Основи спадкового права поняття спадкового права
СПАДКОВЕ ПРАВО – це сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав і обов'язків померлої особи за правом спадкування.
Спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) після смерті фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Їх перехід до спадкоємця здійснюється у порядку правонаступництва. Спадкове праноступництво має універсальний характер. Це означає, цо спадкоємець спадкує всі права та обов’язки спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншій особі. Спадкоємець не може частково прийняти спадщину або частково відмовитися від неї.
Склад спадщини має деякі особливості:
По-перше, у порядку спадкування переходять лише ті права та обов’язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. З приводу цього є відомий вислів римських юристів, що ніхто не може перевести більше прав на іншого, ніж мав би сам;
По-друге, права та обов’язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжувань. Якщо право спадкодавця, наприклад, було забезпечене заставою, то це забезпечення переходить і до його правонаступників, які у разі невиконання зобов’язання боржником мають право вимагати звернення стягнення на предмет застави (майно);
По-третє, деякі права та обов’язки не входять до складу спадщини і не переходять до правонаступників.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця (ст. 1219 ЦК України), зокрема:
особисті немайнові права;
право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю спадкодавця;
права на аліменти, пенсію, допомогу, або інші виплати, встановлені законом;
права та обов’язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов’язані з його особою і у зв’язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смері особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Якщо особи, які є спадкоємцями одна після одної померли протягом однієї доби, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. При цьому конкретна година смерті кожної особи значення не має. Якщо особи померли одна після одної навіть з невеликим розривом у часі, але протягом різних діб, спадщина відкривається на загальних підставах і особа, яка померла останньою, вважається померлою після відкриття спадщини. Якщо така особа не встигла її прийняти (що скоріше за все має місце в такому випадку), право на прийняття належної їй частки у спадщині переходить до її спадкоємців за правилами спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України).
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідомо, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а у випадку відсутності нерухомості – місцезнаходження основної частини рухомого майна. Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи щодо охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право на спадщину.
Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може керувати ними. Коло спадкоємців є значно ширшим.
Спадкоємцями за законом і за заповітом можуть бути фізичні особи, які є живими на момент відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних правовідносин.
Законом усунені від права спадкування:
особи, що навмисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або зробили замах на їхнє життя (зазначене положення не застосовується до особи яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом);
особи, які навмисно перешкоджали спадкодавцю скласти заповіт, внести в нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;
батьки після дітей, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;
батьки (усиновлювачі) і повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, яки ухилялися від виконання обов'язків змісту спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;
один з подружжя, шлюб між якими є недійсним чи визнаний таким за рішенням суду.
За рішенням суду особа може бути позбавлена права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцю, який через похилий вік, тяжке захворювання або каліцтво був у безпорадному стані.
Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини.
Спадкування здійснюється 2-мя способами: за заповітом і за законом.