кабінет Міністрів України розробляє проекти Закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає парламенту України звіт про його виконання.

а) у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини і громадянина

- Розробляє та проводить державну правову політику, організовує роботу, спрямовану на вдосконалення правового регулювання відносин у сфері державного будівництва, господарської та соціально-культурній сферах;

- Здійснює контроль за дотриманням законодавства органами виконавчої влади

- Вживає заходів щодо забезпечення і захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечує охорону власності та громадського порядку, боротьбу із злочинністю; створює умови для вільного розвитку і функціонування системи правових послуг населенню; забезпечує фінансування витрат на утримання судів в рамках, визначених Законом про Державний бюджет України, та створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів; вживає заходів щодо фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності правоохоронних органів, а також соціального захисту працівників цих органів та членів їх сімей;

б) у сферах економіки і фінансів

- Забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання економіки України;

- Організовує підготовку та реалізацію загальнодержавних економічних і соціальних програм; бере участь у підготовці програм приватизації; сприяє розвитку підприємництва, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури; забезпечує розробку та виконання програм структурної перебудови в галузях національної економіки, здійснює державну промислову політику, визначає пріоритетні галузі промисловості для прискореного їх розвитку; забезпечує захист і підтримку національного товаровиробника; реалізує державну інвестиційну політику, створює сприятливі умови для залучення інвестицій в економіку України;

- Визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб

- Організовує і забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності та ін

в) у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, охорони навколишнього середовища

- Проводить державну соціальну політику, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; розробляє і здійснює державні програми соціальної допомоги, вживає заходів для зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та інших непрацездатних та малозабезпечених верств населення

г) в сферах зовнішньої політики, національної безпеки та обороноздатності

- Забезпечує в межах своїх повноважень зовнішньополітичну діяльність України та представництво України в іноземних державах і міжнародних організаціях; вживає заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України; забезпечує охорону і захист державного кордону і території України; вживає заходів щодо зміцнення національної безпеки України; бере участь у забезпеченні боєздатності Збройних Сил України, визначає в рамках бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу та навчальні збори; вживає заходів для забезпечення обороноздатності України; здійснює керівництво цивільною обороною України, мобілізаційною підготовкою народного господарства та переведення його на режим роботи в умовах надзвичайного або воєнного стану.

Окрім того, Кабінет Міністрів України (КМУ) здійснює нормотворчу та правозастосовчу діяльності. Нормотворча діяльність КМУ являє собою вирішення справ щодо встановлення нових норм права або нормативних положень підзаконного характеру, внесення до них змін, введення в дію цих норм (положень) і скасування їх дії. В результаті цієї діяльності видаються акти КМУ нормативно-правового характеру (ч. 1 ст. 117 Конституції України).

порядок створення місцев держ адміністрацій

Формуються місцеві державні адміністрації у складі: а) голови; б) перших заступників та заступників голови; в) керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.

Кабінет Міністрів України на своєму засіданні розглядає кандидатури на посади голів місцевих державних адміністрацій і приймає рішення про подання їх Президенту України для призначення. Кандидатури на посаду голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносить і Прем'єр-міністр України, кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій — відповідні голови обласних державних адміністрацій, а районних у Автономній Республіці Крим державних адміністрацій — голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Закон не закріплює порядку внесення кандидатур на посади голів міських Києва та Севастополя, районних у цих містах державних адміністрацій.

Повноваження голови місцевих державних адміністрацій набувають з моменту призначення. Вони формують склад місцевих державних адміністрацій. Перші заступники голів обласних державних адміністрацій призначаються на посаду головами обласних державних адміністрацій за згодою з Прем'єр-міністром України. Заступники голови обласних державних адміністрацій призначаються на посаду головами цих адміністрації за погодженням з відповідним віце-прем'єр-міністром України.

Перші заступники і заступники голів районних державних адміністрацій призначаються на посади головами цих адміністрацій за погодженням з відповідними заступниками голів обласних державних адміністрацій. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Першого заступника і заступників голів, а також керівників структурних підрозділів районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим призначає голова відповідної районної державної адміністрації за погодженням з відповідними посадовими особами Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Перший заступник і заступники голови Київської міської державної адміністрації, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади, призначаються на посаду та звільняються з посади Київським міським головою за погодженням відповідно з Президентом та Кабінетом Міністрів України. Призначення та звільнення з посад заступників голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень Київський міський голова погоджує з Київською міською радою.

повноваження Місцев держ адміністрацій

повноваження поділяються на функціональні та галузеві. До перших належать питання забезпечення закон­ності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, а також здійснення державного контролю на відповідній тери­торії. Зокрема, згадані органи здійснюють контроль за збере­женням і раціональним використанням державного майна, станом фінансової дисципліни, обліку і звітності, виконан­ням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; використанням й охороною земель, лісів, надр, во­ди, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів; додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів; додержанням за­конодавства з питань науки, освіти, культури, охорони здо­ров'я, материнства й дитинства, сім'ї, матері та неповноліт­ніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту; станом санітарного захисту тощо, охороною праці та вчасною і не нижче зазначеного державою мінімального роз­міру оплатою праці; за додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього ру­ху; додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію та інші.

До галузевих належать повноваження місцевих держав­них адміністрацій у галузях: соціально-економічного роз­витку відповідних територій; бюджету; фінансів та обліку; управлінням майном, приватизації та підприємництва; містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку; вико­ристання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; науки, освіти; охорони здоров'я, культури, фіз­культури й спорту; материнства й дитинства, соціального за­безпечення та соціального захисту населення; зайнятості на­селення, праці та заробітної плати; забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян; міжнародних та зов­нішньоекономічних відносин; оборонної роботи.

належить вирішення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації та підприємництва; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх; 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві держ адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

правовий статус голови держ адміністрації і його відповідальність

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.

Кандидатури на посади голів обласних державних адмі­ністрацій на розгляд Кабінету Міністрів вносяться Прем'єр-міністром. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів вносяться голо­вами відповідних обласних державних адміністрацій. На кожну вакансію вноситься одна кандидатура. У разі відхи­лення Президентом України поданої кандидатури Прем'єр-міністр чи голова обласної державної адміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів нову кандидатуру.

Голова відповідної місцевої адміністрації діє самостійно в межах своєї компетенції. Він очолює державну адміністра­цію, здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання покладених на адміністрацію завдань і за здійснення нею своїх повноважень. Крім того, він представляє відповідну місцеву адміністрацію у відноси­нах з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями, підприємства­ми, установами та організаціями, громадськими та іншими особами як в Україні, так і за її межами.

На голову місцевої державної адміністрації покладені повноваження, пов'язані з вирішенням кадрових питань, ук­ладання та розірвання контрактів з керівниками підпри­ємств, установ та організацій, що належать до сфери управ­ління відповідної державної адміністрації. Він інформує Президента України, Кабінет Міністрів України, органи ви­конавчої влади вищого рівня, відповідні ради та населення про стан виконання безпосередньо покладених на місцеві ад­міністрації завдань та делегованих їм повноважень.

Голови місцевих державних адміністрацій у межах виді­лених бюджетних асигнувань затверджують структуру і штатний розклад державних адміністрацій та положення про їх структурні підрозділи на підставі типових структур місце­вих державних адміністрацій, переліку їх управлінь, відділів та інших підрозділів і положень про них, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Президент України також може припинити повноважен­ня голів місцевих державних адміністрацій у разі: прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністра­ції; подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбаче­них законодавством про державну службу; висловлення не­довіри відповідною радою (простою більшістю голосів від складу ради).

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій також припиняються у разі їх смерті.

Голови місцевих державних адміністрацій набувають повноважень з моменту призначення.

Повноваження голови місцевої державної адміністрації припиняються Президентом України у разі: порушення ним Конституції і законів України; втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства; визнання судом недіє­здатним; виїзду на проживання до іншої країни; набрання за­конної сили обвинувальним вироком їудуі^а власною ініціа­тивою Президента України з підстав, висловлення недовіри більшіс­тю (дві третини) голосів відповідної ради; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій

1) очолюють відповідні місцеві державні адміністрації, здійснюють керівництво їх діяльністю, несуть відповідальність за виконання покладених на місцеві державні адміністрації завдань і за здійснення ними своїх повноважень;

2) представляють відповідні місцеві державні адміністрації у відносинах з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими і релігійними організаціями, підприємствами, установами та організаціями, громадянами та іншими особами як в Україні, так і за її межами;

3) призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівниківуправлінь, відділів,

4) призначають на посади та звільняють з посад керівників апаратів місцевих державних адміністрацій та керівників структурних підрозділів апаратів місцевих державних адміністрацій;

поняття місцевого самоврядування і його принципи

1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Основні принципи місцевого самоврядування 1народовладдя; 2законності; 3гласності; 4колегіальності; 5поєднання місцевих і державних інтересів; 6виборності; 7правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень,8визначених цим та іншими законами; 9підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; 10державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; 11судового захисту прав місцевого самоврядування.

Базовий принцип народовладдя у діяльності місцевого самоврядування зводиться до того, що джерелом місцевої влади, що наділив її повноваженнями є весь народ, хоча носієм влади для кожного муніципалітету є відповідна йому територіальна громада, тобто населення, що постійно проживає у межах територіальної одиниці.

Принцип законності, як обов'язкова умова діяльності публічної влади взагалі, знаходить своє місце і у місцевому самоврядуванні. Він виражається у точному, повному і неухильному дотриманні діючого законодавства.

Гласність як принцип місцевого самоврядування передбачає прозорість діяльності органів місцевої влади, їх підконтрольність, необхідність звітування перед громадою. Колегіальність органів місцевого самоврядування означає спосіб управління, за яким рішення приймаються не однією особою, а усією радою. Жоден із депутатів місцевої ради або її голова не має переваги перед іншими під час голосування. Місцева влада у своїй роботі має поєднувати як місцеві так і державні інтереси

Принцип виборності місцевого самоврядування є запорукою демократичної зміни влади і перешкоджає узурпації влади на місцевому рівні. Виборність реалізується у вигляді представництва осіб із числа жителів конкретної територіальної громади у відповідному органі місцевого самоврядування.

Принцип підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб випливає із того, що територіальна громада є носієм влади місцевого самоврядування, а його органи та посадові особи є представниками громади, обраними шляхом виборів. Підконтрольність місцевих органів у довгостроковому періоді реалізується за допомогою виборів, під час яких члени громади фактично дають оцінку роботі попереднього складу ради.

Гарантії місцевого самоврядування поділяються на загальні та спеціальні. До загальних гарантій відносяться економічні, політичні, духовні засади суспільства і держави, що створюють реальні можливості для стимулювання, розвитку і виконання завдань та функцій місцевого самоврядування. Спеціальні (юридичні) гарантії - це правові засоби забезпечення функціонування системи місцевого самоврядування, закріплені в законодавстві, а також статутах громади і актах органів місцевого самоврядування. Гарантією незалежної діяльності місцевих органів влади є заборона втручання у їх справи місцевих виконавчих органів і в той же час підзвітність і підконтрольність місцевих державних адміністрацій районним,

система органів місцевого самоврядування. Порядок їх формування

Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Територіальні громади

1. Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

2. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

Стаття 10. Ради - представницькі органи місцевого самоврядування

1. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

2. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Стаття 45. Порядок формування рад

1. Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

2. Порядок організації і проведення виборів депутатів визначається законом.

3. Загальний склад ради визначається радою відповідно до закону про вибори.

4. Рада вважається повноважною за умови обрання не менш як двох третин депутатів від загального складу ради.

5. У разі якщо до ради обрано менше двох третин її складу, до обрання необхідної кількості депутатів продовжує здійснювати повноваження рада попереднього скликання.

6. У разі дострокового припинення повноважень деяких депутатів, внаслідок чого до складу ради входить менш як дві третини депутатів, до обрання необхідної кількості депутатів така рада вважається повноважною за наявності більше половини депутатів від загального складу ради.

7. Строк повноважень місцевої ради, обраної на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.

8. Повноваження місцевої ради, обраної на позачергових, повторних або перших виборах, закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної ради, обраної на наступних (чергових або позачергових) виборах.

Стаття 11. Виконавчі органи рад

1. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

2. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Стаття 12. Сільський, селищний, міський голова

1. Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

2. Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.

3. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Стаття 14. Органи самоорганізації населення

1. Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

2. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються законом.

Який порядок формування органів місцевого самоврядування ?

До складу органів місцевого самовряду-вання - сільських, селищних та міських Рад - входять депутати, що їх обирають жителі відповідної громади (села, селища, міста) на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуван-ням терміном на 4 роки. Ці ж громади на основі вже названих виборчих засад обирають відповідно сільського, селищного чи міського голову терміном на 4 роки. Сільська, селищна та міська Ради формують свої виконавчі органи - виконавчі комітети. Голова Ради очолює виконавчий комітет та головує на засіданнях Ради. Голів районних та обласних Рад мають обирати безпосередньо дані Ради.

Повноваження і форми роботи органів місцев самоврядування

Повноваження місцевого самоврядування - це ви­значені Конституцією і законами України, іншими право­вими актами права і обов'язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування із здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.За своєю структурою повноваження місцевого самовря­дування включають:а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, надан­ням громадських послуг населенню;б) делеговані повноваження (окремі повноваження ор­ганів виконавчої влади надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов’язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.Територіальні громади, як первинні суб’єкти місцевого самоврядування, правомочні безпосередньо розглядати та вирішувати будь-яке питання, віднесене до самоврядних повноважень.групи повноважень місцевого самоврядування в таких сферах та галузях:1соціально-економічного і культурного розвитку, плану­вання та обліку;1) підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм; 2) забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; бюджету, фінансів і цін;2) встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності; 3) встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад порядку використання коштів та іншого майна, що перебувають у спільній власності територіальних громад; --управління комунальною власністю;1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; 2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; 3) заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; -житлово-комунального господарства, побутового, торго­вельного обслуговування, громадського харчування, тран­спорту і зв'язку;----допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті; сприяння створенню об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, реєстрація таких об'єднань; 4) реєстрація житлово-будівельних і гаражних кооперативів; прийняття рішень про організацію стоянок автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону; ---будівництва;2) виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності; 3) розгляд і внесення до відповідних органів виконавчої влади пропозицій до планів і програм будівництва та реконструкції об'єктів на відповідній території; -освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту; --регулювання земельних відносин та охорони навколи­шнього природного середовища;соціального захисту населення;зовнішньоекономічної діяльності;оборонної роботи;вирішення питань адміністративно-територіального устрою;забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;відзначення державними нагородами, відзнаками Пре­зидента України та присвоєння почесних звань України.

гарантії і захист місцевого самоврядування

Здійснення місцевого самоврядування в Україні забезпечується системою гарантій, під якими розуміють економічні, політичні та правові умови і засоби повної та ефективної реалізації територі­альними громадами, органами місцевого самоврядування завдань і функцій місцевого самоврядування. Гарантії місцевого самоврядування поділяють на загальні та спеціальні . До загальних гарантій місцевого самоврядування відносять до­сягнутий рівень розвитку країни, тобто ті економічні, політичні, . соціальні, духовні відносини, які склалися в суспільстві. Відповід­но, можна говорити про економічні, політичні, соціальні та духов­ні гарантії.

Так, до економічних гарантій належить економічна система, засади якої отримали закріплення в Конституції України. Політич­ні гарантії пов'язані з демократичним державним режимом Украї­ни, відносно децентралізованою системою територіальної органі­зації влади. До духовних гарантій слід віднести наявну в Україні систему культурних та ідеологічних цінностей, загальний рівень суспільної свідомості, стан усвідомлення широкими верствами на­селення природи та призначення місцевого самоврядування.

Спеціальні або правові гарантії - правові засоби, які забезпе­чують нормальну організацію та функціонування місцевого само­врядування. Вони встановлені в Конституції та законах України та спрямовані на забезпечення і захист прав місцевого самоврядування, його самостійність та ефективність. Найважливіші правові гарантії місцевого самоврядування ді­стали закріплення в Конституції України та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». Гарантіями захисту прав місцевого самоврядування є: передбачена Конституцією України обов'язковість до виконання на відповідній території актів органів місцевого самоврядування (ст. 144) та актів, прийнятих шляхом місцевого референдуму; судовий порядок захисту права місцевого самоврядування (ст. 145 Конституції України); встановлена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 72) підзвітність і підконтрольність місцевих держав­них адміністрацій районним, обласним радам; Аналіз наведених положень чинного законодавства свідчить про те, що правові гарантії спрямовані на: по-перше, створення умов, які унеможливлювали би будь-які порушення прав і законних інтересів місцевого самоврядування з боку органів державної влади, підприємств, організацій тощо, а також органів і посадових осіб місцевого самоврядування (в останньому випадку мова йде про захист прав територіальної гро­мади, її окремих членів на участь у здійсненні місцевого самовря­дування); по-друге, припинення порушень прав і законних інтересів міс­цевого самоврядування; по-третє, поновлення порушених прав і законних інтересів міс­цевого самоврядування. Характеризуючи роль судів у механізмі захисту прав місцевого самоврядування, передовсім, слід зазначити, що судовий захист прав місцевого самоврядування є конституційним принципом

правовий статус сільського селищного і міського голови

1. Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

2. Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.

3. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

4. Сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

5. На сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.

Повноваження сільського, селищного, міського голови

1. Повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.

2. У разі звільнення з посади сільського, селищного, міського голови у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень повноваження сільського, селищного, міського голови здійснює секретар відповідної сільської, селищної, міської ради.

3. Якщо Повноваження сільського, селищного, міського голови припинені достроково то Не пізніш як на п'ятнадцятий день після звільнення з посади або смерті сільського, селищного, міського голови особа, яка на цей час відповідно до закону здійснює повноваження сільського, селищного, міського голови, звертається до Верховної Ради України з клопотанням щодо призначення позачергових виборів сільського, селищного, міського голови.

4. Сільський, селищний, міський голова:

1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів ПУ та відповідних органів виконавчої влади;

2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету;

3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету;

4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради;

5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради;

5. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

6. При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним - перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

7. Сільський, селищний, міський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами.

виконавчий орган ради

Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

2. Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.

3. Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.

4. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

5. Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у місті ради - голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради.

6. Особи, які входять до складу виконавчого комітету, крім тих, хто працює у виконавчих органах ради на постійній основі, на час засідань виконавчого комітету, а також для здійснення повноважень в інших випадках звільняються від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням їм середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних з виконанням обов'язків члена виконавчого комітету, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

7. На осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і працюють в ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного, міського голови.

8. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

9. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради не можуть входити депутати відповідної ради, крім секретаря ради.

Основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць і є правомочними, якщо в них беруть участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.

конституційна юрисдикція

Діяльність суд. і т. з. квазісудових органів, спрямована насамперед на визначення відповідності певного кола правових актів конституції, а також на реалізацію деяких ін. повноважень. К. ю. здійснюється у порядку конституційного провадження. Відповідна діяльність спеціаліз. суд. органів відбувається у формі конституційного судочинства.офіційне тлумачення Конституції і законів України є одним із повноважень Конституційного Суду України.Офіційне тлумачення Конституційним Судом України Конституції і законів України здійснюється в межах встановлених законом процедур і на основі використання відомих науці прийомів і способів. Наукою, що вивчає загальні закономірності змістовної інтерпретації будь-яких письмових текстів, є герменевтика.   Офіційне тлумачення за своїм характером поділяється на нормативне і казуальне. Нормативне тлумачення - це тлумачення, яке поширюється на невизначене коло осіб, призначене для багаторазового застосування, і є загальнообов‘язковим. Акти такого тлумачення за своєю юридичною силою можуть бути прирівняні до законів. Нормативне тлумачення здійснюється Конституційним Судом України в межах провадження в справах, передбачених п. 4 ст. 13 Закону “Про Конституційний Суд України”, тобто провадження щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України.    Казуальне тлумачення - це тлумачення в конкретній справі і стосовно конкретного випадку. За загальним правилом таке тлумачення обов‘язкове лише для учасників конкретного спору. Проте особливістю казуального тлумачення, яке здійснює Конституційний Суд України, є його загальнообов‘язковість.      Процес тлумачення складається з двох етапів - з‘ясування і роз‘яснення норм права. З‘ясування полягає у внутрішньому процесі мислення і являє собою процес пізнанні правових норм “для себе”. Другим етапом тлумачення є роз‘яснення, тобто розкриття смислу і змісту закону “для інших”.    Суб’єктами права на конституційне подання з питань офіційного тлумачення Конституції і законів України є Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.    Суб’єктами права на конституційне звернення з питань офіційного тлумачення Конституції і законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.    Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України, згідно з ст. 93 Закону, є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України.    Для фізичних і юридичних осіб підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод Слід визнати, що така вимога закону звужує можливості фізичних і юридичних осіб для захисту своїх прав у Конституційному Суді України, адже для цього їм необхідно довести наявність неоднозначного застосування положень Конституції або законів України.  З питань офіційного тлумачення Конституції і законів України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ч. 3 ст. 150 Конституції України). За час своєї діяльності Конституційний Суд України в справах щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України прийняв 69 рішень. Зокрема, надано офіційне тлумачення 44 статей Конституції України.

порядок формування і склад КСУ

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею КСУ може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Судді КСУ не можуть належати до політичних партій і профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім планової, викладацької та творчої.

Суддя КСУ призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк.

КУ (ст. 148) визначає такий порядок формування КСУ: ПУ, ВРУ та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів КСУ.

Порядок призначення суддів КСУ Президентом України -

Президент України проводить консультації з Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції України, щодо кандидатур на посади суддів КСУ.

Призначеною на посаду судді КСУ вважається особа, про призначення якої видано указ ПУ, що скріплюється підписами ПУ, Прем'єр-Міністра України та Міністра юстиції України.

У разі припинення повноважень судді КСУ, який призначався ПУ, ПУ у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Порядок призначення суддів КСУ ВРУ -

ВРУ призначає суддів КСУ таємним голосування шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів КСУ вносить Голова ВРУ, а також може вносити не менш як ? народних депутатів України від конституційного складу ВРУ.

При цьому депутат має право поставити пропозицію про висунення лише одної кандидатури і ці підписи депутатів не відкликаються.

Призначеними на посади суддів КСУ вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, тобто більше половини голосів депутатів від конституційного складу ВРУ. У випадку, коли кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів - проводиться повторне голосування.

У разі припинення повноважень судді КСУ, який призначався ВРУ, остання у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.За результатами голосування Головою ВРУ підписуються постанови ВРУ про призначення суддів КСУ.Порядок призначення суддів КСУ з'їздом суддів України - З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів КСУ для включення їх у бюлетені для таємного голосування.

Призначеним на посаду судді КСУ вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України.Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, число яких перевищує квоту для призначення на посаду суддів КСУ, призначеними вважаються кандидати, які за умов таємного голосування, набрали більшу кількість голосів, ніж інші кандидати на ці посади.У разі припинення повноважень судді КСУ, який призначався на посаду з'їздом суддів України, останній у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Рішення з'їзду суддів України про призначення суддів КСУ підписує головуючий і секретар з'їзду суддів.

Голова КСУ обирається на спеціальному пленарному засіданні КС зі складу суддів КСУ лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів будь-яким числом кандидатур, що запропоновані суддями КСУ.

Обраний Головою КСУ вважається кандидат за якого проголосувало більше половини складу суддів КСУ

Два заступники Голови КСУ обираються за пропозицією останнього КСУ тільки на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

повноваження КСУ

До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України та офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Відповідно до статей 150, 151 Конституції України, статтею 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України постановляє рішення і дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4) офіційного тлумачення Конституції і законів України.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність правових актів повністю або в їх окремих частинах є:

- Невідповідність Конституції України;

- Порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання законної сили;

- Перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Повноваження судді КСУ припиняються у разі cт-23 ЗУ “Про КСУ”:

1. закінчення строку повноваження;

2. досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку;

3. неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4. порушення суддею вимог ЗУ “Про КСУ” про заборону політичної діяльності та виконання іншої оплачуваної роботи;

5. порушення суддею присяги;

6. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7. припинення його громадянства;

8. визнання його безвісно відсутнім, або оголошення померлим;

9. подання суддею заяви про відставку або про звільнення за власним бажанням.

Повноваження припиняється у разі смерті судді.

стасус суддів КСУ

Статус судді КСУ визначається Конституцією України, ЗУ «про КСУ» та законами України про статус суддів.

Повноваження судді КСУ та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Стаття 19. Повноваження судді КСУ

Суддя КСУ здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів КСУ, КСУ, бере участь у розгляді справ.

Суддя КСУ має право витребувати від ВРУ, ПУ, Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів КСУ, КСУ.

Ухилення від дачі пояснень або відмова від надання документів, матеріалів, інформації судді КСУ тягне за собою відповідальність винних осіб згідно з законом.

Суддя КСУ має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у КСУ, лише щодо тих справ, у яких КСУприйнято рішення чи дано висновок.

Припинення повноважень судді КСУ

Повноваження судді КСУ припиняються у разі:

1) закінчення строку призначення;

2) досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог, передбачених частиною другою статті 16 цього Закону;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Незалежність суддів КСУ

Судді КСУ при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються цим Законом, іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду КСУ

Стаття 28. Недоторканність особи судді КСУ

Особа судді КСУ є недоторканною.

Суддя КСУ не може бути затриманий чи заарештований без згоди ВРУ до винесення обвинувального вироку судом.

Судді КСУ не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у КСУ та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків КСУ

стадії, сторони, в роботі ксу

Стадія конституційного провадження - це відносно замкнутий і обмежений часовими рамками комплекс дій учасників конституційного провадження, спрямованих на вирішення конкретної правової ситуації.   Характеристику конституційного провадження доцільно здійснювати за наступними його стадіями: - внесення звернень до Конституційного Суду України; - попередня перевірка звернень і підготовка справи до розгляду; - розгляд звернень, щодо яких відкрито конституційне провадження; - прийняття підсумкового рішення; - прийняття рішень і висновків Конституційного Суду України та їх офіційне оприлюднення.Учасники конституційного провадження Розгляд справ у Конституційному Суді України здійснюється за участю певних суб’єктів. Вони мають різний правовий статус, неоднакову мету участі у конституційному провадженні. За роллю в процесі і характером зацікавленості учасники конституційного провадження поділяються на такі види: - Конституційний Суд України; - сторони (їх представники); - особи, залучені Конституційним Судом України до участі у розгляді справи (експерти, свідки, перекладачі тощо).    Коло учасників конкретного конституційного провадження визначається характером розглядуваної Конституційним Судом справи.    Конституційний Суд України є специфічним учасником конституційного провадження. Він є головним і обов’язковим його суб’єктом. Саме Конституційний Суд України наділений повноваженнями щодо вирішення усіх питань, які виникають при розгляді справи, саме він уповноважений приймати підсумкові рішення в справах конституційного провадження. Відповідні питання Конституційний Суд України вирішує у різних організаційно-правових формах: пленарних засіданнях, засіданнях, колегіях. Окремі повноваження в конституційному провадженні здійснюють Голова Конституційного Суду і його заступники, Секретаріат Конституційного Суду, суддя-доповідач.    Сторонами в конституційному провадженні є: - суб’єкти права на конституційне подання, конституційне звернення, які звернулися до Конституційного Суду України; - органи або посадові особи, якими були прийняті чи підписані правові акти, конституційність яких оспорюється.    Суб’єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у справах про конституційність законів та інших правових актів є Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим (ст. 40 Закону).    Суб’єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України є: - у справах щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість - Президент України, Кабінет Міністрів України; - у справах щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту - Верховна Рада України; - у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України - Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (ст. 41 Закону); - у справах щодо надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції - Верховна Рада України.    Суб’єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (ст. 43 Закону).    Органами або посадовими особи, якими були прийняті чи підписані правові акти, конституційність яких оспорюється, можуть бути Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.    Сторони конституційного провадження відіграють ключову роль у ньому. Без них не може розпочатися саме провадження, адже Конституційний Суд України не наділений правом з власної ініціативи відкривати провадження в справах.    Сторони конституційного провадження мають рівні процесуальні права і обов’язки. Вони мають право знайомитись з матеріалами справи, давати усні та письмові пояснення, викладати свої думки з питань, що розглядаються; задавати з дозволу головуючого запитання іншим учасникам конституційного провадження, заявляти клопотання, а також користуватись іншими правами, передбаченими Законом України “Про Конституційний Суд України” та Регламентом. Учасники конституційного провадження можуть подавати письмові пояснення, які приєднуються до матеріалів справи, знайомитись з поясненнями інших учасників провадження.Особи, залучені Конституційним Судом України до участі у розгляді справи, є допоміжними учасниками конституційного провадження, участь яких у процесі повинна сприяти об’єктивному і повному розгляду справи. Такими особами є експерти, свідки, перекладачі тощо. Вони залучаються до розгляду справи за ініціативою Суду, судді-доповідача або сторін з метою надання допомоги Суду у встановленні обставин справи.

рішення і висновки КСУ

Рішення Конституційний Суд України приймає за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Автономної Республіки Крим. Конституційний Суд може визнати правовий акт неконституційним повністю або в окремій його частині. Закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Матеріальний і моральну шкоду, заподіяну фізичним або юридичним особам актами і діями, визнаними неконституційними, відшкодовується у встановленому законом порядку.

До рішення Конституційного Суду " висуває певні вимоги. Рішення повинне містити: назву рішення, дату і місце його прийняття, його номер; персональний склад суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді даної справи; перелік учасників судового засідання; зміст конституційного подання; повна назва, дату прийняття, порядковий номер, за яким органом, посадовою особою прийнято правовий акт, конституційність якого розглядається; положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд при ухваленні рішення; мотивувальну частину рішення; резолютивну частину рішення;

Висновки Конституційний Суд України дає з питань:

- Офіційного тлумачення Конституції України та законів України;

- Про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

- Про дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Вимоги, що пред'являються до змісту висновку Конституційного Суду аналогічні вимогам, що пред'являються до змісту рішення Конституційного Суду України.

Рішення ухвалюються, укладення даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду не має права утримуватися від голосування. Рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Рішення і висновки Конституційного Суду є остаточними і оскарженню не підлягають.

Особлива думка судді Конституційного Суду України, яка підписала рішення або висновок Конституційного Суду, викладається суддею Конституційного Суду у письмовій формі і додається до рішення або висновку Конституційного Суду України.

Рішення і висновки Конституційного Суду України підписуються не пізніше семи днів після постанови рішення, дачі висновку. Рішення і висновки Конституційного Суду офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання. Рішення і висновки разом з особливою думкою суддів Конституційного Суду публікуються у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

При виявленні нових обставин у справі, які не були предметом розгляду, але які існували на час розгляду і постанови рішення або дачі висновку у справі, Конституційний Суд відкриває нове провадження у справі.

Рішення і висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов'язковими до виконання.

При необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, дотримання висновку.

Невиконання рішень та недотримання висновків Конституційного Суду України тягнуть відповідальність згідно із законом.

Важливе значення має питання про те, з якого моменту втрачає чинність нормативний акт, визнаний органом конституційного правосуддя неконституційним. У зарубіжних країнах існує три варіанти законодавчого вирішення цього питання. По-перше, нормативний акт визнається таким, що втратив силу з моменту введення його в дію (такий варіант був закріплений Законом про Конституційний Суд України від 3 червня 1992 р.). По-друге, з певної дати в майбутньому, зазначеної в рішенні органу конституційної юрисдикції. По-третє, з моменту прийняття рішення органом конституційного правосуддя. Такий порядок закріплений ст. 152 Конституції України та ст. 73 Закону України "Про Конституційний Суд України". Відмова від першого варіанту пов'язаний з тим, що визнання нормативного акту таким, що втратив силу з моменту введення його в дію тягне за собою необхідність перегляду усіх судових та інших рішень, прийнятих на його основі, що істотно впливає на інтереси громадян і юридичних осіб.